Court ruling № 78388178, 07.12.2018, Industrialnyi District Court of Dnipropetrovsk City

№ 202/7734/18

1кс/202/9092/2018

У Х В А Л А

07 грудня 2018 року слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Ігнатенко В.В., за участю: секретаря судового засідання Гулієва М.Д.о, розглянувши клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1, про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Дніпропетровської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42018040000001410 від 14.11.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

06 грудня 2018 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1, про арешт майна.

В своєму клопотанні прокурор просить:накласти арешт на майно, що належить ПрАТ «Українське дунайське пароплавство», код ЄДРПОУ 01125821, - судно «Николай Савицкий», 1988 року випуску, регістровий номер «SRU600506», з обов’язковим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, посилаючись на обставини викладені у клопотанні.

Прокурор у судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій просив розглянути клопотання без його участі.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України слідчий суддя вважає за можливе розглянути дане клопотання без участі власника майна.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1, про арешт майна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Всупереч вищезазначеним нормам Закону, прокурором в клопотанні про арешт майна не наведено обґрунтованих підстав у зв’язку із якими потрібно накласти арешт, в матеріалах самого клопотання взагалі відсутня постанова про визнання речовим доказомсудна «Николай Савицкий», 1988 року випуску, регістровий номер «SRU600506», у зв’язку з чим приходжу до висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 110, 131, 132, 170-175, 309 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанняпрокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1, про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі протягом 5-ти днів з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги.

Особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом 5-ти днів з моменту отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя В.В. Ігнатенко