Decision № 78320310, 22.11.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2018 року № 826/9802/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до про Головного управління Держпраці у Київській області визнання незаконною та скасування постанови,

за участю:

від позивача - ОСОБА_2;

від відповідача - Бабченко О.П.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати незаконною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 12.06.2018 № КВ 458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300 про накладення штрафу в сумі 335070,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що акт інспекційного відвідування від 18.05.2018 № КВ/458/656/АВ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконним, а постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області підлягає скасуванню. Стверджує, що позивач не вчиняла жодних порушень, про що зазначила у поясненнях, наданих відповідачу 23.05.2018, проте останні не були взяті до уваги при прийнятті спірного рішення та не були долучені до матеріалів перевірки. Зазначила, що лише з 01.03.2018 ФОП ОСОБА_1 розпочала надавати послуги салону краси, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Пояснила, що 22.02.2018 під час неправомірного обстеження працівниками ГУ ДФС у м. Києві вказаного вище приміщення ФОП ОСОБА_1 була відсутня на місці здійснення господарської діяльності, тому не могла пояснити присутність в приміщенні сторонніх осіб. Позивач запевняє, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на момент перевірки не працювали у позивача. Звернула увагу, що відповідачем не було в установленому порядку повідомлено її про розгляд справи про накладення штрафу.

Ухвалою суду від 27.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9802/18 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 20.09.2018.

18.07.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості. Пояснив, що факт порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України є доведеним та підтверджений належними доказами, що стало підставою для застосування до останньої штрафу на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 20.09.2018 позивача, підготовче засідання відкладено на 18.10.2018.

Ухвалою суду від 18.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 826/9802/18 до судового розгляду по суті у судове засідання на 22.11.2018.

Представник позивача у судовому засіданні 22.11.2018 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.11.2018 заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22.11.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.05.2018 інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області Сміленко А.А. відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, сформовано вимогу про надання документів ФОП ОСОБА_1 для проведення невиїзного інспектування (а.с. 60-61).

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 15.05.2018 № 1604 (а.с. 42) та направлення від 15.05.2018 № 458 (а.с. 43) посадовою особою відповідача проведено інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_9, за результатами якого складено акт від 18.05.2018 № КВ/458/656/АВ (а.с. 63-67).

Вказаним актом зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1:

- частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України, яке полягає у не укладенні трудових договорів у письмовій формі з працівниками: адміністратором ОСОБА_6, адміністратором ОСОБА_5. та прибиральницею ОСОБА_4;

- частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, яке полягає у тому, що працівники у ФОП ОСОБА_1 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, документи, які підтверджували факт укладення трудових договорів у грудні 2017 року, під час проведення інспекційного відвідування з ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - відсутні;

- постанови Кабінету Міністрів України № 413, яке полягає у тому, що ФОП ОСОБА_1 не подано повідомлення про прийняття працівника на роботу (ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4.), яке подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. Так, ФОП ОСОБА_1 повідомлення про прийняття на роботу гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку у грудні 2017 року не подано. зазначене повідомлення подано до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку 01.03.2018 на гр. ОСОБА_6, гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_11

Суд звертає увагу, що акт від 18.05.2018 № КВ/458/656/АВ підписано позивачем без зауважень.

19.05.2018 посадовою особою Головного управління Держпраці у Київській області видано припис № КВ/458/656/П, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 усунути порушення, зафіксовані актом від 18.05.2018 № КВ/458/656/АВ (а.с. 68-70).

На підставі акта інспекційного відвідування 12.06.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнком В.С. прийнято постанову про накладення штрафу № КВ458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 335070,00 грн (а.с. 72-73).

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частин першої, другої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно з частиною першою статті 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

За визначенням пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100, територіальним органом Держпраці на території м. Києва та Київської області є Головне управління Держпраці у Київській області.

До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (пункт 4 Положення № 96).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок № 295).

Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

Держпраці та її територіальних органів;

виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту;

4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю;

5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю;

6) за інформацією:

Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;

ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника;

Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;

7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що Держпраці та її територіальні органи мають право проводити інспекційні відвідування у разі надходження інформації, зокрема, від ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення останніми контрольних заходів.

З матеріалів справи вбачається, що 19.03.2018 до Головного управління Держпраці у Київській області надійшов лист Головного управління ДФС у м. Києві від 16.03.2018 № 11482/9/26-15-42-05-26, у якому останній повідомив, що на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку салону краси "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1

У вказаному листі ГУ ДФС у м. Києві також повідомило, що за результатами проведеної фактичної перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: остання використовує найману працю трьох працівників без укладання трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 44).

Таким чином, надходження вказаної інформації від ГУ ДФС у м. Києві є безумовною підставою для проведення відповідачем інспекційного заходу.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи представника позивача про незаконність дій ГУ ДФС у м. Києві при проведенні фактичної перевірки та здійснення обстеження місця провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, позаяк вказані обставини не є предметом розгляду даної справи.

Суд звертає увагу позивача, що відсутність судового рішення, яким зафіксовано порушення ГУ ДФС у м. Києві порядку проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1, встановленого статтею 80 Податкового кодексу України, спростовує доводи останньої в частині незаконності дій контролюючого органу при здійсненні заходу податкового контролю.

Згідно з пунктами 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Так, у акті інспекційного відвідування зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують укладання трудових договорів з працівниками - адміністратором ОСОБА_6, адміністратором ОСОБА_5. та прибиральницею ОСОБА_4 за період з 01.12.2017 по 01.03.2018.

Висновки про порушення позивачем статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України № 413 ґрунтуються на:

- поясненнях ОСОБА_6, наданих останньою 28.02.2018 працівникам ГУ ДФС у м. Києві, за змістом яких вона працює адміністратором салону краси "ІНФОРМАЦІЯ_1" з 01.12.2017 (а.с. 49);

- акті обстеження ГУ ДФС у м. Києві від 12.02.2018 № 361/1/26-15-42-05, за змістом якого під час обстеження місця діяльності ФОП ОСОБА_1 були присутні адміністратор ОСОБА_5. та прибиральниця ОСОБА_4 (а.с. 50);

- акті ГУ ДФС у м. Києві про результати фактичної перевірки від 07.03.2018, яким зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог трудового законодавства (а.с. 45-48) та встановлено використання ФОП ОСОБА_1 праці трьох працівників: ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без укладання трудового договору з 01.12.2017 по 01.03.2018.

Акт ГУ ДФС у м. Києві про результати фактичної перевірки від 07.03.2018 підписано особисто позивачем без зауважень.

При цьому, позивач, спростовуючи вказані висновки, стверджує, що ОСОБА_4 є її приятелькою та сусідкою, і під час здійснення працівниками ГУ ДФС у м. Києві обстеження остання безоплатно допомагала позивачеві навести лад у приміщенні салону. Пояснила, що ОСОБА_5 є її подругою та безоплатно допомагала позивачеві прийняти у постачальників косметичну продукцію. Зазначила, що дійсно ОСОБА_6 працювала адміністратором салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" ще до того, як ФОП ОСОБА_1 почала працювати в даному приміщенні і під час перевірки ОСОБА_6 чекала співбесіди з ФОП ОСОБА_1

Надаючи правову оцінку доводам позивача, суд зазначає наступне.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Частиною першою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади;

акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що посадові особи Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства. При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що штраф може бути накладений на суб'єкта господарювання за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору лише за наявності вчиненого фактично порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, з доданого до матеріалів справи договору оренди приміщення від 01.02.2018 № 1/2018 (а.с. 17-19) та акта приймання-передачі приміщення від 10.02.2018 (а.с. 14) вбачається, що з 10.02.2018 ФОП ОСОБА_1 орендує приміщення, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Таким чином, на момент перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вказаному вище приміщенні, останнє перебувало у користуванні позивача.

Позивач не заперечує того, що вказані особи безоплатно надавали їй послуги за особистим проханням. При цьому, суд звертає увагу, що фактично ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за відсутності ФОП ОСОБА_1 виконували у приміщенні салону "ІНФОРМАЦІЯ_1" роботи та послуги, які згідно діючого законодавства повинні бути документально оформлені.

При цьому, що чинним законодавством не заборонено суб'єктам господарювання укладати цивільно-правові договори з громадянами на виконання будь-якого роду робіт.

Так, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до частин першої та другої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд наголошує, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Суд звертає увагу, що позивачем при здійсненні власної господарської діяльності не було дотримано наведених норм законодавства та належним чином не оформлено відносини з ОСОБА_4 на прибирання приміщення та з ОСОБА_5 на прийняття продукції від постачальників, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків відповідача під час здійснення інспекційного відвідування.

Також, суд звертає увагу, що позивач не заперечує тих обставин, що ОСОБА_6 раніше працювала адміністратором салону "ІНФОРМАЦІЯ_1", тому пояснення останньої судом під сумнів не ставляться.

Разом з тим, трудові відносини з ОСОБА_6 були оформлені позивачем з 02.03.2018.

Згідно з пунктом 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку № 295 передбачено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Одночасно пунктом 6 Порядку № 509 встановлено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2018 відповідачем було направлено позивачеві повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу 12.06.2018.

Таким чином, відповідачем дотримано процедуру проведення інспектування та накладення штрафу, а доводи позивача у цій частині є необгрунтованими.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та під час розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю встановлено та належними доказами підтверджено факт використання найманої праці останньою з 01.12.2017 по 01.03.2018 без належного оформлення трудових відносин.

За наведених обставин суд не знаходить підстав для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 12.06.2018 № КВ 458/656/АВ/П/ПТ/ТД/ФС-300.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 3 грудня 2018 року.