Decision № 78290378, 28.11.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 листопада 2018 року №826/10683/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу

за позовомГромадянина Російської Федерації ОСОБА_2 доГоловного управління Державної міграційної служби України у місті Києвіпро скасування наказу від 02.08.2017 №351, зобов'язання вчинити дії,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Молодницької І.П.,

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 листопада 2018 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві, в якому просить суд:

- скасувати наказ від 02.08.2017 №351 Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві, яким прийнято рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві прийняти документи від громадянина ОСОБА_2 та розпочати процедуру оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 №826/10683/17 (суддя Григорович П.О.) позовну заяву Громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2018 адміністративну справу №826/10683/17 прийнято до розгляду та визначено, що справа буде розглядатись суддею Літвіновою А.В. в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2018 задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено адміністративну справу №826/10683/17 до судового розгляду по суті.

Так, позовні вимоги мотивовано тим, що позивачеві безпідставно було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає себе жертвою переслідування за ознаками ісламського віросповідання сунітського напряму, прихильники якого переслідуються на території Російської Федерації органами влади, з огляду на що, він змушений був разом із сім'єю покинути країну свого походження. Позивач вказує на факт порушення відносно нього сфальсифікованої кримінальної справи та звинувачення його у скоєнні злочину, до якого він взагалі непричетний, у тому числі, через фізіологічну нездатність його вчинити. Так, порушення відносно позивача кримінальної справи розцінюється останнім, як політичне переслідування та форма політичного тиску шляхом розправи через легальний держаний механізм з боку правоохоронних, судових органів та деяких зацікавлених осіб.

Відповідач в особі Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві проти позову заперечував, вказавши, що до потрапляння на територію України, позивач перебував на території Турецької Республіки та Республіки Білорусь, а відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» статус біженця або додатковий захист не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третіх безпечних країнах. Крім того, є підстави вважати, що ОСОБА_2 не бажає повертатись до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цієї каїни, як протиправні, суспільно небезпечні, і на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним Кодексом Російської Федерації.

Позивач надав суду відповідь на відзив, а відповідач, в свою чергу, надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких кожен підтримав свою позицію відповідно.

Під час судового розгляду справи, розгляд справи відкладався в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 13.07.2017 №81, в обґрунтування якої зазначено, що заявник вважає себе жертвою переслідувань за ознаками віросповідання Ісламу сунітського напряму, сповідання якого докорінно суперечить поглядам так званого традиційного ісламу, який підтримується у Російській Федерації на державному рівні. Обґрунтування заяви полягає також у сфальсифікованому, на думку позивача, відносно нього кримінальному провадженні у рамках кримінальної справи №558492, порушеної за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою та четвертою статті 159 Кримінального Кодексу Російської Федерації - шахрайство.

За результатами дослідження матеріалів особової справи позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 02.08.2017, на підставі якого Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві прийнято наказ від 02.08.2017 №351 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації, ОСОБА_2.

Вважаючи наказ Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві від 02.08.2017 №351 необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані особами, які беруть участь у справі, докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу та наявних у матеріалах справи доказів, підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувало те, що відносно позивача порушена кримінальна справа за скоєння злочину, передбаченого частинами третьою та четвертою статті 159 Кримінального Кодексу Російської Федерації (шахрайство).

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київських області від 18.04.2017 у справі №359/3172/17, згідно з інформацією компетентних органів Російської Федерації, позивач обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених частинами третьою та четвертою статті 159 Кримінального кодексу Російської Федерації, що у порівнянні із законодавством України про кримінальну відповідальність відповідає частинам третій та четвертій статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене у великих та особливо великих розмірах) та є тяжкими та особливо тяжкими злочинами.

Крім того, позивач перетнув кордон України 16.04.2017, однак за захистом звернувся лише 13.07.2017, тобто через три місяці після виїзду в Україну. Разом з тим, тривалий строк між виїздом заявника країни громадської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань переслідування чи серйозної шкоди.

Так, відповідач звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, Головне управління Державної міграційної служби України у місті Києві звертає увагу на факт перебування позивача до потрапляння в Україну на території третіх безпечних каїн, а саме: Республіки Білорусь та Турецької Республіки, про що також зазначено самим позивачем в тексті позовної заяви.

Доречно відмітити, що у вказаних країнах ратифіковано Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження чи покарання. Вказані країни дотримуються міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією по статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Поряд з цим, відповідно до пункту шостого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Проаналізувавши наведене в сукупності, суд погоджується з висновком головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві, виходячи знаступного.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Так, під час співбесіди, яка оформлена протоколом від 21.07.2017, позивачем в якості причин звернення до Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві було лише зазначено про порушення кримінальної справи по причині релігійних переконань.

Однак, ОСОБА_2 під час судового розгляду справи необґрунтовано наявність достовірних та переконливих фактів щодо неможливості перебування на території Російської Федерації. Позивачем не доведено, що під час перебування в країні походження він зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства, не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, щоб унеможливлювало перебування на її території

Відтак, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що стосовно позивача наявні законодавчі обмеження у можливості визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, при цьому, посилання позивача щодо фальсифікованості кримінальної справи відносно нього, не підтвердженні жодними доказами та записані лише зі слів останнього.

Слід також зазначити, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, що позивач належав до політичних, релігійних чи будь-яких інших громадських організацій.

Із висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.08.2017, на підставі якого Головним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві прийнято оскаржуваний наказ від 02.08.2017 №351, вбачається, що відповідачем повно та всебічно досліджено заяву позивача, матеріали справи іноземця. Висновок є обгрунтованим і правильним.

За таких обставин суд вважає, що оскаржуваний наказ Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві від 08.08.2017 №351 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації, ОСОБА_2 є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийнятий уповноваженим органом у порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

З урахуванням відмови у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу, позовна вимога зобов'язального характеру, яка є похідною від розглянутої вище, також задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення виготовлено 03.12.2018.