Decision № 77694048, 03.08.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 серпня 2018 року №826/17237/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), звернувся ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1.), з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, (далі - відповідач, УПСЗН Дарницької РДА в м. Києві), третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни;

- зобов'язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Келеберда В.І.) від 08 листопада 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17237/16, (далі - справа).

Водночас, відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ" від 11 жовтня 2017 року №7298 справу передано на повторний автоматичний розподіл між суддями. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2017 року справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Дегтярьовій О.В.

У подальшому, внаслідок перебування на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами судді Дегтярьової О.В., у провадженні якої перебувала справа та нею не розглянута по суті, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Шрамко Ю.Т., у зв'язку з чим ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року справу прийнято до провадження судді Шрамко Ю.Т.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до нього. В установленому законом порядку позивач звернувся за наданням статусу інваліда війни та отриманням відповідного посвідчення, однак вказане звернення відповідачем безпідставно було залишено без задоволення.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, вказуючи на те, що позивач в установленому законодавством порядку не підтвердив своєї участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільного оборони, а саме наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони, контракт тощо. Сам по собі факт участі позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та встановлення йому у зв'язку з цим інвалідності є підставою для надання пільг та компенсацій, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Третя особа визнала позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

У подальшому, зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до посвідчення НОМЕР_1 с від 17 березня 2015 року та вкладки до нього НОМЕР_2 ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), а згідно з довідкою МСЕК серії 10-ААА №792357 від 30 грудня 2012 року позивачу встановлена друга група інвалідності у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Зв'язок захворювання позивача із роботами по ліквідації авар експертної ради по встановленню причинного зв'язку на ЧАЕС також встановлено Експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювання та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварій на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру від 18 вересня 1990 року №376.

Як зазначив позивач, що не заперечувалось відповідачем, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо видачі посвідчення інваліда війни, для чого надав останньому :

- копію посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), з вкладкою учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- довідку до акту огляду МСЕК про встановлення йому інвалідності;

- копію маршрутного листа;

- інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 23 червня 2016 року №01.1-14/1042.

Проте, листом від 29 червня 2016 року №01-08/4631 УПСЗН Дарницької РДА в м. Києві відмовило позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, обґрунтовуючи ненаданням ним документів, які підтверджують його участь у складі формувань Цивільної оборони, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та рішення комісії УПСЗН Дарницької РДА в м. Києві від 24 червня 2016 року є підставою для такої відмови.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом, при розгляді якого суд виходить із такого.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII, (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII, закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З вказаного слідує, що особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи належать до інвалідів війни.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, (далі - Положення №302).

Відповідно до п.п. 2, 3 Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

Згідно з абз. 2 п. 7 Положення №302, "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Положення №302, "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що Положення №302 визначає підставою для отримання посвідчення інваліда війни наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останньої є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

При цьому, з заперечень відповідача вбачається, що єдиною підставою для відмови у видачі позивачу посвідчення інваліда війни слугувала відсутність документу, який би підтвердив факт залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони.

Як вже зазначалось вище, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Внаслідок участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач отримав другу групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА №000604 та експертним висновком від 18 вересня 1990 року №376.

Участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи підтверджується також маршрутним листом, затвердженим начальником об'єкта ЦО - головним лікарем спеціалізованої медико-санітарної частини №16 м. Чорнобиль від 16 вересня 2011 року.

У відповідності до вимог чинних на час аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111 - 1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року №01, від 30.04.1986 року №02, від 04.05.1986 року №16, від 19.05.1986 року №52 та ін.) - Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Тобто, судом встановлено, що факт залучення до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на час аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. А факт того, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується наявними доказами у справі.

Таким чином, аналіз в сукупності вищевикладеного дає суду підстави дійти висновку, що, особа, інвалідність якої пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і яка залучена до складу формувань цивільної оборони у вказаний період, за наявності відповідних документів, що підтверджують право на отримання статусу інваліда війни, має право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Поряд з цим, суд зазначає, що статус інваліда війни не встановлюється окремим рішенням, а підтверджується видачею відповідного посвідчення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надані документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

З огляду на зазначене відмова відповідача у встановленні йому статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.

Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення підлягають задоволенню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

За наявності визначених законом умов, обставин справи, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями КАС України.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити дії суд також виходить з наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача, а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку з нормами КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання встановити статус інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, проте суд вважає за доцільне, задовольняючи позов викласти зміст резолютивної частини, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до п.п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: 02121, м. Київ, Харківське шосе, 176-Г; код ЄДРПОУ 37447984), третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21; код ЄДРПОУ 14372952), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко