Decision № 77657390, 10.10.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року Справа № 0440/6767/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В.М.

розглянувши у спрощеному провадженні (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 07.09.2017 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з дати припинення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, йому було призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 16.12.2006.

30.06.2017 позивач повідомив відповідача про виїзд на постійне проживання до Німеччини та отримав у зв’язку із цим пенсію за шість місяців наперед, до 31.12.2017 включно.

На час звернення із даною позовною заявою ОСОБА_1 перебуває на консульському обліку Генерального консульства України в м.Дюссельдорфі Федеративної Республіки Німеччини.

10.08.2018 з метою поновлення виплати пенсії з дати припинення, відповідно до Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, позивач звернувся із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Листом від 13.08.2018 вих. №К13049-18 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії, так як між Україною та державою Німеччина договір щодо пенсійного забезпечення не укладався. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки вона порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №0440/6767/18. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні.

27.09.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №46351/18) в якому вказано, що 30.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про припинення йому виплати пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини та про виплату пенсії за шість місяців наперед. У зв’язку із цим ОСОБА_1 було виплачено наперед пенсію за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 та припинено виплату пенсії з 01.08.2017.

10.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії, до заяви позивачем були надані наступні документи: копія паспорта громадянина України АЕ 233983 із відміткою про виїзд на постійне проживання до Німеччини; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію пенсійного посвідчення №1715001938. Однак, між Україною та Німеччиною відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, нормативно – правові акти, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, що постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, відсутні.

У зв’язку з чим, листом від 13.08.2018 вих. №К13049-18 позивача повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

09.10.2018 представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що проживаючи в Німеччині, як громадянин України позивач має такі ж самі конституційні права що і інші громадяни України, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Зазначене також підтверджується і Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, яким невиплата пенсії громадянам України, які виїхали з України, визнана неконституційною.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України АЕ233983 та закордонним паспортом громадянина України №HAN №064817.

З 16.12.2006 позивачу призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

30.06.2017 позивачем подано заяву та повідомлено відповідача про виїзд на постійне проживання за кордон до Німеччини, у зв’язку із чим йому було виплачено пенсію за шість місяців наперед (до 31.12.2017 включно), та, починаючи з 01.01.2018, виплату позивачу пенсії припинено.

ОСОБА_1 прийнято на консульський облік Генеральним консульством України в м.Дюссельдорфі Федеративної Республіки Німеччини.

10 серпня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення йому виплати пенсії.

Листом від 13.08.2018 вих. №К13049-18 відповідач відмовив у поновленні такої виплати, свою відмову мотивував тим, що підстави для поновлення пенсії відсутні, так як між Україною та Німеччиною відсутній договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, нормативно – правові акти, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах з якими Україною не укладено відповідного договору, відсутні.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (п. 1, 6, частини 1ст. 92 Конституції України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-ІV в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

ОСОБА_1 того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного, суд зазначає, що громадяни мають перед законом рівні конституційні права і свободи. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками. А тому, позивач, проживаючи в Німеччині, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

За наведених обставин дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з дати припинення, суд виходить з такого.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі- Порядок).

У відповідності до п. 1.5. Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім’ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки ОСОБА_1 та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім’ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно з п. 1.7. Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 30.06.2017 самостійно надав до пенсійного органу заяву про припинення йому виплати пенсії у зв’язку із виїздом за кордон на постійне місце проживання, а із заявою про поновлення йому виплати пенсії звернувся до відповідача 10.08.2018, з урахуванням наведених положень Порядку, суд доходить висновку про можливість зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 10.08.2018 - з моменту звернення із заявою про поновлення виплати пенсії.

З урахування наведеного суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 194, 205, 241, 242-246, 250, 255, 295, 263Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (40597, м.Дюссельдорф, Бенрезер Шлобє, 32, Федеративна Республіка Німеччина, і.к.1715001938) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, 49094, і.к. 21910427) про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 з 10.08.2018 року виплати пенсії за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком починаючи з 10.08.2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати з оплати судового збору у розмірі 354 (триста п’ятдесят чотири) грн. 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст рішення суду у повному обсязі складений 10 жовтня 2018 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 10 жовтня 2018 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя ОСОБА_2 ОСОБА_2 ОСОБА_2