Decision № 77657345, 05.11.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року Справа № 160/7690/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Деркач О.В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.10.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), з 01.06.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо несвоєчасного поновлення пенсійних виплат та невиплати пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), за весь минулий час, тобто за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), належної йому пенсії за весь минулий час, а саме за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України;

- відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що правом на отримання пенсії по інвалідності (2 група інвалідності з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) відповідно до положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» він користується з 2011 року, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (бланк серія ААЗ № 733113). Згідно з довідкою № 0000045823/120300414 від 25.11.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті ради, позивач перемістився з тимчасово окупованої території в м. Антрацит Луганської області до м. Дніпро та зареєстрував місце свого перебування за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Макарова, б. 13, кв. 7. Позивач з 01.01.2017 року (розпорядження від 21.12.2016 року) був прийнятий на облік Правобережним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де позивач отримував пенсію по інвалідності. Однак, з 01.06.2018 року відповідач без повідомлення причин та безпідставно припинив виплату пенсії позивачу. 04.07.2018 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про відновлення пенсійних виплат, але відповідач поновив виплату поточної пенсії лише з 01.08.2018 року і не виплатив пенсію за минулий час, а саме за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року. Отже, виплату пенсії за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року, Пенсійним фондом не здійснено. Позивач вважає, що ненарахування пенсії за цей період порушують його права на належне соціальне забезпечення, в зв’язку з чим, звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

29.10.2018 року до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд залишити адміністративний позов без задоволення, зазначивши, що рішенням від 19.07.2018 року позивачу було поновлено пенсію з 01.06.2018 року. Пенсію за червень та липень 2018 року йому нараховано та буде виплачена в окремому порядку, передбаченому для внутрішньо переміщених осіб. Розрахунок такої доплати здійснюється з урахуванням строків ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період від часу припинення виплати пенсій до поточної дати. Отже, доплата обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку.

Розглянувши подані документи й інші матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 з 2011 року користується правом на отримання пенсії по інвалідності (2 група інвалідності з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС).

Позивач був змушений залишити своє місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 та переміститися до м. Дніпро.

Згідно з довідкою № 0000045823/120300414 від 25.11.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті ради, позивач перемістився з тимчасово окупованої території в м. Антрацит Луганської області до м. Дніпро та зареєстрував місце свого перебування за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Макарова, б. 13, кв. 7.

З 01.01.2017 року (розпорядження від 21.12.2016 року) позивач був взятий на облік Правобережним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де позивач отримував пенсію по інвалідності.

У травні 2018 року на центральному рівні виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено до з’ясування місця перебування пенсіонера відповідно до списків тривало відсутніх за місцем проживання осіб, які надійшли від служби безпеки України. Зазначений список було передано до управління соціального захисту населення Чечелівської районної у місті ради для проведення перевірки місця проживання відповідно до порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

04.07.2018 року позивач особисто звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про відновлення пенсійних виплат.

Рішенням від 19.07.2018 року ОСОБА_1 було поновлено виплату пенсії. Однак, пенсію за червень та липень 2018 року Пенсійним фондом нараховано, проте, виплату не здійснено.

Позивач в позові зазначає про те, що відповідач поновив виплату поточної пенсії лише з 01.08.2018 року і не виплатив пенсію за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року.

Отже, виплата пенсії по інвалідності позивачу за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року, на момент подання цього позову не здійснена.

18.07.2018 року ОСОБА_2 – представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із адвокатським запитом відносно нарахування пенсії ОСОБА_1 за спірний період.

Листом № 680/04.6-49 від 25.07.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача – ОСОБА_2 про те, що рішенням від 19.07.2018 року ОСОБА_1 поновлено пенсію 01.06.2018 року. Пенсію за червень та липень 2018 року нараховано. Доплата обліковуються окремо та буде виплачуватись в окремому порядку, передбаченому для внутрішньо переміщених осіб.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року необґрунтованою та протиправною, такою, що порушує його права на належне соціальне забезпечення, зазначив про те, що на день подання цього позову відповідачем пенсія за спірний період йому не виплачена, в зв’язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні ” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб ” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст.7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції постанови КМ № 352 від 08.06.2016 року) (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Судом встановлено, що згідно з довідкою № 0000045823/120300414 від 25.11.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Чечелівської районної у місті ради, позивач перемістився з тимчасово окупованої території в м. Антрацит Луганської області до м.Дніпро та зареєстрував місце свого перебування за адресою: 49089, м. Дніпро, вул.Макарова, б. 13, кв. 7. Доказів на підтвердження того, що ця довідка скасована відповідачем не надано.

Відповідно ст. 12 Закону №1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п. 2 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що саме ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, норми якого носять пріоритет над нормами постанов Кабінету Міністрів України, а тому і підлягають застосуванню, так як носять вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2018 року по справі №263/7763/17, яка є обов’язковою для застосування згідно ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час, згідно п.9 Порядку №509 (у редакції чинній станом на 22.05.2017 року) встановлено, що у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Так, як видно із наданих суду документів, позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи на підставі довідки №0000045823 від 25.11.2016 року, яка не була скасована у порядку ст.12 Закону №1706, відповідних доказів суду не надано.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, як і не надано самого рішення про припинення виплати пенсії, рішення про скасування дії довідки.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Посилання відповідача на норми постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними, враховуючи положення ст.49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, які є пріоритетними для застосування у даних правовідносинах.

Так, за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), з 01.06.2018 року; в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо несвоєчасного поновлення пенсійних виплат та невиплати пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року та в частині зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), належної йому пенсії за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року, підлягають задоволенню.

Щодо зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України, то суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, суд вважає, що зобов'язати надати такий звіт, це право суду, а не обов'язок, в тому числі доказів невиконання судового рішення у майбутньому не надано а тому, суд не вбачає підстав для застосування ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), з 01.06.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо несвоєчасного поновлення пенсійних виплат та невиплати пенсійних виплат громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (код ОКПП НОМЕР_1), належної йому пенсії за період з 01.06.2018 року по 01.08.2018 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3 702,60 грн. (три тисячі сімсот дві грн. 60 коп.).

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (94613, АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: 49089, АДРЕСА_2, код ОКПП НОМЕР_1).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В Ільков