Court ruling № 77417027, 23.10.2018, Sumy Regional Court of Appeal

Справа №585/3209/15-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 11-кп/788/682/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Матуса В. В.,

суддів - Олійника В. Б., Філонової Ю. О.,

з участю секретаря судового засідання – Лобанової О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 585/3209/15-к за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_3, прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2018 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, Приморського краю, мешканку м. Ромни, Сумської області, раніше не судиму,

визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 191 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора – Савостьянової Л.В.,

обвинуваченої – ОСОБА_3,

захисника – ОСОБА_5,

ВСТАНОВИЛА:

До Апеляційного суду Сумської області надійшли апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4, обвинуваченої ОСОБА_3, згідно яких:

- прокурор у кримінальному провадженні в зміненій апеляційній скарзі просить вирок суду змінити, виключити з мотивувальної частини посилання на прізвища, яки зазначені, як співвиконавці злочину. В іншій частині вирок залишити без зміни;

- обвинувачена ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження.

Даним вироком ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 191 КК України та призначено їй покарання у виді 03 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов’язаних з матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності строком на один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді 03 років позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов’язано ОСОБА_3 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

В зміненій апеляційній скарзі прокурор зазначає, що вирок відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебуває на розгляді в суді , а тому така вказівка невідповідає принципу презумпції невинуватості.

Обвинувачена ОСОБА_3 згідно апеляційної скарги, зазначає, що у вільний від основної роботи час, виконувала для ДП ДАК "Хліб України" "Роменський КХП" роботу, яка була вкрай необхідна для підприємства, і окрім нею, ніхто не міг виконати, за відсутності фахівців належного рівня. За дорученням керівництва підприємства, також займалась навчанням лаборантів та підготовкою спеціалістів, для можливості виконання покладених на нею обов'язків. ОСОБА_9 працює на посаді заступника начальника виробничої лабораторії, а отримана нею заробітна плата не була більшою за розміром ніж у начальника цеху, посаду якої формально займав ОСОБА_10 Жодних домовленостей про отримання незароблених коштів не було і не могло бути. Самого факту допуску до роботи вже було достатньо, щоб вважати про укладення трудового договору. Інкримінований період спричинення збитків та їх сума, прив’язана до дій директора підприємства ОСОБА_7, крім того дії ОСОБА_1 судом визнанні законним, а тому всі виконані дії є законними та не містять ознак злочину. Станом на 24 квітня 2018 року, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_6 не розглянуто, а тому вони вважаються невинними. У даному кримінальному провадженні не заявлявся цивільний позов, що також свідчить про відсутність збитків, матеріальних чи інший претензій, а відповідно відсутній склад злочину. Покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки вони в порушення вимог ст. 63 Конституції України та ст. 18 КК України, були вимушені давати свідчення під присягою проти себе особисто.

Згідно з вироком, ОСОБА_3 наказом № 105-к від 23.02.2012 року була прийнята на посаду державного інспектора сільського господарства відділу контролю якості та безпеки зерна і продуктів його переробки управління контролю якості сільськогосподарської продукції державної інспекції сільського господарства в Сумській області. Згідно посадової інструкції виконувала організаційно-розпорядчі обов’язки за спеціальним повноваженням, та як посадова особа державної інспекції сільського господарства в Сумській області була суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.

ОСОБА_3 перебуваючи на посаді державного інспектора та використовуючи своє службове становище, знаходячись на території ДП ДАК "Хліб України" "Роменський КХП" виконувала роботу начальника виробничої лабораторії підприємства, на пропозицію ОСОБА_6

ОСОБА_6 діючи узгоджено з ОСОБА_7, ОСОБА_3, з метою реалізації злочинних намірів, пов’язаних з розтратою грошових коштів підприємства, від імені ОСОБА_10, підробила заяву про прийняття останнього на посаду начальника цеху млинзаводу ДП ДАК "Хліб України" "Роменський КХП" на якою у подальшому ОСОБА_7 було проставлено резолюцію для підготовки наказу про прийняття на роботу ОСОБА_10 02 серпня 2012 року директором підприємства ОСОБА_7 був підписаний наказ № 80-к про прийняття на посаду начальника цеху млинзаводу ОСОБА_10, з 01.08.2012 року. Крім того оформлено договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_10, підписаний ОСОБА_7 від імені адміністрації ДП ДАК "Хліб України" "Роменський КХП" та ОСОБА_6, яка проставила підпис замість ОСОБА_10 Таким чином, підробивши офіційні документи, ОСОБА_7 діючи в групі з ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які сприяли вчиненню злочину, надаючи підроблені документи, створили умови для розтрати грошових коштів підприємства шляхом нарахування заробітної плати ОСОБА_10, який не був обізнаний про прийняття його на роботу, та не працював на підприємстві.

ОСОБА_7 за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 та ОСОБА_6, надав вказівку головному питлівнику, ОСОБА_8 заносити дані до табелів обліку робочого часу млинзаводу про начебто вихід на роботу та відпрацювання відповідних годин та днів начальником цеху ОСОБА_10, які складались кожного місяця за період часу з серпня 2012 року по липень 2013 року.

Починаючи з серпня 2013 року по грудень 2013 року, до табелів обліку робочого часу, неправдиві відомості про начебто відпрацювання ОСОБА_10 відповідних днів та годин на посаді начальника цеху млин заводу, вносила та підписувала начальник виробничої лабораторії ОСОБА_6, яка складала дані документи як службова особа, будучи керівником даного підрозділу та виконуючи організаційно-розпорядчі функції.

ОСОБА_7, під час виконання своїх обов'язків на посаді директора підприємства, протягом періоду часу з серпня 2012 року по грудень 2013 року (крім травня 2013 року) достовірно знаючи про те, що табелі робочого часу, складені ОСОБА_8 та ОСОБА_6, містять неправдиві відомості про роботу начальника цеху млин заводу ОСОБА_10, з метою незаконного нарахування та виплати на ім'я даної особи грошових коштів підприємства, затверджував їх своїм підписом.

На підставі даних табелів обліку робочого часу, кожного місяця в період часу з 01.05.2012 року по 30.12.2013 року (крім травня 2013 року) бухгалтером по заробітній платі, ОСОБА_11, яка не була обізнана про протиправні дії ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, оформлювались розрахункові листи кожного працівника підприємства та платіжні відомості, які передавались до банківської установи для зарахування на карткові рахунки працівників відповідних виплат по заробітній платі.

ОСОБА_6 від імені ОСОБА_10 підробивши підпис останнього, оформила заяву-анкету про відкриття рахунків та одержання платіжної картки та заяву-договір № 56946:379 від 29.08.2012 року про відкриття рахунку та надання спеціального платіжного засобу у вигляді старт-картки (зарплатної) на ім'я ОСОБА_10 З метою реалізації злочинних намірів по розтраті грошових коштів підприємства, діючи узгоджено з ОСОБА_7, ОСОБА_6 передала дану карту з пін-кодом доступу до неї ОСОБА_3, яка в період часу з 01.08.2012 року по 30.12.2013 року, періодично отримувала готівкові грошові кошти з розрахункового рахунку відкритого на ім'я ОСОБА_10, які зараховувались на відкритий рахунок, в якості заробітної плати ОСОБА_10 і витрачала їх на власні потреби.

В результаті зазначених дій ОСОБА_3, ОСОБА_7 і ОСОБА_6, в період часу з 01.08.2012 року по 30.12.2013 року (крім травня 2013 року) незаконно було нараховано до виплати та виплачено у якості заробітної плати та інших виплат на ім'я ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 28 642 грн. 78 коп. У зв’язку з незаконним нарахуванням та виплатою заробітної плати на ім'я ОСОБА_10 було перераховано до державних цільових фондів грошові кошти в сумі 6562 грн. 73 коп.

Вислухавши доповідь судді, прокурора, обвинувачену, захисника, які вимоги поданих апеляційних скарг підтримали, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані не були.

Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо обвинуваченого, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи з зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.

Відповідно до норм закону України про кримінальну відповідальність, виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 КК України вважається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Із цього випливає, що виконавцем визнається особа, яка своїми активними діями чи бездіяльністю виконала у повному обсязі або частково об’єктивну сторону конкретного складу злочину.

Суд кваліфікувавши дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України, як співучасть (співвиконавство) у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в мотивувальній частині вироку детально не зазначив, які саме дії вчинила обвинувачена ОСОБА_3, як співвиконавець.

Мотивувальна частини вироку не містить детального викладу фактичних обставин справи відносно ролі ОСОБА_3, як співвиконавця у розтраті коштів дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів", тобто не встановлено, які саме активними діями обвинувачена у повному обсязі або частково виконала інкримінований їй органом досудового розслідування злочин.

Так, співвиконавцем визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі (чи частково) виконала склад злочину, передбачений певною статтею Особливої частини КК України.

Відповідно до п. 23 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06.11.2013 року, за нормативним визначенням розтратою чужого майна визнається умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне обернення (витрачання) на користь інших осіб шляхом споживання, безоплатної передачі, дарування, передачі у рахунок боргу тощо винною особою чужого майна, яке їй ввірено (надано на законних підставах для забезпечення зберігання, використання чи розпорядження ним) чи перебуває у її віданні (щодо якого особа наділена повноваженнями тільки по розпорядженню ним і його використанню.

Розтрата вчиняється шляхом активної поведінки, характеризується корисливим мотивом та виключно прямим умислом при її скоєнні, коли винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції фактично не встановлені та не оцінені дії ОСОБА_3 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України.

Жодної із зазначених об’єктивних ознак злочину, передбаченого диспозицією ч. 2 ст. 27 ч.3 ст. 191 КК України, у мотивувальній частині вироку не міститься. Викладене у вироку формулювання обвинувачення тотожне змісту обвинувального акту, у практично незмінному вигляді.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в конвенції, який захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії").

Частина 1 ст. 2 КК України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК України. Відповідно, суд визнаючи ОСОБА_3 винною у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України не врахував вимоги ч. 1 ст. 29 КК України, згідно якої виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений ним злочин, а тому посилання на ч. 2 ст. 27 КК України є необґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Відсутність у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції належного формулювання та викладення обвинувачення за ч. 2 ст. 27 ч. 3 ст. 191 КК України щодо ОСОБА_3, визнаного доведеним, унеможливлює суд апеляційної інстанції скористатись повноваженнями, визначеними у пп.3-5 ч.1 ст. 407 КПК України, у зв’язку з чим, на підставі п.6 ч.1 ст. 407 КПК України колегія суддів вважає за необхідне вирок суду скасувати у зв’язку із допущеними судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а матеріали кримінального провадження призначити до нового судового розгляду.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково.

Доводи прокурора в зміненій апеляційній скарзі про порушення принципу презумпції невинуватості є слушними, однак, у зв’язку із скасуванням вироку суду і призначенням нового розгляду, змінена апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

При новому судовому розгляді, суду слід всебічно, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, належним чином дослідити доводи, наведені в апеляційних скаргах.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_3 – задовольнити частково, змінену апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2018 року відносно ОСОБА_3 скасувати у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_12. ОСОБА_13.