Decision № 77412430, 25.10.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2018 року № 826/5034/18

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури м. Києва

про скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання виплатити середній заробіток,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Прокуратури м. Києва (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач, звільняючи позивача з посади на підставі наказу №285к від 15.02.2018 року та зазначаючи підставою звільнення рішення суду від 31.01.2018 року, діяв протиправно, оскільки на мав повноважень припиняти трудові відносини у такий спосіб.

У позовній заяві позивач просить суд скасувати наказ Прокуратури м.Києва №285к від 15.02.2018 року; зобов'язати Прокуратуру м.Києва поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №1; стягнути з Прокуратури м.Києва середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В наданих суду письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ №285к від 15.02.2018 року видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України у зв'язку з прийняттям Верховним судом рішення у справі №826/15998/14 про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 20.09.2013 року наказом Прокуратури м. Києва №2693к призначено на посаду прокурора прокуратури Солом'янського району м.Києва.

Наказом Прокуратури м. Києва №2169к від 11.07.2014 року позивача переведено на посаду прокуратури Деснянського району м. Києва на час відпустки основного працівника по вагітності та пологах.

Прокуратурою м. Києва наказом №3254к від 23.09.2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1, за порушення Присяги працівника прокуратури і вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури та є несумісним з перебуванням на роботі в органах прокуратури, звільнено з посади прокурора прокуратури Деснянського району м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.12.2014 року №826/15998/14, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом 06.08.2015 року наказ №3254к від 23.09.2014 року скасовано.

Наказом прокурора м.Києва №304к від 28.01.2015 року ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора прокуратури Деснянського районі м.Києва.

В зв'язку із набуттям чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року відбулось реформування органів прокуратури України.

На виконання вимог даного Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, Генеральною прокуратурою України видано наказ №98ш від 15.12.2015 року, яким внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури м.Києва щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районів та затверджено штатний розпис новоутворених місцевих прокуратур.

Наказом Генеральною прокуратурою України №98 від 20.07.2105 року. Зареєстрованого Міністерством юстиції України 31.07.2015 року №928/27373, затверджено Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури.

За результатами проходження тестування, наказом В.о. прокурора м.Києва №4156к від 14.12.2015 року, позивача призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №3 м.Києва.

В подальшому за завою ОСОБА_1 наказом прокурора м.Києва №351к від 17.03.2017 року призначено на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №1 м.Києва.

Постановою Верховного Суду від 31.01.2018 року касаційну скаргу Прокуратури м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015 року у справі № 826/15998/14 скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволені позову ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва, третя особа Прокуратура Деснянського району м. Києва про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, відмолено.

У зв'язку з прийняттям Верховним судом постанови від 31.01.2018 року прокуратурою м.Києва видано наказ №285к від 15.02.2018 року, яким скасовано накази прокуратури м.Києва №304к від 28.01.2015 року, №4156к від 14.12.2105 року, №351к від 12.03.2107 року та вважати звільненим ОСОБА_1 з 23.09.2014 року відповідно до наказу прокурора м.Києва №3254к за порушення Присяги працівника прокуратури і вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури та є несумісним з перебуванням на роботі в органах прокуратури.

Вважаючи видання оскаржуваного наказу протиправним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VII (надалі також - Закон №889-VII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до ст.1 Закону №889-VII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Зі змісту ст.83 Закону №889-VII вбачається, що державна служба припиняється в т.ч. і на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України.

Статтею 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

В даному випадку підставою винесення оскаржуваного наказу слугувала постанова Верховного Суду від 31.01.2018 року, яка набрала законною сили, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.12.2014 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2015 року у справі 826/15998/14, на підставі яких ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора прокуратури Деснянського району м.Києва.

Суд також зазначає, що на момент пред'явлення позову і вирішення судами справи було таким що набрало законної сили, судове рішення (постанова ВС від 31.01.2018 року), яким встановлено законність звільнення ОСОБА_1 з 23.09.2014 року.

Наказом прокуратури м.Києва 15.02.2018 року №285к, яким скасовано накази про поновлення №304к від 28.01.2015 року, №4156к від 14.12.2105 року, №351к від 12.03.2107 року, не є власне наказом про звільнення ОСОБА_1, тому він не підлягає оцінці на відповідність вимогам Кодексу законів про працю України щодо дотримання відповідачем процедури звільнення.

За таких обставин відсутні підстави для визнання незаконним наказу прокуратури м.Києва від 31.01.2018 року №285к, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

У зв'язку з цим і немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такого прогулу не було.

Наведене в сукупності свідчить, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а відтак підстави для його скасування відсутні.

Оскільки решта позовних вимог є похідними від первинної, підстав для задоволення якої судом не вбачається, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу виконав повністю.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність свої дій та винесення оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій