Decision № 76986469, 20.09.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Справа № 804/4080/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василівни за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: представника позивача представника відповідача Іванченко Т.О. Бохан О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" до Державної служби України з питань праці Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної служби України з питань праці Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просило скасувати постанову про накладання штрафу № ДН450/739/АВ/ІП/МГ-ФС/294 від 24.05.2018 року на суму 3 723,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнята оскаржувана постанова, частково не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству. Вважає такі висновки непереконливими та такими, що порушують права ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі № 804/4080/18 та призначено розгляд останньої в порядку загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

17 липня 2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому було зазначено, що перевіркою встановлено порушення ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод», а саме: п. 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, ст. 39, ч.ч. 1, 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 24, ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», що в свою чергу стало підставою для прийняття оскаржуваної постанови та накладення штрафу відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 3 723,00 грн.

21 серпня 2018 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечував, посилаючись на письмовий відзив, що міститься в матеріалах справи, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову, оскільки відповідачем правомірно застосовані санкції до позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Головного управління від 13.04.2018 року № 286-І та направлення від 13.04.2018 року № 36 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Павлоградському регіоні ОСОБА_5 в період з 19.04.2018 року по 03.05.2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю ДП «НВО «Павлоградський хімзавод» з питань оформлення трудових відносин, виплати заробітної плати та перерахування обов'язкових платежів.

За результатами інспекційного відвідування був складений Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 03.05.2018 року № ДН450/739/АВ (далі - Акт від 03.05.2018 року).

Згідно з висновками, викладеними в Акті від 03.05.2018 року, встановлено наступні порушення вимог чинного трудового законодавства.

Аналізом особової картки за типовою формою П-2 ОСОБА_6 встановлені випадки відсутності особистих підписів ознайомлення із записами, занесеними до трудової книжки, що свідчить про порушення вимог пункту 2,5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким передбачено: «З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма № П- 2 затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша)».

ОСОБА_6, прийнятий на роботу до Підприємства з 01.02.2014 строком на 2 місяці за сумісництвом на підставі особистої заяви згідно з наказом від 05.02.2014 року № 462, був звільнений 03.03.2014 року за власним бажанням відповідно до поданої заяви згідно з наказом від 28.02.2014 року № 744, тобто до закінчення строку трудового договору. При цьому наказом від 28.02.2014 року № 744 обумовлене звільнення за статтею 38 КЗпП України, яка регулює порядок звільнення працівників при укладенні безстрокових трудових договорів, що не відповідає вимогам статті 39 КЗпП України, якою передбачено: «Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.».

Згідно з наказом від 02.09.2014 року № 3 ОСОБА_6 на підставі особистої заяви переведено підривником 4 розряду виробничої дільниці вибухових робіт, таким чином з 02.09.2014 року ОСОБА_6 працював підривником 4 розряду за часовою тарифною ставкою 13,25 грн. протягом вересня - грудня 2014 року, згідно з розрахунковими листами за вересень - грудень 2014 року заробітна плата нараховувалась за часовою тарифною ставкою 13,25 грн., при цьому в табелях обліку використання робочого часу за вересень - грудень 2014 року зазначено 5 розряд, тарифна ставка 15,01, що свідчить про порушення частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено: «Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.».

Встановлено випадок несвоєчасної виплати заробітної плати. Так, заробітна плата за жовтень 2014 року ОСОБА_6 виплачувалась частинами 07, 13, 21, 25 листопада, чим порушено вимоги частини першої та другої статті 115 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено: «Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

07 травня 2018 року відповідачем винесено приписи про усунення виявлених порушень № ДН450/739/АВ/2П, № ДН450/739/АВ/3П, № ДН450/739/АВ/4П.

На підставі висновків Акта від 03.05.2018 року винесено оскаржувану Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 24.05.2018 року № ДН450/739/АВ/ІП/МГ-ФС/294, якою на ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» накладено штраф у відповідності до абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у розмірі 3 723,00 грн..

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Згідно п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до п. 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про орушення стосовно нього законодавства про працю.

Згідно пп. 6 п. 5 Порядку 295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією, в тому числі, Пенсійного фонду України та його територіальних органів про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року.

Зі змісту п. 11 Порядку № 295 слідує, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема, ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги.

Згідно із п. 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

У відповідності до п. 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Пунктом 23 Порядку № 295 визначено, що припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно п. 24 Порядку № 295, припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Судом встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» стала інформація, надана листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.03.2018 року № 6315/05-05/27 (вх. № 1833 від 19.03.2018 року), а також звернення працівника щодо порушення стосовно нього законодавства про працю (вх. № Т-369 від 22.03.2018 року).

Як зазначалося вище, під час проведення інспекційного відвідування ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод», відповідачем було встановлено низку порушень законодавства, що призвело до відповідних наслідків у вигляді штрафу.

Так, дослідивши правомірність та обґрунтованість виявлених відповідачем, під час проведення інспекційного відвідування, порушень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 2.2 Інструкції № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 58, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма № П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Аналізуючи особову картку за типовою формою П-2 ОСОБА_6 на наявність особистих підписів ознайомлення із записами, занесеними до трудової книжки, судом була встановлена їх часткова відсутність (т. 1 а.с. 240-244), що є безумовним порушенням п. 2.5 Інструкції № 58.

З огляду на що, висновки зроблені відповідачем в Акті від 03.05.2018 року, відносно порушення ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» пункту 2.5 Інструкції № 58 знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому ст. 39 Кодексу законів про працю України визначено, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 був прийнятий на роботу до ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» на посаду майстра - підривника 4 розряду виробничої дільниці підривних робіт в підземних умовах, що підтверджується копією наказу № 462 від 05.02.2014 року (т. 1 а.с. 245).

Наказом № 744 від 28.02.2014 року ОСОБА_6 звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, з 03.03.2014 року (т. 1 а.с. 246).

Однак, суд звертає увагу, що позивач, звільняючи ОСОБА_6 на підставі ст. 38 КЗпП України, не врахував, що дана стаття регулює порядок звільнення працівників при укладенні безстрокових договорів, тоді як в даному випадку застосуванню підлягала ст. 39 КЗпП України, яка передбачає саме звільнення за строковим трудовим договором, що має місце в даному випадку.

Твердження позивача, стосовно того, що звільнення ОСОБА_6 за статтею 38 КЗпП України жодним чином не порушило права працівника, судом до уваги не приймаються, оскільки в даному випадку є формальний факт порушення позивачем вимог трудового законодавства, за що законом також передбачена відповідальність.

У відповідності до приписів ст. 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що згідно з наказом (розпорядженням) № 3 від 02.09.2014 року ОСОБА_6 на підставі особистої заяви переведено підривником 4 розряду виробничої дільниці вибухових робіт (т. 1 а.с. 247).

Відповідно до даних розрахункових листів за вересень - грудень 2014 року заробітна плата ОСОБА_6 нараховувалась за часовою тарифною ставкою 13,25 грн. (т. 1 а.с. 248), проте в табелях обліку використання робочого часу за вересень - грудень 2014 року ОСОБА_6 зазначено 5 розряд і, відповідно, тарифна ставка становить 15,01 грн. (т. 1 а.с. 249-250, т. 2 а.с. 1, 2).

Твердження позивача стосовно того, що тарифікація здійснюється на підставі штатного розпису, а в табелі тарифікація вказується довідково та не несе ніякої функції щодо нарахування та виплати заробітної плати, судом також не приймається до уваги, тому як забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи є обов'язком підприємства.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що позивачем при веденні обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці було порушено приписи ст. 30 Закону України «Про оплату праці», що в свою чергу відповідає висновкам відповідача викладених в Акті від 03.05.2018 року.

Частиною 1 ст. 115 Кодексів законів про працю України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Також ст. 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Однак, у порушення норм ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата за жовтень 2014 року ОСОБА_6 виплачувалась частинами 07, 13, 21, 25 листопада 2014 року, що підтверджується відомостями на виплату грошей (т. 1 а.с. 110-121).

Відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" № 2246-VIII від 07.12.2017 року, мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3723 гривні.

З огляду на викладене, за сукупності викладених обставин постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН450/739/АВ/ІП/МГ-ФС/294 від 24.05.2018 року, якою до ДП «НВО «Павлоградський хімічний завод» застосовано штраф в розмірі 3723,00 грн. є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обставини, на які посилається позивач, не можуть бути підставами для її скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" до Державної служби України з питань праці Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01 жовтня 2018 року.

Суддя Н.В. Боженко