Decision № 76984331, 25.09.2018, Saratskyi District Court of Odesa Oblast

Справа № 513/675/17

Провадження № 2/513/64/18

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Златіної О.І., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_3, представника третьої особи Саратської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_4, представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 виробничого кооперативу "Сергіївка", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сергіївська сільська рада Саратського району Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області, про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди,

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 виробничого кооперативу "Сергіївка" (надалі- СВК "Сергіївка"), в якому просив стягнути з останнього збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 83527 гривень 70 копійок, інфляційні втрати у розмірі 13007 гривень 49 копійок, 3% річних у розмірі 2636 гривень 37 копійок та судовий збір в розмірі 991 гривня 72 копійки.

Свої вимоги мотивував тим, що згідно рішення Саратського районного суду Одеської області № 513/821/15-ц від 19 серпня 2015 року він є власником земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 5124582600:01:002:0574, яка розташована на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області. Зазначену земельну ділянку він успадкував від своєї матері ОСОБА_7, померлої 17 листопада 2010 року, та яка була виділена на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації Одеської області №153/А-2010 від 11 травня 2010 року. До самостійного використання вказаної земельної ділянки позивач приступив з 02 липня 2016 року. Зазначив, що в період з 2010 року по 02 липня 2016 року вказана земельна ділянка використовувалась СВК "Сергіївка" без будь-яких правових підстав та документів.

Позивач вважає, що з моменту прийняття спадщини, він, як власник, має право вимагати від осіб, що безпідставно використовували його земельну ділянку, упущену вигоду в розмірі 83527 гривень 70 копійок. Крім того, на вказану суму збитків позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 13007 гривень 49 копійок та 3 % річних в розмірі 2636 гривень 37 копійок.

Ухвалою Саратського районного від 27 липня 2017 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі (а.с.28).

У зв'язку із звільненням судді Кожокар Т.Я. у відставку розпорядженням керівника апарату Саратського райнного суду Одеської області 13 листопада 2017 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 513/675/17 та згідно протоколу автоматизованого розподілу справу розподілено судді Бучацькій А.І. (а.с.49).

Оскільки зміна складу суду відбулась на стадії розгляду справи по суті, ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 25 січня 2018 року суд повторно розпочав розгляд справи по суті ( а.с.68).

Ухвалою Саратського районношгло суду від 22 березня 2018 року було задоволено клопотання відповідача та Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Сергіївська сільська раду Саратського району Одеської області та Саратська районна державна адміністрація були залучені до участі у даній цивільній справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (а.с.84).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, зазначивши, що відповідач СВК "Сергіївка" земельною ділянкою ОСОБА_7 ніколи не користувався і ніякого доходу від неї не отримував. Вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що відповідач самовільно захопив земельну ділянку та отримував з неї доход. На її думку, в порушення вимог п.7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою КМУ від 25 липня 2007 року № 963, позивач зробив розрахунок шкоди самостійно. Відповідно до рішення Саратського районного суду Одеської області за позивачем визнано право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері у судовому порядку, тому що за життя право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 оформити не встигла. Твердження позивача щодо того, що визначення кадастрового номеру свідчить про державну реєстрацію земельної ділянки вважає безпідставним, оскільки присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці не є її реєстрацією, а є присвоєнням індивідуального цифрового коду.

Представник Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, не повідомив причини неявки (а.с.93).

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_5 позов не визнала. Пояснила, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 07.07.2016 року № 6299376 державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5124586200:01:002:0574 за адресою: Одеська область, Саратський район, Сергіївська сільська рада (за межами населеного пункту) була здійснена .за ОСОБА_1 02.07.2016 року. Саме з цього моменту позивач набув статус власника земельної ділянки. Предметом спору є земельна ділянка приватної форми власності, а Головне управління в межах наданих законодавством повноважень розпоряджається землями державної форми власності сільськогосподарського призначення на території Одеської області. Позовна заява жодним чином не зачіпає права Головного управління, а тому залучення управління до участі у справі вважає необґрунтованим.

Представник третьої особи Саратської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_4 позов не визнала. Зазначила, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження позовних вимог. Вважає, що ОСОБА_7 за життя право власності на земельну ділянку не набула, земельна ділянка була сформована та їй було присвоєно кадастровий номер, однак за ОСОБА_7 вона не реєструвалась, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки. Просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області №513/821/15-ц від 19 серпня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,000 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0574, розташовану за адресою: Одеська область Саратський район, Сергіївська сільська рада, за межами населеного пункту, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯЛ № 392967, виданого згідно розпорядження Саратської районної державної адміністрації №153/А-2010 від 11 травня 2010 року, належала ОСОБА_7, яка померла 17 листопада 2010 року (а.с.10-11, 12).

02 липня 2016 року за ОСОБА_1 на підставі рішення Саратського районного суду Одеської області №513/821/15-ц від 19 серпня 2015 року в Державному реєстрі речових прав та нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 1,000 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0574, розташовану за адресою: Одеська область Саратський район, Сергіївська сільська рада, призначену для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується інформаційною довідкою № 62999376 від 07 липня 2016 року (а.с.13).

Позивач стверджує, що до використання зазначеної земельної ділянки він приступив з 02 липня 2016 року. Відповідач вказану обставину визнає.

10 лютого 2017 року ОСОБА_1 направлено претензію голові СВК «Сергіївка» ОСОБА_8 щодо відшкодування упущеної вигоди за використання належної йому земельної ділянки у період з 2010 року по 02 липня 2016 року у розмірі 16, 35 т зернових культур або в грошовому еквіваленті за ринковими цінами на день розрахунку (а.с.14).

01 червня 2017 року ОСОБА_1 було направлено уточнену претензію голові СВК «Сергіївка» ОСОБА_8 щодо відшкодування йому упущеної вигоди за використання належної йому земельної ділянки у період з 2010 року по 02 липня 2016 року у розмірі 209,7 тон зернових культур або в сумі 83527 гривень 70 копійок (а.с.18).

З листа Саратської районної державної адміністрації Одеської області №Щ-116 від 16 березня 2017 року вбачається, що адміністрація в період 2010-2016 роки передавала земельні ділянки державної власності в користування на підставі клопотання та графічних матеріалів, які надходили від сільської ради та заяви орендаря. Під час передачі земельних ділянок, їх кадастрові номери не були визначені, тому немає можливості надати точну інформацію щодо передачі земельної ділянки кадастровий номер 5124586200:01:002:0574 (а.с.15).

Позивачем ОСОБА_1 зроблено розрахунок збитків в розмірі 83527 гривень 70 копійок (а.с.20), з урахуванням довідки Управління статистики у Саратському районі №27-11/203 від 17 березня 2017 року про середню вартість врожайності зернових та зернобобових культур в Саратському районі Одеської області за період 2010-2016 року (а.с.16) та довідки Головного управління статистики в Одеській області від 16 травня 2017 року про середню ціну реалізованих зернових та зернобобових культур в Саратському районі Одеської області (а.с.17).

Також, позивачем було зроблено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми (а.с.21-23).

Відповідно до частини першої та другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього Кодексу визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними

Відповідно до ст.10 цього ж Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель.

Згідно зі статтею 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно із ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини першої статті 156 ЗК України).

За змістом ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Відшкодуванню підлягають і інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до п. 1, 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року "Про затвердження методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - розмір шкоди). Розмір шкоди визначається окремо по кожному із зазначених правопорушень. Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції, на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. N 1619 .

Проте, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 14.06.2017 у справі № 3-463гс17, згідно якої незважаючи на те, що відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов’язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Тому суд не погоджується із запереченнями представника відповідача щодо наданого позивачем розрахунку.

Частинами 1- 4 ст.12 ЦПК України визнчено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, ч.ч.3 - 4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Позивач свої вимоги обґрунтував тим, що в період з 2010 року по 02 липня 2016 року відповідач неправомірно використовував належну йому земельну ділянку площею 1.000 га, кадастровий номер 5124586200:01:002:0574, розташовану на території Сергіївської сільської ради Саратського району Одеської області, отримував з неї дохід, у зв’язку з чим позивач як правомірний власник земельної ділянки з моменту прийняття спадщини має право вимагати від відповідача відшкодувати неотриманний ним дохід, втрачену вигоду, розрахунок якої ним зроблено самостійно.

Однак, позивач ОСОБА_1 в період з 2010 року по 02 липня 2016 року не був власником зазначеної земельної ділянки, оскільки право власності на спадкове майно набув лише 02 липня 2016 року, тобто з моменту його реєстрації. Разом з тим, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовували б зазначені обставини.

Окрім того, доказом факту самовільного використання відповідачем належної позивачеві земельної ділянки, позивач та його представник вважають лист голови СВК "Сергіївка" ОСОБА_8, в якому зазначено, що земельна ділянка, про яку йде мова, в натурі не виділялась та знаходилась у загальному масиві земель запасу, на які між СВК "Сергіївка" та Саратською РДА було укладено договір оренди (а.с.19).

Проте, у відзиві на позовну заяву відповідач факт самовільного використання на протязі 2010-2016 років належної позивачу земельної ділянки, не визнав.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що СВК "Сергіївка» на протязі 2010-2016 років самовільно використовував належну позивачеві земельну ділянку (акти обстеження земельної ділянки, протоколи тощо); наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а також на підтвердження вини СВК "Сергіївка" у заподіянні позивачу шкоди.

Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області № 513/821/15-ц від 19 серпня 2015 року, яким встановлено належність ОСОБА_7 зазначеної земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на землю серії ЯЛ №392967, виданого на підставі розпорядження Саратської РДА №153/А-2010 від 11 травня 2010 року набрало законної сили.

Тож, враховуючи наведене, суд критично оцінює доводи представника відповідача та надані нею докази щодо того, що спадкодавець не отримувала державного акту.

Керуючись ст.ст. 2, 5-13, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 виробничого кооперативу "Сергіївка", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сергіївська сільська рада Саратського району Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області, про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 05 жовтня 2018 року.

Суддя А. І. Бучацька