Decision № 76904465, 02.10.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2018 року № 826/3444/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним га скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» (далі - позивач, ПрАТ «Київський страховий дім») з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження від 14.02.2017 №258.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як страховик, не визнав майнові вимоги, оскільки при дорожньо-транспортній пригоді обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Позивач стверджує, що оскільки цивільно-правова відповідальність за договором не виникла, оскільки кримінальне провадження відносно водія закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України, підстав для виплати страхового відшкодування відсутні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач надав до суду письмове заперечення проти позову, в якому зазначив, що оскаржуване розпорядження є правомірним, прийняте в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, мотивуючи тим, що позивачем порушено умови договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Так, у судовому засіданні судом встановлено, що позивачем пред'явлено позовні вимоги, які згідно ч. 6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності та у відповідності до ч. 1 ст. 257 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи зазначені обставини, судом у судовому засіданні було ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що до Нацкомфінпослуг надійшла скарга ТОВ «Відшкодування» в інтересах ОСОБА_1 від 15.12.2016 №1447 щодо невиконання Товариством зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9271123 (далі - Договір) та порушення Товариством вимог законодавства про фінансові послуги.

У скарзі ТОВ «Відшкодування» порушувалося питання щодо невиплати ПрАТ «Київський страховий дім» страхового відшкодування ОСОБА_1

З метою належного розгляду питання, порушеного у скарзі ТОВ «Відшкодування», Нацкомфінпослуг надіслано вимогу від 27.12.2016 №8333/13-8 щодо отримання від ПрАТ «Київський страховий дім» інформації та документів.

За результатами розгляду документів, наданих ПрАТ «Київський страховий дім» на вимогу Нацкомфінпослуг листом від 03.01.2017 №0004, встановлено, що 13.07.2016 за участю забезпеченого за договором транспортного засобу сталася подія, що має ознаки страхового випадку, внаслідок якої завдано шкоди життю ОСОБА_2, яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди.

Постановою Слідчого управління НПУ ГУНП в Рівненській області від 30.08.2016 постановлено кримінальне провадження (№12016180000000129) по відношенню ОСОБА_3 (водій забезпеченого за договором транспортного засобу DAF 95XF, НОМЕР_1) закрити у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 Кримінального кодексу України.

ТОВ «Відшкодування» в інтересах ОСОБА_1 (мати ОСОБА_2) 19.08.2016 звернулось до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

ПрАТ «Київський страховий дім» листом від 01.12.2016 №2032 повідомлено ТОВ «Відшкодування» про відмову у виплаті страхового відшкодування.

ПрАТ «Київський страховий дім» прийняло рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність за договором не виникла, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України.

В зв'язку з вищевикладеним Нацкомфінпослуг 13.01.2017 складено акт №42/13-5/15, на підставі висновків якого 14.02.2017 відповідачем прийнято розпорядження №258, яким зобов'язано позивача усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін до 07.03.2017.

Вважаючи вищезазначене розпорядження протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-ІІІ (далі - Закон №2664), метою якого є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно пунктів 1.1, 1.7 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон №1961), страхувальниками, у розумінні вказаного закону, є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити особу цивільно-правова відповідальність якої застрахована та чи є дорожньо-транспортна пригода, за його участю страховим випадком.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» передбачено визначення таких понять як страхова сума та страхова виплата, а саме: страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про страхування», обов'язком страховика при настанні страхового випадку є здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно зі статтею 28 Закону №2664 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення. Положеннями частини 1 статті 39 Закону №2664 передбачено, що передумовою застосування заходів впливу є встановлення обставин, які свідчать про допущення учасником ринку порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг.

Пунктом 5.9 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфіннослуг від 20.11.2012 № 2319, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2112/22424 (далі - Положення №2319) передбачено, що рішення Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу після набрання ними чинності є обов'язковими для виконання особами. У разі невиконання особами рішень про застосування заходів впливу Нацкомфінпослуг вживає заходів щодо виконання рішень у порядку, визначеному законодавством.

Підпунктом 1 пункту 2.1 розділу ІІ Положення №2319 визначено, що Нацкомфінпослуг може застосовувати такий захід впливу: зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення. Рішення про зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення оформляється письмовим розпорядженням (приписом) Нацкомфінпослуг. Метою застосування даного заходу впливу є усунення особою у визначений у розпорядженні (приписі) строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги (п. 2.2 Положення №2319). Рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1 - 3, 6 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення, набирають чинності з дня їх винесення Нацкомфінпослуг (п. 4.22 Положення №2319).

Як свідчать матеріали справи, у спірних правовідносинах відповідачем прийнято оскаржуване розпорядження за порушення ПрАТ «Київський страховий дім» саме положень пункту 36.2 статті 36 Закону №1961.

Статтею 7 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування.

Відповідно до статі 3 Закону №1961 обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

При цьому, статтею 6 Закону №1961 встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961 встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пунктів 27.3 та 27.4 статті 27 Закону №1961 страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що шкода, завдана при експлуатації транспортного засобу, виникає навіть за відсутності вини. Тобто, моральна шкода, завдана смертю потерпілого від джерела підвищеної небезпеки, а також витрати на поховання такого потерпілого відшкодовуються незалежно від вини фізичної особи - водія.

За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону №1961, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

За таких обставин, відмова позивача у виплаті моральної шкоди у зв'язку зі смертю ОСОБА_2, яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - забезпеченого транспортного засобу та витрат на поховання ОСОБА_2 із посиланням на відсутність вини водія у дорожньо-транспортній пригоді є неправомірною.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 14.02.2017 №258 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність свого рішення.

Водночас, позивач не надав достатньо доказів в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

За таких обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватному акціонерному товариству «Київський страховий дім» відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур