Decision № 76903828, 24.09.2018, Rivne District Administrative Court

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2018 року м. Рівне №1740/2114/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Підприємець-фізична особа ОСОБА_3 доГоловного управління ДФС у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач, ОСОБА_3В.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.06.2017 за №207242-13 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по об’єктах нежитлової нерухомості із застосуванням розрахунку ставки податку встановленої Дубровицькою міською радою від 04.02.2016 за №82 на загальну суму 6182,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за підсумками аналізу ним наявних всіх рішень Дубровицької міської ради по податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за 2016 рік він повинен був сплатити податок в сумі 2060,80 грн. за фіксованою ставкою оподаткування нежитлового нерухомого майна в розмірі 6,89 грн. за м. кв. площі нерухомого майна. ОСОБА_4 ставка податку відповідає розрахунку, проведеному відповідно до рішення Дубровицької міської ради від 27.01.2015 №947 - 0,5 % до мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного періоду та у взаємозв’язку із Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" від 28.12.2014, яким визначено мінімальну заробітну плату з вересня 2015 року в розмірі 1378,00 грн. Однак, при визначенні податкового зобов’язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, органом фіскальної служби не враховано, що рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 №82 прийнято поза межами строків його оприлюднення встановленого Податковим кодексом України. Така обставина, в будь-якому випадку не дає підстав для застосування рішення міської ради від 04.02.2016 №82 в цілях оподаткування за 2016 рік.

Позивач також вважає, що застосування фіскальним органом ставки податку на нерухоме майно, яка затверджена Дубровицькою міською радою у 2016 році, є протиправним та суперечить статті 58 Конституції України.

Відтак, ОСОБА_3 просив скасувати спірне податкове повідомлення рішення.

Ухвалою від 07.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач позов не визнав повністю, подавши відзив на позовну заяву (а.с.29-31), в обґрунтування якого вказав, що об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 л. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України). Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 за №82 "Про внесення змін до рішення міської раді від 27 січня 2015 року №947 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне ви земельної ділянки". Згідно з даним рішенням ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлова нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за 1 квадратний метр бази оподаткування в розмірі: 2 відсотка від розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об'єктів нежитлової нерухомості, крім господарських будівель.

При цьому, відповідач вказав, що 24.12.2015 прийнятий ОСОБА_4 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VIII, який набув чинності з 01.01.2016. ОСОБА_4 не був визнаний неконституційним, а отже підлягає застосуванню з моменту набрання чинності. Відповідно до п.4 та п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №909-VIII, встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України. На підставі вищенаведеного, твердження позивача щодо неправомірності застосування рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 за №82 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року №947 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України.

У власності ОСОБА_3 наявне нежитлове приміщення, столярний цех, яке згідно з вказаним рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 за №82 підлягало оподаткуванню за ставкою податку 2 відсотки від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Звітним податковим періодом, щодо винесеного податкового повідомлення-рішення від 23.06.2017 №207242-13, є 2016 рік.

Статтею 39 Бюджетного кодексу України 08.07.2010 № 2456-VІ (зі змінами) визначено, що розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у ОСОБА_5 України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної ОСОБА_5 України.

Частиною 2 статті 153 Закону України "Про Регламент Верховної ОСОБА_5 України" від 10.02.2010 №1861-VІ (зі змінами) передбачено, що Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної ОСОБА_5 проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року. Разом з проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідач вказав, що відповідно до Регламенту ВРУ проект Державного бюджету на наступний рік подається до 15 вересня поточного року, з яким можна ознайомитися на сайті Верховної ОСОБА_5 України. Оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні відповідно до Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР є Верховна ОСОБА_5 України, то саме вона затверджує та визначає строки для затвердження Державного бюджету, що підтверджується вказаною вище статтею.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VІІІ встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня – 1378,00 гривень.

З огляду на вищезазначене, та відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" контролюючий орган застосував ставку податку до тієї мінімальної заробітної плати, яку Верховна ОСОБА_5 України затвердила на 2016 рік.

Таким чином відповідач вважає, що сума податку 8243,20 грн. обчислена відповідачем з урахуванням норм законодавства, які були чинні на момент винесення податкового повідомлення-рішення.

03.09.2018 позивачем подано відповідь на відзив (а.с.33-35), відповідно до змісту якого він вважає, що відзив на позовну заяву підлягає відхиленню, оскільки цим ігноруються норми прямої дії Конституції та Податкового кодексу України. Вказує, що ОСОБА_4 України №909-VIII набрав чинності із 01.01.2016, тобто пізніше встановленого Податковим кодексом України шестимісячного строку для зміни елементів податків по їх застосуванню із нового планового бюджетного 2016 року. Також наголосив на презумпції правомірності рішень платника податків.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням такого.

Відповідно до виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ №758049 ОСОБА_3 зареєстрований як Фізична особа-підприємець з 22.12.2006, дані про основний вид економічної діяльності: 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (а.с.12).

Згідно з копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 17.10.2013 ОСОБА_3 належить на праві власності, нежитлове приміщення, столярний цех загальною площею 299,1 кв.м, що розташований за адресою: Рівненська обл., Дубровицький р-н., м. Дубровиця, вул. Миру (вулиця Леніна), будинок 19 (а.с. 13).

Позивачем визнається факт належності йому об'єкта нерухомого майна, що підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Головним управлінням ДФС у Рівненській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями, далі - ПК України), прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2017 №207242-13 про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 8243,20 грн. за 2016 рік (а.с.18).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його частково протиправним на суму 6182,40 грн. та скасування в цій частині.

Надаючи правову оцінку правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, суд враховує таке.

Пунктом 6.3 ст.6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з п. 7.3 ст.7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності ОСОБА_4 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 ПК України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з абзацом 2 пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Згідно з пп. 266.6.1 п. 266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів, визначений статтею 9 ПК України. Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Разом з тим, вказаний перелік включає податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної ОСОБА_5 України.

Верховна ОСОБА_5 України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною ОСОБА_5 критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, згідно з пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна ОСОБА_5 України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною ОСОБА_5 України, а також Верховною ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР та ст. 143 Конституції України.

Отже, ОСОБА_5 Рада України не може безпосередньо своїм рішенням встановити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Відповідно до пп.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною ОСОБА_5 України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Отже, 2016 - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період.

При цьому, пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2016 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2015 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області №947 від 27.01.2015 встановлено на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатками 1-3. Згідно з додатком №3 до рішення міської ради від 27.01.2015 №947 встановлено ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості - інші будівлі (приміщення) в розмірі 0,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2015, за 1 кв. м. площі об'єкта (а.с. 14-16).

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області №82 від 04.02.2016, внесено зміни до рішення Дубровицької міської ради Рівненської області №947 від 27.01.2015, визначивши нову ставку податку на об'єкти нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку, - два відсотки від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 17).

Таким чином, рішення Дубровицької міської ради Рівненської області від 04.02.2016 №82 прийнято поза межами строку, встановленого пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Позивач вважає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по нежитловій нерухомості повинен був бути визначений в сумі 2060,80 грн., за фіксованою ставкою оподаткування 6,89 грн. до бази оподаткування - відповідно до розрахунку ставки, затвердженого рішенням Дубровицької міської ради від 27.01.2015 №947 - 0,5% до мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного періоду та у взаємозв’язку із Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" від 28.12.2014, яким визначено мінімальну заробітну плату із вересня 2015 року в розмірі 1378,00 грн., та яка не змінилась за Законом на 01.01.2016.

Разом з тим, суд враховує, що пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII (далі - ОСОБА_4 №909-VIII), установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №909-VIII визначено рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Отже, з прийняттям Закону №909-VIII у 2016 році для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів або зміни їх ставок.

Відповідно до п.7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, суд враховує, що ОСОБА_4 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII є законом з питань оподаткування, його положення неконституційними не визнані, а тому підстав для його неврахування відповідачем при визначенні позивачу в 2017 році спірного податкового зобов'язання за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було.

За наведеного, суд не приймає доводів позивача щодо невідповідності оскарженого податкового повідомлення-рішення положенням статті 58 Конституції України та нормам Податкового кодексу України, позаяк контролюючим органом застосовано норми податкового законодавства, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Окрім того, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Відтак, ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів та їх елементів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №820/5457/17 (адміністративне провадження №К/9901/37801/18), яка відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом у даній справі.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення Дубровицької міської ради від 27.01.2015 №947, яким встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 №82, яким визначено нову ставку податку на інші будівлі нежитлової нерухомості, може застосовуватися контролюючим органом у 2017 році для визначення податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.

Відтак, суд вважає, що контролюючим органом обґрунтовано розраховано позивачу спірне податкове зобов’язання за 2016 рік.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених обставин суд дійшов висновку про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (34100 м. Дубровиця, Рівненської області, вул. Березова,129, ІПН НОМЕР_1) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023 м. Рівне, вул. Відінська,12, код ЄДРПОУ 39394217) про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 жовтня 2018 року.

Суддя Дорошенко Н.О.