№ 76852966, 26.09.2018, Lviv Oblast Court of Appeals

Справа № 445/1787/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 22-ц/783/6660/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Крайник Н.П., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника апелянта ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору оренди нежитлового приміщення продовженим, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із вимогою (з урахуванням уточнень) про визнання продовженим з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року договору оренди нежитлового приміщення (а саме: торгівельного залу площею 20 кв.м. та другого торгівельного залу площею 18 кв м), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, укладеного 01 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Позовні вимоги обґрунтовує тим, що договір оренди між сторонами було укладено на 1 (один) рік, однак після закінчення строку його дії жодна із сторін не заявила вимогу про його припинення. Відповідно, керуючись ст.764 ЦК України, а також п. 8. 4. Договору, останній вважається продовженим та той самий строк і на тих самих умовах.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору оренди нежитлового приміщення продовженим - задоволено частково.

Визнано продовженим з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року договір оренди нежитлового приміщення (а саме: торгівельного залу площею 20 м2 та другого торгівельного залу площею 18 м2), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, укладеного 01 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання судових витрат.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржив представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2.

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, такими, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що виконуючи прийняті на себе зобов'язання, враховуючи, що використання орендованих приміщень здійснювалось на підставі усної угоди між сторонами, ще з грудня 2012 року, апелянт приступив до використання орендованого приміщення у відповідності до вимог п. 1.3 договору. Відтак, враховуючи, що цей договір оренди приміщення є реальним договором, а апелянт майно прийняв і почав його використовувати за призначенням, приймаючи до уваги положення ч. 3 ст. 639, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір оренди набув чинності, а відтак є обов'язковим до виконання.

Пунктом 8.1 договору, термін дії оренди був визначений на протязі року з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року. При цьому, згідно п. 8.4. договору, при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Враховуючи, що після спливу договору сторони не відправили один одному жодних листів, а позивач продовжував використовувати об'єкт оренди за призначенням, договір оренди, згідно п. 8.4 договору, ст. 764 ЦК України, продовжив свою дію як на 2016 рік, так і на 2017 рік.

Посилання ж суду на ту обставину, що оскільки оспорюваним договором оренди не визначено у якій саме формі має бути подана заява про припинення договору оренди, то усні заперечення ОСОБА_5 проти продовження строку договору, заява ОСОБА_5 від 29.12.2016 року, подана до Золочівського ВП ГУНП у Львівській області, а також письмові клопотання про відмову у задоволенні позову від 26.12.2016 року, суд трактує як заперечення ОСОБА_5 від продовження договору, не можна вважати обґрунтованим виходячи із вимог ст. 764 ЦК України.

Просить рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання продовженим з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року договору оренди нежитлового приміщення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити.

В порядку п. 3Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу,справи у судах першої та апеляційної інстанції,провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу,розглядаються за правилами,що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання продовженим з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року договору оренди нежитлового приміщення (а саме: торгівельного залу площею 20 кв.м. та другого торгівельного залу площею 18 кв. м.), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, укладеного 01 січня 2015 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 виходив з того, що усні заперечення ОСОБА_5 проти продовження строку договору, заява ОСОБА_5 від 29.12.2016 року, подана до Золочівського ВП ГУНП у Львівській області, а також письмові клопотання про відмову у задоволенні даного позову від 26.12.2016 року є своєрідною заявою про припинення договору оренди.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_5 є власником приміщення магазину, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3, площею 46, 9 кв. м., що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_3 від 25.09.2013 року

01 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди нежитлового приміщення (а саме: торгівельного залу площею 20 м2 та другого торгівельного залу площею 18 м2), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 8.1. строк дії даного договору становить 1 (один) рік з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.

Пунктом 8.4. Договору передбачено, що при відсутності заяви однієї із сторін про припинення, або зміну договору після закінчення строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно із ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, можливість продовження (автоматичної пролонгації) договору поставлена законодавством та умовами договору у залежність від факту відсутності від будь-якої зі сторін повідомлення про припинення договірних відносин.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк не було, то такий договір вважається продовженим.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_5 усно заперечувала проти продовження строку договору онренди, 29.12.2016 року подала до Золочівського ВП ГУНП у Львівській області заяву у якій просила прийняти участь у звільненні нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 у зв'язку з тим, що 31.12.2016 року закінчується строк дії договору оренди на торгове приміщення, оскільки ОСОБА_4 відмовляється добровільно його звільнити, а також подала до суду письмові клопотання про відмову у задоволенні даного позову від 26.12.2016 року 29.12.2016 року.

Враховуючи умови договору та положення ст.764 ЦК України колегія суддів приходить до висновку, що вище перелічені заява та заперечення відповідача висловлені поза межами місячного строку, а відтак слід вважати, що договір оренди поновлював свою дію як з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року, так і з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року.

Згідно з положеннями ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Матеріалами справи стверджується, що право на односторонню відмову від договору у повному обсязі або частково договором про оренду не встановлено, що за рішенням суду договір оренди не розривався, та, що протягом місяця з 01.01.2017 року відповідач по справі не подавав заперечень щодо користування майном після закінчення строку договору найму, а відтак договір оренди був поновленим з 01.01.2017 року до 31.12.2017 року.

Зазначені обставини та положення закону залишились поза увагою суду першої інстанції, що стало наслідком помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання продовженим з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року договору оренди нежитлового приміщення, а саме першого торгівельного залу, площею 20 кв.м. та другого торгівельного залу, площею 18 кв.м., яке розташоване за по АДРЕСА_3, укладеного 01 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є підставною і таку слід задовольнити.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень п. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання продовженим договору оренди нежитлового приміщення з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору оренди продовженим задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, в силу вимог ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає до стягнення пропорційно до задоволених вимог сплачений при подачі позову до суду першої інстанції судовий збір в сумі 689 грн. 00 коп. та 606 грн. 32 коп. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання продовженим договору оренди нежитлового приміщення з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору оренди продовженим задовольнити.

Визнати продовженим з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року договір оренди нежитлового приміщення, а саме першого торгівельного залу, площею 20 кв.м. та другого торгівельного залу, площею 18 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_3, укладеного 01 січня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 (прож. 80700, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_4) в користь ОСОБА_4 (прож. 80700, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_5) 689 грн. 00 коп. (шістсот вісімдесят дев»ять грн. 00 коп.) судового збору за подання позову до суду першої інстанції та 606 грн. 32 коп. (шістсот шість грн. 32 коп. ) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Крайник Н.П.

Ніткевич А.В.