Decision № 76812362, 18.09.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Справа № 804/4131/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_3 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 4 693,17 грн. (чотири тисячі шістсот дев’яносто три гривні сімнадцять копійок);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_3 виплату за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця в сумі 3 618,00 грн. (три тисячі шістсот вісімнадцять гривень);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі – 75 393,75 грн. (сімдесят п'ять тисяч триста дев'яносто три гривні 75 копійок);

- допустити негайне виконання постанови суду, в частині, що відповідає приписам статті 256 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем було порушено норми законодавства про працю, оскільки не було проведено повного розрахунку при звільненні, а саме: не проведено виплату грошової допомоги в сумі 4 693,17 грн.; не проведено виплату за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця в сумі 3 618,00 грн., що в свою чергу, з огляду на зміст ст.ст. 116, 117 КЗпП України є обставинами для відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 75 393,75 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі № 804/4131/18 та призначено розгляд останньої в порядку загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

02 липня 2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому було зазначено, що ОСОБА_3 був звільнений з посади першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе 10.02.2017 року, у зв’язку із скороченням посади. На підставі наказу про звільнення ОСОБА_3, останньому виплачено компенсацію за 6,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України. З вказаним наказом позивач ознайомлений. Крім того, у зв’язку з тим, що юридичну особу роботодавця – управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області припинено відповідно до Постанови КМУ від 21.12.2016 року № 988, правонаступником юридичної особи стало Нікопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, яке в подальшому відповідно до Постанови КМУ № 821 від 08.11.2017 року також було припинено. Правонаступником всіх прав та обов’язків припинених управлінь є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Згідно передавального акту, яким визначено обсяг прав та зобов’язань припиненої юридичної особи, які передаються до її правонаступника, чітко визначено, що при ліквідації УПФУ в м. Орджонікідзе заборгованість з заробітної плати працівників не обліковується. Відтак, на дату припинення юридичної особи 30.03.2017 року заборгованості з невиплаченої заробітної плати, яку позивач просить стягнути, не існувало.

Ухвалою суду від 14 серпня 2018 року було продовжено строк підготовчого провадження у справі № 804/4131/18.

Ухвалою суду від 30 серпня 2018 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечував, посилаючись на письмовий відзив, що міститься в матеріалах справи, у зв’язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 22.04.2013 року наказом № 41-ОС був призначений на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області.

З 27 березня 2014 року відповідно до наказу № 34-ОС ОСОБА_3 був призначений на посаду завідуючого юридичним сектором управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області.

03 грудня 2015 року наказом № 849-0 ОСОБА_3 було призначено 08.12.2015 року на посаду першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області та 04.05.2016 року позивачу було присвоєно 6 ранг державного службовця категорії посад «Б».

10 лютого 2017 року наказом Пенсійного фонду України № 61-О від 10.02.2017 року та наказом управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області № 06-ОС від 10.02.2017 року ОСОБА_3 було звільнено з посади першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, у зв’язку із скороченням посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При звільненні ОСОБА_3 було виплачено компенсацію за 6,5 календарних днів невикористаної щорічої відпустки за період з 22.04.2016 року по 21.04.2017 року та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України.

Не погоджуючись з правомірністю та повнотою здійснених пенсійним органом, при звільненні ОСОБА_3, виплат, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 4 693,17 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ст. 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Пунктом 4 та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну службу» встановлено, зокрема, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу; відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України "Про державну службу", державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавцем закріплено право за державним службовцем на щорічну відпустку, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відпустки», щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.

Мінсоцполітики у листах «Про надання роз’яснень» від 21.07.2015 року № 409/13/116-15, від 19.09.2017 року № 2416/0/101-17 та інших неодноразово роз’яснювало, що у випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення може виплачуватися працівникові один раз при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що беззаперечною підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати є наявність заяви працівника на виплату такої допомоги.

Однак, з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3, за період з 22.04.2016 року по 21.04.2017 року, було надано щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів.

Відповідно до «Графіку відпусток в управлінні Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області» ОСОБА_3 скористався своїм правом на розподіл відпустки на дві частини: 15 календарних днів в травні 2016 року та 15 календарних днів в липні 2016 року.

04 травня 2016 року позивач звернувся до начальника УПФУ в м. Орджонікідзе з заявою про надання частини основної щорічної відпустки тривалість 15 календарних днів з 16 травня 2016 року.

Наказом управління Пенсійного фонду України в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області № 24-В від 06.05.2016 року, ОСОБА_3 було надано частину щорічної основної відпустки за період з 22.04.2016 року по 21.04.2017 року тривалістю 15 календарних днів з 16.05.2016 року по 30.05.2016 року.

При цьому суд звертає увагу, що позивач при зверненні з відповідною заявою про надання частини щорічної основної відпустки, не скористався своїм правом на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, відповідна заява не була подана.

Що стосується іншої частини щорічної основної відпустки, яка передбачалась на липень 2016 року, то вона так і не була використана ОСОБА_3, у зв’язку з чим останньому була виплачена відповідна грошова компенсація при звільненні, що також не спростовано позивачем.

При цьому, посилання позивача на заяву від 19 вересня 2016 року, яку позивачем додано до позовної заяви, суд не може взяти до уваги, як належним доказ, оскільки належних та допустимих доказів подання та отримання такої заяви до відповідача судовим розглядом справи не встановлено.

Разом з тим, суд зауважує, що оскільки, грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується виключно при наданні щорічної основної відпустки і не виплачується при виплаті компенсації за її невикористання, в контексті зазначеного, у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.

Відносно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 виплату за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця в сумі 3 618,00 грн., суд зазначає наступне.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2 ст. 1 Закону України "Про державну службу").

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право на чітке визначення посадових обов'язків.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про державну службу" державні службовці виконують, серед іншого мають також інші обов’язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. (ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до п.2 наказу №147 від 08.12.2015 року "Про розподіл обов'язків між першим заступником та заступником начальника управління" установлено, що у разі відсутності начальника управління Пенсійного фонду України в м.Орджонікідзе Дніпропетровської області її обов'язки виконує перший заступник начальника управління ОСОБА_3, у разі відсутності першого заступника його обов'язки виконує заступник начальника управління ОСОБА_5, у разі відсутності заступника начальника її обов'язки виконує перший заступник начальника управління ОСОБА_3

При цьому, ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).

Частиною 3 ст. 52 Закону України «Про державну службу» визначено, що виплата за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.

Під час з'ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що в період з 01.07.2016 року по 01.08.2016 року та по 7 днів у серпні та вересні 2016 року, ОСОБА_3 у відповідності до наказу УПФУ в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області № 147 від 08.12.2015 року «Про розподіл обов’язків між першим заступником та заступником начальника управління» виконував обов’язки начальника УПФУ в м. Орджонікідзе Дніпропетровської області.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що у відповідності до приписів ч. 3 ст. 52 Закону України «Про державну службу», додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державного службовця.

Тобто проведенню такої виплати має передувати відповідна процедура з оформленням визначених законодавством документів.

Проте, враховуючи те, що матеріали справи не містять жодних належних документів, які б, в свою чергу, могли стати безумовною підставою для стягнення з відповідача виплати на користь ОСОБА_3 за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця, суд не вбачає підстав для стягнення означеної виплати.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 116 Кодексу законів про працію України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Так, враховуючи ту обставину, що жодних правових підстав для виплати ОСОБА_3 грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було, слід дійти висновку, що і підстав для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не вбачається.

При цьому, згідно із наказом від 10.02.2017 року за №06-ос про оголошення наказу про звільнення ОСОБА_3 вбачається, що позивачу виплачена компенсація за 6,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 22.04.2016 року по 21.04.2017 року та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України, дана обставина під час судового розгляду справи не спростована.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи зазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (53300, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 28.09.2018 року.

Суддя ОСОБА_1