Decree № 76800178, 27.09.2018, Dnipropetrovsk Oblast Court of Appeal (Kryvyi Rih City)

Approval Date
27.09.2018
Case No.
210/2274/18
Document №
76800178
Form of legal proceedings
Civil
Companies listed in the text of the court document
State Coat of Arms of Ukraine

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 210/2274/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 липня 2018 року, яке ухвалено суддею Скотар Р.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах відсутні), -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі – ПАТ «Кривбасзалізрудком»), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 1993 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 30% та визнано людиною з інвалідністю другої групи.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з кожного відповідачана його користь моральну шкоду у розмірі 70 000, 00 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 липня 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком»на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком»на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, зокрема, відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди у зв’язку з протиправною поведінкою відповідача.

Також, вказує, що суд не зазначив з яких підстав ПАТ «Кривбасзалізрудком» має відповідати за зобов’язаннями іншого підприємства та держави, який зв'язок між ПАТ «Кривбасзалізрудком» та ВО «Кривбасруда», і якими конкретними засобами доказування підтверджується факт правонаступництва. При цьому, суд першої інстанції поклав обов’язок з відшкодування моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком».

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції встановив факт наявності моральної шкоди та розмір шкоди, незважаючи на те, що позивачем його не доведено, оскільки ОСОБА_1 зазначає, що у зв’язку з професійним захворюванням істотно змінився його образ життя, проте ці обставини нічим не підтверджуються.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 1984 року по 1993 рік працював підземним гірничим майстром в спеціалізованому шахтобудівельному тресті «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком» (а.с.18-19).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 05.01.1993 року у позивача встановлено професійне захворювання з діагнозом: пиловий бронхіт та первинно встановлено втрату працездатності в розмірі 35% з наступним переоглядом 05.01.1994 року, у зв’язку з професійним захворюванням, встановлено третю групу інвалідності (а.с.9).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) від 04.03.2014 року умови праці ОСОБА_1 за концентрацією аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 3 ступеня шкідливості, за важкістю праці до 3 класу 1 ступеня шкідливості, підземним електрогазозварником на шахті імені Леніна ВО «Кривбасруда» трест «Кривбасшахтобуд» за концентрацією аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості, за важкістю праці до 3 класу 2 ступеня шкідливості (а.с.12-13).

Висновком МСЕК від 24.12.2004 року позивачу безстроково встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 70% та другу групу інвалідності (а.с.8).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов’язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов’язків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як убачається з Інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) від 04 березня 2014 року, причиною професійного захворювання позивача є робота з 30.09.1985 року по 01.03.1993 рік в умовах впливу шкідливих факторів, тобто умови праці, характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: за концентрацією аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 3 ступеня шкідливості, за важкістю праці до 3 класу 1 ступеня шкідливості, підземним електрогазозварником на шахті імені Леніна ВО «Кривбасруда» трест «Кривбасшахтобуд» за концентрацією аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості, за важкістю праці до 3 класу 2 ступеня шкідливості (а.с.12-13).

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов’язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено Інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) від 04 березня 2014 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Доводи представника відповідача про те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником ВО «Кривбасруда», колегією суддів теж відхиляються з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.37, ч.1 ст.466 Цивільного кодексу Української РСР із змінами і доповненнями (який діяв з 01.01.1964 року до 01.01.2004 року), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

В разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII із змінами і доповненнями, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Аналогічні положення закріплено й ч.ч. 1, 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року N 887-XII, який діяв до 01.01.2004 року.

Отже, законодавством України чітко врегульовано порядок реорганізації підприємств та визначення їх правонаступників у разі проведення такої реорганізації.

Як убачається із матеріалів справи, на підставі наказу Виробничого Об’єднання по видобутку руд підземним способом №349 від 20.09.1989 року ПАТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником ВО «Кривбасруда».

Таким чином, професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов’язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого в даному випадку роботодавцем зроблено не було, що потягло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдає йому моральних страждань.

Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням у 1993 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров’я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1993 рік.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди – не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року, ухвалених за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка, на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, мала враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, в редакції, на час ухвалення оскаржуваного рішення суду).

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний – 744 600,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 70%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров’я відсутнє.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов’язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв’язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов’язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано тривалість роботи позивача на ПАТ «Кривбасзалізрудком» (з 1984 року по 1993 рік)в умовах праці, з перевищенням роботодавцем гранично допустимих норм шкідливих факторів, характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 70% та визнання людиною з інвалідністю другої групи безстроково, що свідчить про невідворотність змін у стані здоров’я позивача та неможливості відновлення ступеня професійної працездатності.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв’язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв’язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров’ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров’я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз’ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді:

Previous document : 76800176
Next document : 76800180