Decision № 76796879, 28.09.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року № 826/3136/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» ДоМіністерства юстиції Українипро визнання протиправною відмови в акредитації та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі по тексту - позивач, КП «Київжитлоспецексплуатація») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №432/7 від 12 лютого 2018 року «Про відмову в акредитації комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» як суб'єкта державної реєстрації»;

- зобов'язати Міністерство юстиції України не пізніше наступного дня після отримання судового рішення забезпечити повторний розгляд заяви №062/15/1/11-401 від 26 січня 2018 року щодо акредитації Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» як суб'єкта державної реєстрації в сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців з додатками, за результатами якого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що доводи відповідача про те, що при укладенні договору страхування від 14 липня 2017 року сторонами мали бути застосовані ставки, передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», позбавлені правових підстав, адже ні Порядком акредитації, ні будь-якими іншими законодавчими актами не передбачено положень щодо втрати чинності договорами добровільного страхування цивільно-правової відповідальності державного реєстратора у зв'язку з внесення змін до Державного бюджету, як і не встановлено обов'язку акредитованих суб'єктів державної реєстрації переукладати чинні договори страхування з цих підстав.

Також представник позивача стверджує, що Міністерство юстиції України порушило вимоги законодавства, адже навіть відповідно до ставок прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року згідно Державного бюджету на 2018 рік, сума страхового відшкодування у договорі страхування від 14 липня 2017 року відповідає мінімальному розміру, встановленому статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

На думку позивача, при зверненні до відповідача із заявою про акредитацію №062/15/1/11-401 від 26 січня 2018 року позивач подав належним чином оформлену нотаріальну копію чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності державних реєстраторів, в якому мінімальний розмір страхової суми визначений законодавством, яке діяло на час укладання такого договору. Тобто, відмова Міністерства юстиції України з підстави прийняття нового Закону, який не поширюється на спірні правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, є неправомірною.

Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначив, що твердження позивача, що у будь-якому випадку, навіть при зміні ставки розміру мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму згідно Державного бюджету на 2018 рік сума страхового відшкодування у договорі страхування від 14 грудня 2017 року відповідає мінімальному розміру, встановленому у статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суперечить обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Також представник відповідач наголосив на тому, що позивач у заяві про акредитацію просив акредитувати його в обох сферах державної реєстрації, а не в одній із сфер державної реєстрації. При цьому, законодавство чітко передбачає, що за результатами розгляду заяви Міністерство юстиції України приймає на підставі висновків комісії мотивоване рішення про акредитацію суб'єкта державної реєстрації або про відмову в його акредитації у формі наказу.

На думку представника відповідача, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 є некоректним, оскільки заява про акредитацію від 26 січня 2018 року №062/15/1/11-401 була подана до Міністерства юстиції України 26 січня 2018 року, тобто правовідносини між позивачем та відповідачем виникли саме на момент подання заяви та регулювались чинним на той час законодавством. При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» набрав чинності 01 січня 2018 року, а отже поширив свою дію на правовідносини, які виникли після 01 січня 2018 року.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що ні Законами про державну реєстрацію, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено, що розмір страхового покриття має визначатись саме станом на 01 січня того року, в якому подається заява. Таким чином, спірні правовідносини щодо страхування цивільно-правової відповідальності позивача виникли у 2017 році, а відтак розмір страхової суми в договорі позивача відповідає мінімальним розмірам, які встановлені законодавством станом на 01 січня календарного року.

Додатково представник позивача вказав на те, що поданий позивачем договір страхування повністю відповідає вимогам частини 3 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», а відтак відмова відповідача в акредитації в цій сфері є неправомірною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

У порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, 03 квітня 2018 року суд перейшов до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

На підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З 17 серпня 2016 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» було акредитоване як суб'єкт державної реєстрації відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі наказу Міністерства юстиції України №2517/5 від 17 серпня 2016 року.

В подальшому, наказом №3056/5 від 27 вересня 2017 року Міністерство юстиції України скасувало акредитацію Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація».

28 грудня 2017 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про акредитацію №062/15/1/03-8820, до якої, як стверджує позивач, було додано повний пакет документів, які вимагаються чинним законодавством.

Наказом №104/7 від 16 січня 2018 року Міністерство юстиції України відмовило в акредитації Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» з підстав того, що бланк диплома одного з п'яти державних реєстраторів підприємства не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року №1260.

26 січня 2018 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» повторно звернулось до Міністерства юстиції України із заявою №062/15/1/11-401 про акредитацію.

За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято наказ №432/1 від 12 лютого 2018 року про відмову в акредитації Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» як суб'єкта державної реєстрації у зв'язку з тим, що заявник - юридична особа публічного права - не відповідає критеріям, визначеним статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме договір страхування цивільно-правової відповідальності оформлений з порушенням вимог законодавства.

Листом №1833/19.3.1/ін-18 від 12 лютого 2018 року Міністерство юстиції України направило примірник наказу №432/7 від 12 лютого 2018 року на адресу позивача та додатково повідомило, що Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розрахунку на місять у розмірі з 01 січня 2018 року - 1700 гривень (стаття 7) та мінімальну заробітну плату у 2018 році у місячному розмірі з 01 січня - 3723 гривні (стаття 8). Проте, всупереч вказаним нормам, у доданому до заяви Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» договорі добровільного страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами внаслідок здійснення професійної діяльності державного реєстратора від 14 липня 2017 року №36/17-ДР/К/01 страхова сума становить лише 3 200 000,00 грн.

Незгода позивача із наказом №432/7 від 12 лютого 2018 року зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» систему органів у сфері державної реєстрації становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) інші суб'єкти державної реєстрації. Акредитовані суб'єкти можуть здійснювати усі повноваження, визначені у цій частині, або здійснювати повноваження щодо забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації на підставі договору з іншим суб'єктом державної реєстрації та/або нотаріусом.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» акредитованим суб'єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори, та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації прав уклала:

договір страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми у тисячу прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня календарного року;

договір з іншим суб'єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом (у разі коли акредитований суб'єкт здійснює повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації прав).

Акредитація суб'єктів та моніторинг відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що акредитованим суб'єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації уклала:

договір страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми у тисячу мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року;

договір з іншим суб'єктом державної реєстрації та/або нотаріусом (у разі коли акредитований суб'єкт здійснює повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації).

Акредитація суб'єктів та моніторинг відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Умови, підстави та процедуру проведення акредитації суб'єктів державної реєстрації, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі по тексту - Закони), моніторингу відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації і перелік документів, необхідних для її проведення визначає Порядок акредитації суб'єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1130 (далі по тексту - Порядок №1130).

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №1130 акредитація суб'єктів державної реєстрації та моніторинг відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації здійснюється Мін'юстом. Для забезпечення розгляду заяв про акредитацію суб'єктів державної реєстрації (далі - заява) та проведення моніторингу відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації Мін'юстом утворюється постійно діюча комісія з питань акредитації суб'єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації (далі - комісія), положення про яку та склад якої затверджуються Міністерством.

Пунктом 3 Порядку №1130 визначено, що юридична особа публічного права подає заяву Мін'юсту в довільній письмовій формі, в якій декларує відомості про:

1) найменування юридичної особи, її місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ;

2) місце проведення державної реєстрації (поштова адреса приміщення, правовий статус належності приміщення такій юридичній особі, технічні характеристики приміщення, у тому числі: місце розташування (окрема будівля або частина будівлі з окремим входом, поверховість, наявність паркінгу або зручний під'їзд автотранспорту (громадського, службового та особистого); наявність санітарно-гігієнічних приміщень, інженерного оснащення; доступність для маломобільних груп населення);

3) затверджену відповідно до законодавства штатну чисельність своїх працівників, у тому числі чисельність державних реєстраторів;

4) обладнання робочих місць комп'ютерною та офісною технікою, що відповідає технічним вимогам функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри);

5) здійснення повноважень у сферах державної реєстрації у повному обсязі або виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації.

При цьому, юридична особа публічного права може подати заяву щодо акредитації в одній із сфер державної реєстрації з обов'язковим зазначенням такої сфери.

Водночас, як вбачається із заяви позивача №062/15/1/11-401 від 26 січня 2018 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» просило акредитувати його і у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1130 до заяви, поданої юридичною особою публічного права, обов'язково додаються:

1) належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт перебування у трудових відносинах із такою особою не менше ніж трьох осіб, що відповідають кваліфікаційним вимогам до державного реєстратора, встановленим Законами та Мін'юстом (копії диплома, трудової книжки, наказу про призначення тощо);

2) оригінал або нотаріально посвідчену копію договору страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми, визначеної Законами, та документа про підтвердження набрання чинності договором страхування цивільно-правової відповідальності, що передбачений таким договором;

3) нотаріально посвідчену копію договору з іншим суб'єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом (у разі коли заявник має намір здійснювати повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії заяви позивача №062/15/1/11-401 від 26 січня 2018 року, позивачем додано до заяви: копію статуту КП «Київжитлоспецексплуатація» (нова редакція); копію витягу з ЄДРПОУ щодо КП «Київжитлоспецексплуатація»; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №19012823 від 09 лютого 2017 року; копії документів, що посвідчують факт перебування у трудових відносинах з КП «Київжитлоспецексплуатація» п'ятьох осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам до державного реєстратора, встановленим законами та Мін'юстом; копію положення про відділ нормативно-правової роботи та державної реєстрації КП «Київжитлоспецексплуатація»; нотаріально посвідчену копію договору страхування цивільно-правової відповідальності; документ, що підтверджує сплату страхового платежу (щодо набрання чинності договору страхування).

Так, відповідно до пункту 2.1 договору №36/17-ДР/К/01 добровільного страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами внаслідок здійснення професійної діяльності державного реєстратора від 14 липня 2017 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал-страхування» та КП «Київжитлоспецексплуатація», страхова сума за договором становить 3 200 000,00 гривень.

Водночас, станом на момент подання позивачем заяви від 26 січня 2018 року набув чинності Закон України «Про Державний бюджет на 2018 рік», яким установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розрахунку на місять у розмірі з 01 січня 2018 року - 1700 гривень (стаття 7) та мінімальну заробітну плату у 2018 році у місячному розмірі з 01 січня - 3723 гривні (стаття 8).

У зв'язку із зазначеним, стосовно доводів позивача про те, що відмова відповідача з підстави прийняття нового Закону, який не поширюється на спірні правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, є неправомірною, суд виходить з наступного.

Так, зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності. Синонімами виступають терміни зворотна сила, ретроактивність. Окрім того, на позначення суміжних понять використовуються латинські терміни: закон ex post facto (ретроактивний закон), принцип lex retro non agit.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99у за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Позивачем момент виникнення правовідносин між Міністерством юстиції України та КП «Київжитлоспецексплуатація» щодо розгляду заяви про акредитацію від 26 січня 2018 року ототожнюється з моментом укладення договору про страхування цивільно-правової відповідальності, що, на думку суду, є безпідставним та некоректним.

Так, позивач звернувся до Міністерства юстиції України із відповідної заявою 26 січня 2018 року, тобто в період дії положень Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», а отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню його положення, зокрема в частині визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та розмірі мінімальної заробітної плати.

При цьому, доводи позивача щодо визнання відповідачем договору про страхування цивільно-правової відповідальності від 14 липня 2017 року таким, що втратив свою чинність, не знайшли свого документального та нормативного підтвердження, адже Міністерство юстиції України лише вказало на невідповідність страхової суми, вказаної у договорі №36/17-ДР/К/01, сумі, яка передбачена чинним на момент звернення позивача із заявою законодавством.

Додатково суд зазначає, що чинним законодавством сторони договору страхування не позбавлені права вносити зміни та доповнення у договори, зокрема і в частині визначення розміру страхової суми.

Пунктом 6 Порядку №1130 передбачено, що за результатами розгляду заяви Мін'юст у строк, що не перевищує десяти робочих днів з моменту її реєстрації, приймає на підставі висновків комісії мотивоване рішення про акредитацію суб'єкта державної реєстрації або про відмову в його акредитації у формі наказу.

Так, відповідно до пункту 9 Порядку №1130 юридичній особі публічного права може бути відмовлено в акредитації у разі, коли така особа:

1) не відповідає критеріям, визначеним Законами;

2) не подала в повному обсязі передбачені цим Порядком документи або подала документи, оформлені з порушенням вимог законодавства;

3) подала заяву, відомості у якій не відповідають доданим до заяви документам;

4) подала заяву протягом трьох місяців з моменту прийняття Мін'юстом рішення про скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації.

Відмова в акредитації юридичної особи публічного права не позбавляє таку особу права повторно звернутися із заявою за умови усунення нею перешкод для акредитації.

Зважаючи, що в ході розгляду даної справи суд прийшов до висновку про невідповідність розміру страхової суми в договорі страхування, поданому позивачем в додаток до заяви про акредитування від 26 січня 2018 року, вимогам Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», в той час як останній підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відмова в акредитації позивача з підстав невідповідності критеріям, визначеним статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», вбачається судом правомірною.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко