Decision № 76796842, 28.09.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року № 826/5018/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» доДержавної фіскальної служби Українипро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ВЕТЕКО») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- скасувати рішення про продовження строку розгляду скарги №24730/6/99-99-11-03-01-25 та рішення від 25 листопада 2016 року №25469/6/99-99-11-03-01-25;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України прийняти нове рішення на підставі пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, яким скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що відповідачем порушено 20-денний строк на прийняття рішення про продовження строку розгляду скарги №24730/6/99-99-11-03-01-25, а відтак скарга позивача в силу норм чинного законодавства вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначив, що Державною фіскальною службою України в порядку та в строки, встановлені Податковим кодексом України, розглянута скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО». Також представник податкового органу стверджує, що посилання на пропущення 20-денного строку та незаконність рішення Державної фіскальної служби України від 16 листопада 2016 року №24730/6/99-99-11-03-01-25 та від 25 листопада 2016 року №25469/6/99-99-11-02-01-15 є безпідставними, оскільки в даному випадку предметом дослідження є дотримання суб'єктом владних повноважень конкретних юридичних норм при прийнятті спірного рішення.

На думку представника відповідача, певні правові наслідки для позивача породжує саме податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками перевірки контролюючого органу.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що податковим органом навмисно підтасовуються дати, щоб оскаржувані рішення відповідали строкам, які передбачені Податковим кодексом України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» подало до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення №1211140301 від 19 жовтня 2016 року, прийняте на підставі акту перевірки №358/1-26-15-14-03-01/37686849 від 07 жовтня 2016 року.

Копію вказаної скарги позивача Головне управління ДФС у м. Києві отримало 28 жовтня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпелю на примірнику такої скарги.

Державна фіскальна служба України 16 листопада 2016 року прийняла рішення №24730/6/99-99-11-03-01-25 про продовження строку розгляду скарги, в якому зазначила, що Державною фіскальною службою України отримано скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» від 27 жовтня 2016 року №105 (вх. ДФС №25763/6 від 28 жовтня 2016 року) на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19 жовтня 2016 року №1211140301 та для з'ясування обставин справи, керуючись пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України, прийнято рішення продовжити строк розгляду скарги до 26 грудня 2016 року (включно).

25 листопада 2016 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25, яким податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19 жовтня 2016 року №1211140301 залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» без задоволення.

Незгода позивача із вказаними рішеннями Державної фіскальної служби України зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент подання скарги позивачем).

Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (пункт 56.2 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Згідно з пунктом 56.5 статті 56 Податкового кодексу України платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та стверджує сам позивач, він на наступний день подав копію скарги до контролюючого органу, який виніс оскаржуване у скарзі податкове повідомлення-рішення, а саме до Головного управління ДФС у м. Києві, тобто порушив регламентоване правило одночасності повідомлення, про яке зазначено в пункті 56.5 статті 56 Податкового кодексу України.

Пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

При цьому, відповідно до вимог пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що подана платником податків скарга на рішення контролюючого органу у встановлений Податковим кодексом України строк повинна бути розглянута по суті або надіслано рішення про продовження розгляду скарги. При цьому, у випадку ненадіслання рішення про продовження строків її розгляду до закінчення 20-денного строку скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» на податкове повідомлення-рішення №1211140301 від 19 жовтня 2016 року подана до Державної фіскальної служби України 27 жовтня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпелю на примірнику позивача.

Відтак, кінцевою датою для прийняття вмотивованого рішення по суті скарги або рішення про продовження строків розгляду скарги, яка визначена в пункті 56.8 статті 56 Податкового кодексу України було 16 листопада 2016 року.

Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що рішення про продовження строку розгляду скарги №24730/6/99-99-11-03-01-25 прийнято саме 16 листопада 2016 року, тобто в межах законодавчо передбаченого 20-денного строку.

Водночас, як вбачається з витягу із відстежень пересилання поштових відправлень та відбитку штемпелю на копії конверту, примірник рішення про продовження строку розгляду скарги №24730/6/99-99-11-03-01-25 від 16 листопада 2016 року надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» лише 17 листопада 2016 року, тобто поза межами 20-денного строку, який встановлений абзацом першим пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України.

Представником відповідача наведені обставини не спростовано.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Pine Valley Developments Ltd та інші проти Ірландії» (№ 12742/87, рішення від 29 листопада 1991 року) Європейський суд з прав людини наголошує на дотриманні принципу законних очікувань під час прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, згідно з яким рішення органів державної влади не повинні йти всупереч очікуванням, на які покладаються громадяни у зв'язку з їх прийняттям. У випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб'єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб'єктом.

Судом встановлено, що Державною фіскальною службою України рішення про продовження строку розгляду скарги надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» 17 листопада 2016 року, тобто після спливу 20-денного строку протягом якого повинно бути надано вмотивоване рішення або надіслано рішення про продовження строку розгляду скарги, у зв'язку з чим суд приходить до висновку щодо несвоєчасного надсилання платнику податків рішення про продовження розгляду скарги від 16 листопада 2016 року №24730/6/99-99-11-03-01-25.

Отже, відповідачем не дотримано процедуру надіслання рішення про продовження строку розгляду скарги, у зв'язку чим скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» від 27 жовтня 2016 року №105 вважається повністю задоволеною на користь платника податків, що відповідає дотриманню принципу законних очікувань.

Враховуючи те, що скарга від 27 жовтня 2016 року №105 вважається повністю задоволеною на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» в силу закону, позовні вимоги щодо зобов'язання вважати скаргу позивача від 27 жовтня 2016 року №105 повністю задоволеною не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про скасування рішення про продовження строку розгляду скарги №24730/6/99-99-11-03-01-25 від 16 листопада 2016 року, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання ними делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Рішення про продовження строку розгляду скарги, в якому зазначено про наявність необхідності продовження строку розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» від 27 жовтня 2016 року №105, не є актом індивідуальної дії в розумінні частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення про продовження строку розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому відповідна позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимог про скасування рішення про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25 від 25 листопада 2016 року, суд зазначає, що вказаним рішенням скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №1211140301 від 19 жовтня 2016 року без змін.

Водночас, в ході розгляду та вирішення дано справи судом встановлено порушення відповідачем процедури надіслання рішення про продовження строку розгляду скарги, у зв'язку чим скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» від 27 жовтня 2016 року №105 вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

Наведене свідчить, що рішення про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25 від 25 листопада 2016 року є таким, що порушує права позивача як платника податків та суперечить обставинам, які встановлені в ході розгляду даної справи.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та скасування рішення про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25 від 25 листопада 2016 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25 від 25 листопада 2016 року з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №25469/6/99-99-11-03-01-25 від 25 листопада 2016 року.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕКО» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 25-А, код ЄДРПОУ 37686849) понесені ним судові витрати у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко