Court ruling № 76750757, 27.09.2018, Kherson Oblast Court of Appeals

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 653/1897/16-к Головуючий у 1-й інстанції: Венглевська Н.Б.

Номер провадження: 11/791/745/18 Доповідач: Коломієць Н.О.

Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого судді: Коломієць Н.О.

суддів: Гемми Ю.М., Калініної О.В.

з участю секретаря судового засідання: Ходкова О.О.

прокурора: Чередниченко Є.Г.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні кримінальне провадження № 12013230000000181 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 заступника прокурора Херсонської області Шабуняєва К.С. на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 11.06.2018 року щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, не працюючого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 ч.1 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 3400 гривень з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України та на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Суд встановив, що ОСОБА_1, 21 серпня 2013 року близько 13 години, керуючи технічно справним автомобілем М-2140 д.з. ВТ 0395 АВ, рухаючись по вулиці Шосе Фрунзівське, м.Генічеськ, Херсонської області в бік с.Фрунзе Генічеського району Херсонської області, в порушення вимог п.п.10.1,10.4 та 11.3 «Правил дорожнього руху України», затверджених Постановою Кабміну України 10.10.2001 року № 1306, завчасно не зайнявши крайнє ліве положення, в межах смуги обраного напрямку руху, не утримавшись від виїзду на зустрічну смугу руху, розпочав поворот ліворуч на прилеглу територію, виїхавши на зустрічну смугу руху та безпосередньо перед початком повороту ліворуч не переконався в тому, що на час виконання цього маневру не буде створено небезпеки для інших учасників руху, незважаючи, що до місця наміченого маневру наближався автомобіль ВАЗ 21099, який виконував обгін, допустив необачність і не утримався від здійснення повороту ліворуч доти, доки автомобіль НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 не завершить обгін, що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів та подальшого контактування автомобілю ВАЗ-21099 з деревом. Внаслідок вказаних подій пасажири автомобілю НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості по критерію тривалості розладу здоров'я. Вказані наслідки знаходяться в причинному зв'язку з грубим порушенням Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_1, а саме: п..п.10.1, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; 10.4, що перед поворотом праворуч та, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку. Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині- і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот; 11.3, що на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини.

Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним у провадженні доказам та безпідставно визнав його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, який він не вчиняв. Стверджує, що повністю контролював рух свого автомобіля на проїзній частині, приймаючи рішення про виїзд на зустрічну смугу, переконався, що на цій смузі не рухались транспортні засоби. Вважає, що саме водій автомобіля ВАЗ 21099 ОСОБА_3 порушив ПДР, що потягло за собою спричинення пасажирам його автомобіля тілесних ушкоджень, однак суд не дав належної оцінки показанням ОСОБА_3 та не виклав їх у вироку, крім того, в порушення вимог ст. 374 КПК формально перелічив докази у вироку, не давши їм належної правової оцінки. Вказує, що суд першої інстанції, послався на показання експерта ОСОБА_6 як на доказ його винуватості, однак в матеріалах справи відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове засідання і допит вказаного експерта, що є істотним порушенням вимог КПК.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Херсонської області Шабуняєв К.С. просить скасувати вирок через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження, звільнивши ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. На думку прокурора, суд першої інстанції в порушення вимог п. 4 ст. 286 Кримінального процесуального кодексу України у судовому засіданні після останнього слова ОСОБА_1, в якому він просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності безпідставно відмовив в задоволенні цього клопотання та через те, що останній своєї вини не визнав постановив вирок, яким на тих самих підставах звільнив його від покарання. Вважає, що в такий спосіб суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме здійснив неправильне тлумачення ст. 49 КК, яке суперечить її точному змісту.

Позиція учасників судового провадження

Обвинувачений та його захисник просили задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Прокурор Чередниченко Є.Г. з доводами, наведеними в апеляційній скарзі обвинуваченого не погодилась, але підтримала апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області, просила вирок скасувати провадження закрити, звільнивши ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв’язку зі закінченням строкуй давності.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представник потерпілого ОСОБА_4- адвокат ОСОБА_7 в судове засідання не з’явились, неодноразово повідомлятись про день, час та місце апеляційного розгляду належним чином, клопотань про проведення апеляційного розгляду за своєї участі або про його відкладення не подавали.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК участь потерпілих та представника потерпілого під час апеляційного розгляду не є обов’язковою, тому колегія суддів постановила здійснювати апеляційний розгляд за їх відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення судів першої інстанцій у межах апеляційної скарги.

Розглядаючи апеляційні вимоги обвинуваченого та прокурора, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину, за який його засуджено не визнавав, посилаючись на те, що дорожньо-транспортна пригода сталась виключно з вини водія ОСОБА_3

Ретельно перевіривши ці доводи, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 374 КПК України.

Вина обвинуваченого у вчиненні вказаного злочину підтверджується доказами, дослідженими та перевіреними судом, яким надана належна юридична оцінка, зокрема:

-показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що 21.08.2013 року близько 13 години він дійсно разом з племінником на його автомобілі поверталися з м. Генічеськ до с.Фрунзе, Генічеського району. Разом з ними в автомобілі знаходилась мешканка с.Фрунзе ОСОБА_5 Попереду їх в попутному напрямку рухався автомобіль Москвич. Його племінник розпочав маневр обгону даного автомобіля і побачив, що раптом автомобіль, який рухався попереду став здійснювати поворот наліво та виїхав на зустрічну смугу. В даній дорожній ситуації, щоб уникнути зіткнення, водій їх автомобіля, в якому він знаходився, підвищив швидкість руху та став обганяти даний автомобіль, щоб завершити обгін, однак не зміг, так як сталося зіткнення з даним автомобілем, з подальшим з'їздом з дороги та зіткненням з деревом. В результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження, з приводу яких лікувався.

-аналогічними показаннями свідка ОСОБА_3;

-висновком судово-медичної експертизи №249/Г від 04.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_4 внаслідок цієї ДТП отримав легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження (том 1 а.п. 201);

-висновком судово-медичної експертизи №20/Г від 07.04.2014 року про отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_5 (том 1 а.п. 203);

-результатами огляду місця події від 21.08.2013 року та слідчих експериментів за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1, якими зафіксовано огляд місця події після ДТП, розташування автомобілів та слідову інформацію, а також відтворення водіями обстановки та обставин дорожньо-транспортної пригоди (том 1 а.п. 52-53,54-58, 59-53, 189-196);

-висновком судової автотехнічної експертизи від 23.03.2016 року № 66, згідно з яким в умовах події водієві автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_1 належало: завчасно зайняти крайнє ліве положення в межах смуги руху даного напрямку, як це передбачено п.10.4 ПДР, при цьому втриматися від виїзду на зустрічну смугу, як це передбачено п.11.3 ПДР і оскільки до місця наміченого маневру наближався автомобіль ВАЗ-21099, який виконував обгін автомобіля М-2140, належало втриматися від виконання повороту наліво доти, поки автомобіль ВАЗ-21099 не завершить обгін. Діючи відповідно до вимог п.п.10.1.,10.4.,11.3 ПДР водій автомобіля М-2140 ОСОБА_1 мав технічну можливість не створювати небезпеки для руху для водія автомобіля ВАЗ-21099 та мав технічну можливість запобігти ДТП. З технічної точки зору, дії обох водіїв у даній події перебувають у причинному зв'язку із ДТП, а саме: дії водія автомобіля М-2140, які не відповідали вимогам п.п.10.1,10.4,11.3 ПДР; дії водія автомобіля ВАЗ-21099, які не відповідали вимогам п.12.3 і п.12.4 ПДР (том 1 а.п. 225-249);

-висновком комісійної судової автотехнічної експертизи №4480 від 27 травня 2016 року, відповідно до якого в даній дорожній обстановці водій автомобіля Москвич - 2140 ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.9.2 (б),10.1 Правил дорожнього руху, крім того його дії не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України та з технічної точки зору, знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (том 2 а.п. 1-21).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про надання судом неналежної оцінки діям водія ОСОБА_8, який на думку апелянта, є єдиним винуватцем у ДТП та неусунення судом суперечностей у висновках експертів, колегія суддів виходить з наступного.

Так, у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія ОСОБА_1 порушення вимог пункту п.п.10.1, 10.4, 11.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_8 з деревом, визнавши, що такі дій, незважаючи на визнання й ОСОБА_8М винним у порушенні ПДР, також перебувають у причинному зв'язку з суспільно небезпечними наслідками.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

В кримінальному провадженні проведено ряд автотехнічних експертиз, в тому числі й комісійну.

Експертизи проводились на підставі наявних у матеріалах провадження доказів – протоколу огляду місця події із схемами, в якому зафіксовано слідову інформацію на момент виявлення дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобілів ВАЗ 21099 під керуванням ОСОБА_8 та М-2140 під керуванням ОСОБА_1, результатах поведених з водіями слідчих експериментів, під час яких кожен з водіїв на місці відтворив обстановку та обставини, що мали місце при ДТП, зокрема швидкість та траєкторії руху кожного за автомобілів, місце розташування автомобілів на момент зіткнення, траєкторії руху від початку маневрів до моменту настання ДТП, тощо.

Допустимість цих доказів сторонами не оспорюється.

У висновках експертів аналізувалось два варіанта перебігу подій: 1) за показаннями водія ОСОБА_8; 2) за показаннями водія ОСОБА_1

Кожен з водіїв свідчив на свою користь, обидва вказували, що не порушували ПДР, а ДТП сталася внаслідок порушення ПДР з боку іншого водія.

Згідно з висновком автотехнічної експертизи №3653 від 15.12.2014 року, у дорожній ситуації, що склалася за версією водія ОСОБА_3 він не мав технічної можливості попередити ДТП, а водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_1 мав технічну можливість попередити ДТП та повинен був діяти у відповідності з вимогами п.10.1 Правил дорожнього руху України, а за версією водія ОСОБА_1 - він не мав технічної можливості попередити ДТП, а водій автомобіля НОМЕР_4 5081АМ ОСОБА_3 мав технічну можливість попередити ДТП, оскільки мав технічну можливість відмовитися від виконання маневру обгону та повинен був діяти у відповідності з вимогами 12.4,14.2 (б,в) Правил дорожнього руху України (том 1 а.п. 204-212).

Комісією експертів у висновку судової автотехнічної експертизи №4480 від 27 травня 2016 року (том 2 а.п. 1-21) також розглядались обидві версії перебігу подій. За версією водія ОСОБА_3, його дії не відповідали вимогам п. 14.6. а ПДР та з технічної точки зору знаходились в причинному зв’язку з виникненням ДТП, дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 10.1. ПДР та також знаходились в причинному зв’язку з виникненням ДТП. Однак, за версією водія ОСОБА_1, він не мав технічної можливості уникнення зіткнення з автомобілем ВАЗ 21099 та в його діях не вбачалось невідповідності вимогам ПДР, які б з технічної точки зору, знаходились в причинному зв’язку з виникненням ДТП, в той час як воді ОСОБА_3 мав діяти у відповідності до вимог п. 10.1., 14.2. б ПДР в саме його дії знаходились в причинному зв’язку з настанням ДТП.

Тобто вказаними висновками беззаперечно не констатовано винуватість саме ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки якщо брати до уваги версію ОСОБА_1 про перебіг події до настання ДТП, експертами не вбачалось в діях ОСОБА_1 порушень ПДР.

Вирішуючи питання – якій з версій перебігу подій слід надати перевагу з точки зору доказової сили, колегія суддів зважає на наступне.

За загальним правилом дослідження доказів, викладеним у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінюючи зібрані докази у сукупності суд дійшов до обґрунтованого висновку, що версія ОСОБА_1 щодо перебігу подій до настання ДТП є непереконливою.

Так, під час проведення слідчого експерименту та допиту в суді свідок ОСОБА_3 зазначив, що автомобіль Москвич, який рухався попереду, незважаючи на розпочатий ним (свідком) маневр обгону, раптом став здійснювати поворот наліво, чим спровокував його на збільшення швидкості для уникнення зіткнення.

Ці показання підтвердив в суді потерпілий ОСОБА_4

Згідно із висновком судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин зіткнення автомобілів від 23.03.2016 року № 66 (том 1 а.п. 225-249), проведеного Одеським НДЕКЦ, в умовах події водієві автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_1 належало: завчасно зайняти крайнє ліве положення в межах смуги руху даного напрямку, як це передбачено п.10.4 ПДР, при цьому втриматися від виїзду на зустрічну смугу, як це передбачено п.11.3 ПДР і оскільки до місця наміченого маневру наближався автомобіль ВАЗ-21099, який виконував обгін автомобіля М-2140, належало втриматися від виконання повороту наліво доти, поки автомобіль ВАЗ-21099 не завершить обгін. Діючи відповідно до вимог п.п.10.1.,10.4.,11.3 ПДР водій автомобіля М-2140 ОСОБА_1 тим самим мав технічну можливість не створювати небезпеки для руху для водія автомобіля ВАЗ-21099 і тим самим він мав технічну можливість запобігти даному ДТП. За умови, якби до моменту початку гальмування швидкість автомобіля НОМЕР_5 становила не більше 60 км\год, як це зазначено п.12.4 ПДР, та автомобіль був зупинений не доїжджаючи до дерева із запасом відстані приблизно 10.4,11.5 м і при цій умові водій автомобіля ВАЗ-21099 розташував би технічною можливістю запобігти наїзду на дерево. З технічної точки зору, дії обох водіїв у даній події перебувають у причинному зв'язку із ДТП, а саме: дії водія автомобіля М-2140, які не відповідали вимогам п.п.10.1,10.4,11.3 ПДР; дії водія автомобіля ВАЗ-21099, які не відповідали вимогам п.12.3 і п.12.4 ПДР.

Вказаним висновком встановлено, що показання водія автомобіля М-2140 ОСОБА_1 у частині того, що швидкість керованого ним автомобіля в момент безпосереднього початку повороту наліво становила близько 6 км/год, суперечить фактичній слідовій інформації, зафіксованій на місці ДТП, тобто є технічно неспроможними.

Показання ОСОБА_1 при слідчому експерименті у частині точної траєкторії руху його автомобіля перед зіткненням (тобто з моменту початку маневру повороту наліво до моменту зіткнення) є технічно неспроможними.

З цього слід дійти висновку, що ОСОБА_1 при проведенні з цим слідчого експерименту та в подальшому, викладаючи свою версію перебігу подій по обставинам ДТП в суді, вводив слідство та суд в обману, зазначаючи неправдиву інформацію про швидкість керованого ним автомобіля в момент безпосереднього початку повороту та траєкторію руху його автомобіля перед зіткненням, а тому його показання про відсутність з його боку порушень ПДР обґрунтовано не прийняті судом до уваги, які такі, що суперечать експертним дослідженням та показанням свідка ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4

Виходячи з наведеного, оцінивши зібрані докази у сукупності суд дійшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Разом з цим, ОСОБА_1 слушно вказав в апеляційній скарзі на безпідставність посилання у вироку на показання експерта ОСОБА_6, оскільки матеріали провадження не містять відомостей про допит експерта судом, однак вказане порушення не вплинуло в цілому на законність висновків суду про винуватість ОСОБА_1 з огляду на наведені вище докази, що викривають його у вчиненні злочину.

Доводи прокурора про істотне порушення вимог КПК при прийнятті рішення про призначення ОСОБА_1 покарання, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше двох років, минуло три роки.

На момент розгляду судом кримінального провадження щодо ОСОБА_1 передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за цей злочин сплинув.

У судовому засіданні 12.06.2018 року в останньому слові обвинувачений просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Однак районний суд клопотання обвинуваченого не розглянув та ухвалив вирок, яким визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК звільнив його від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Однак така позиція суду не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За правилами ч. 8 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістом статей 284 - 288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов'язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд незаконно залишив поза увагою клопотання обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми такі порушення є істотними.

За правилами ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора щодо звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити, вирок скасувати, звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

Керуючись ст. ст. 286, 288, 404, 407, 417, 419 КПК України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області Шабуняєва К.С. задовольнити.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 11.06.2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді: три підписи

З оригіналом згідно:

Суддя Н.О.Коломієць