Decision № 76692921, 26.09.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 вересня 2018 року № 826/6207/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі по тексту також відповідач-1), Державної фіскальної служби України (надалі по тексту також відповідач-2), у якому просить:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0037781304 від 26.01.2018;

- скасувати податкове повідомлення- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0037881304 від 26.01.2018;

- скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 4637/К/99-99-11- 02-01-14 від 30.03.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що визначені за результатами проведення камеральної перевірки податкові зобов'язання позивача, а саме, податкові повідомлення - рішення № 0037781304 від 26.01.2018, № 0037881304 від 26.01.2018 підлягають скасуванню, оскільки були нараховані на основі аналізу податкової декларації про майновий стан і доходи, що була подана ОСОБА_2 на підставі довіреності від позивача, проте, позивач наголошує на тому, що не надавала повноважень громадянці ОСОБА_2 на заповнення та подачу податкових декларацій та вчинення будь-яких дій, пов'язаних зі сплатою податків від її імені.

23.05.2018 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 зазначив, що представником позивача, громадянкою ОСОБА_2, подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2016 рік, на підставі якої контролюючим органом проведено камеральну перевірку. За результатами перевірки складено акт та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму основного платежу та штрафні санкції, з огляду на що, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідач-1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Від відповідача-2 у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надходив, хоча ухвалу про відкриття провадження та додані до неї матеріали отримав уповноважений представник Державної фіскальної служби України 15.05.2018.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-1 Сірик Д.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання представник відповідача-2 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи.

Від представників позивача та відповідача-1 надійшло клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з огляду на що, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримала від відповідача-1 податкове повідомлення-рішення № 0037781304 від 26.01.2018 про сплату 5355000,00 грн. податку на доходи фізичних осіб та сплату 1338750 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, а також податкове повідомлення-рішення № 0037881304 від 26.01.2018 про сплату 446250,00 грн. військового збору та сплату 111562,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Податкові зобов'язання ОСОБА_1 нараховані за результатами проведеної камеральної перевірки, якою встановлені порушення п. п. «б» п. 171.2 ст. 171 та п. п. 1.168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме, ОСОБА_1 занижена сума податкових зобов'язань з отриманого у 2016 році загального річного оподаткованого доходу в сумі 29750000,00 грн.

Проведена камеральна перевірка здійснена на основі аналізу податкової декларації про майновий стан і доходи, що подана 10.11.2017 та прийнята за № 150299 громадянкою ОСОБА_2, на підставі виданої громадянкою ОСОБА_1 довіреності від 27.02.2017.

09.02.2018 представником позивача подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вищезазначені податкові повідомлення-рішення, на що, рішенням про результати розгляду скарги № 4637/К/99-99-11-02-01-14 від 30.03.2018 відповідач-2 залишив без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу представника позивача - без задоволення. (а. с. 15-17, 18-20)

Згідно довіреності від 27.02.2017, виданої в м. Астана, Республіки Казахстан, ОСОБА_1 довірила громадянці ОСОБА_2 представляти її інтереси у всіх державних органах, організаціях і установах міста Києва України, у тому числі у Міністерстві внутрішніх справ і в структурних підрозділах Національної Поліції України, в органах юстиції у тому числі в Головному територіальному управлінні у м. Києві, в державній міграційній службі України, в органах Державної фіскальної служби України, в Державних Адміністраціях всіх рівнів, у Центрах надання адміністративних послуг з питань замовлень та отримання довідок, надання апостилю, легалізації документів з питань отримання дублікатів втрачених документів, для чого надала їй право здавати і отримувати необхідні документи, довідки, подавати від її імені заяви та інші документи, оплачувати необхідні мита, розписуватися за неї і вчиняти всі інші необхідні дії і формальності, пов'язані з виконанням даного доручення. (а. с. 42-43)

Позивач зазначає, що не надавала повноважень громадянці ОСОБА_2 на заповнення та подачу податкових декларацій про майновий стан і доходи від її імені, та на вчинення будь-яких дій, пов'язаних зі сплатою податків, а довіреність від 27.02.2017 містила обмежене коло повноважень ОСОБА_2, які пов'язані лише з питаннями замовлень та отримання довідок, надання апостилю, легалізації документів з питань отримання дублікатів втрачених документів, а отже, працівник ДПІ Печерського району ГУ ДФС України в м. Києві при прийнятті декларації не перевірив повноваження представника на предмет наявності прав на заповнення та подачу податкових декларацій про майновий стан і доходи від імені позивача.

Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що відповідно до поданої ОСОБА_2 податкової декларації про новий стан і доходи від 10.11.2017, в графі 10.6 декларації «Доходи отримані з джерел за межами України» вказана сума 29750000 в тенге Казахстан.

ОСОБА_2 не перерахувала суму в 29750000 тенге Казахстан, відповідно до гривні, станом на 31.12.2016, тобто на дату нарахування (отримання) платником податку доходу, на що податковий орган не звернув увагу не під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також, позивач звертає увагу на те, що, працюючи у 2016 році у республіці Казахстан, сплатила податки та збори з суми 23295213 тенге в республіці Казахстан.

Не погоджуючись з висновками проведеної камеральної перевірки та прийнятих на її підставі податкових повідомлень-рішень № 0037781304 від 26.01.2018, № 0037881304 від 26.01.2018, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. (п. 46.1 ст. 46 ПК України)

Приписами ст. 162 ПК України визначено, що платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. (п. 179.1 ст. 179 ПК України)

Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу. (п. 179.5 ст. 179 ПК України)

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). (п. 48.3 ст. 48 ПК України)

Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів. (п. п. 168.2.1. п. 168.2. ст. 168 ПК України)

Положеннями ст. 19 ПК України визначено осіб, хто може бути представниками платника податків.

Так, п. 19.2 цієї статті передбачено, що представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Статтею 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Також, згідно ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Судом установлено, та не заперечується сторонами, що декларація про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2016 рік подана 10.11.2017 громадянкою ОСОБА_2 на підставі виданої громадянкою ОСОБА_1 довіреності від 27.02.2017, копія якої наявна в матеріалах справи. (а. с. 42-43)

Згідно обсягу наданих повноважень, остання уповноважила ОСОБА_2: представляти її інтереси у всіх державних органах, організаціях і установах міста Києва України, у тому числі у Міністерстві внутрішніх справ і в структурних підрозділах Національної Поліції України, в органах юстиції у тому числі в Головному територіальному управлінні у м. Києві, в Державній міграційній службі України, в органах Державної фіскальної служби України, в Державних Адміністраціях всіх рівнів, у Центрах надання адміністративних послуг з питань замовлень та отримання довідок, надання апостилю, легалізації документів з питань отримання дублікатів втрачених документів, для чого надала їй право здавати і отримувати необхідні документи, довідки, подавати від її імені заяви та інші документи, оплачувати необхідні мита, розписуватися за неї і вчиняти всі інші необхідні дії і формальності, пов'язані з виконанням даного доручення.

Отже, з вищевказаної довіреності не вбачається, що позивач надавала повноваження громадянці ОСОБА_2 на заповнення та подачу податкових декларацій про майновий стан і доходи від її імені, на вчинення будь-яких дій, пов'язаних зі сплатою податків.

Варто наголосити на тому, що ототожнення поняття «представництва інтересів в органах Державної фіскальної служби», на яке посилається відповідач-1 у відзиві на позовну заяву з повним обсягом наданих прав на вчиненні всіх дій у даному органі не допускається, адже це б суперечило інституту довіреності, у якій, насамперед, довіритель визначає обсяг надання прав своєму представнику та яка містить обмежене коло повноважень, що пов'язані лише з питаннями замовлень та отримання довідок, надання апостилю, легалізації документів з питань отримання дублікатів втрачених документів.

Таким чином, ураховуючи приписи п. 49.11 ст. 49 ПК України, якими визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови, а тому суд вважає, що контролюючий орган при прийнятті від ОСОБА_2 податкової декларації за 2016 рік ОСОБА_1 не перевірив обсяг наданих повноважень представника на предмет наявності/відсутності прав на підписання та подачу такої, з огляду на що, не мав права приймати декларацію про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2016 рік.

Також, суттєвим є те, що у відповідності до ст. 49 ПК України при прийнятті податкової декларації, контролюючим органом не звернено увагу на зазначення ОСОБА_2 в графі 10.6 суми отриманого доходу в валюті Казахстану - тенге, що у свою чергу не відповідає формі заповнення податкової звітності, оскільки сума отриманого доходу вказується в валюті України - гривні. (а. с. 25)

Суд враховує те, що представником позивача додано до матеріалів позовної заяви докази того, що позивач, працюючи у 2016 році у республіці Казахстан, сплатила податки та збори з суми 23295213 тенге в публіці Казахстан.

Згідно даних довідки про суми отриманих доходів з джерел в республіці Казахстан та утриманих податків за 2016 рік від 29.01.2018 № ЕМКБ-02-13/555 ОСОБА_1 у 2016 році отримано у республіці Казахстан доходу в розмірі 23295213 тенге, з яких нараховано та сплачено податки: індивідуальний прибутковий податок по ставці 20% у розмірі 1532586 тенге, індивідуальний прибутковий податок по ставці 10% у розмірі 1563228 тенге, загалом 3095814 тенге. (а. с. 13-14)

14.04.1997 набрала чинності Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Казахстан про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи.

Статтею 2 Конвенції визначено, що ця Конвенція поширюється на податки на доходи, що стягуються від імені Договірної Держави, або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.

Податками на доходи вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і платні, сплачуваних

підприємством. (ч. 2 ст. 2 Конвенції)

Податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема, є: а) в Україні: (і) податок на прибуток підприємств; (іі) прибутковий податок з громадян (надалі «український податок»); б) у Республіці Казахстан: (і) податки на доходи юридичних і фізичних осіб (надалі «казахстанський податок»). (ч. 3 ст. 2 Конвенції)

Ця Конвенція поширюється також на будь-які ідентичні або подібні по суті податки, які будуть стягуватись однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбуваються в їх законодавствах щодо оподаткування. (ч. 4 ст. 2 Конвенції)

З урахуванням положень статей 16, 18 і 19 цієї Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом однієї Договірної Держави у зв'язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки у цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, отримана винагорода може оподаткуватись у цій другій Державі. (ч. 1 ст. 15 Конвенції)

Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом однієї Договірної Держави у зв'язку з роботою за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо: а) одержувач перебуває в другій Договірній Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183 днів протягом будь-якого безперервного 12-місячного періоду; і б) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Договірної Держави; і в) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі. (ч. 2 ст. 15 Конвенції)

Статтею 22 Конвенції встановлено, що відповідно до положень законодавств Договірних Держав уникнення подвійного оподаткування буде здійснюватись таким чином: а) якщо резидент Договірної Держави одержує доход, який відповідно до положень цієї Конвенції може оподаткуватись у другій Договірній Державі, перша згадана Договірна держава дозволить вирахувати із податку на доход резидента суму, рівну податку, зазначеному у другій Договірній Державі. Розмір податку, вираховуваного відповідно до вищеназваних положень, не повинен перевищувати податок, який був би нарахований на такий же доход за ставками, що діють у Договірній Державі; б) якщо відповідно до яких-небудь положень цієї Конвенції отриманий доход резидена Договірної Держави звільнено від податку у цій Державі, ця Держава може, однак, при підрахунку суми податку на частину доходу цього резидента, що залишалась, взяти до уваги звільнений доход для цілей встановлення ставки податку на такий доход.

Ураховуючи вищенаведені положення Конвенції, суд вважає, що ОСОБА_1 мала сплатити податок лише з частини своєї заробітної плати отриманої у республіці Казахстан, з огляду на що, нарахування ОСОБА_1 податку на прибуток у розмірі (18%) і військового збору, є неправомірним, адже суперечить Конвенції та приписам Податковго кодексу України, а тому, податкові повідомлення-рішення від 26.01.2018 та рішення відповідача-2 про залишення скарги без задоволення від 30.03.2018 підлягають скасуванню.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України.

Керуючись статтями 72 - 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Леєскова, 2, м. Київ, 01011), Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39292197, Львівська площа, 8, 04655) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0037781304 від 26.01.2018.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0037881304 від 26.01.2018.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 4637/К/99-99-11- 02-01-14 від 30.03.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 8810,00 грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Леєскова, 2, м. Київ, 01011).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39292197, Львівська площа, 8, 04655).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко