№ 76690101, 19.09.2018, Odessa Commercial Court of Appeals

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/366/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Лук’ященко В.Ю.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціальної політики Херсонської міської ради

на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018

у справі № 923/366/18

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест»

до відповідача: Управління соціальної політики Херсонської міської ради

про: стягнення 288 674,63 грн.

суддя першої інстанції Закурін М.К., час та місце ухвалення рішення: 17.07.2018, м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області, зал судових засідань №206, судове засідання тривало з 10год.01хв. до 10год.19хв., повний текст рішення складений 17.07.2018.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Фарлер-Інвест» звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Управління соціальної політики Херсонської міської ради про стягнення коштів в сумі 288 674,63 грн. на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, за період з 01.10.2015 по 31.12.2016.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов’язань щодо відшкодування витрат, пов’язаних з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та обґрунтовані п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, п.п. 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, п.п. 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 11, 509, 610, 617, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 позовні вимоги задоволено частково: з Управління соціальної політики Херсонської місткої ради на користь Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест» стягнуто 287735,43 грн. основної заборгованості; в іншій частині позову в задоволені позовних вимог відмовлено.

Часткова відмова в задоволенні позовних вимог у сумі 939, 20 грн. мотивована відсутністю доказового обґрунтування позову в цій частині.

Не погоджуючись з означеним рішенням суду Управління соціальної політики Херсонської міської ради звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 у справі № 923/366/18 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовної заяви в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, на думку апелянта, є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що у Державному бюджеті України на 2016 рік, всупереч вимогам Бюджетного кодексу України, не було передбачено субвенції місцевим бюджетам на надання гарантованих державою пільг, зокрема, на послуги зв’язку.

Заборгованість перед позивачем виникла не з вини Управління соціальної політики Херсонської міської ради, а внаслідок відсутності відповідного фінансування з боку держави. Управління соціальної політики Херсонської міської ради є бюджетною установою, та не вправі використовувати кошти не за цільовим призначенням.

З огляду на вказані обставини, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність державного органу та не звільняє від відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Крім того, апелянт зазначає, що в описовій частині оскаржуваного рішення суду зазначено іншій орган соціального захисту, а саме: Управління праці та соціального захисту населення Великолепетинської районної державної адміністрації, що свідчить про необґрунтованість судового рішення в частині встановлення особи, на яку покладено функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування державних програм соціального захисту населення і не всебічність розгляду справи.

За змістом апеляційної скарги, скаржник також просив розглянути справу за відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

14.09.2018 Приватне акціонерне товариство «Фарлер-Інвест» через канцелярію суду надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило відмовити Управлінню соціальної політики Херсонської міської ради в задоволені апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

На думку позивача, викладені апелянтом обставини щодо відсутності бюджетного фінансування по суті є односторонньою відмовою від виконання зобов’язань, та не можуть вважатися обставиною, яка звільняє сторону від виконання покладених на неї обов’язків. Зобов’язання Держави фінансувати соціальні пільги виникають не з Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік», а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг певним категоріям громадян, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальником таких послуг. Наведене також знайшло своє відображення в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №3-28гс12, від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16, від 17.04.2018 по справі № 911/4249/16.

Виходячи зі змісту ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За наведених обставин, зважаючи на належне повідомлення судом про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями з відміткою підприємства поштового зв’язку про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Приватне акціонерне товариство «Фарлеп-Інвест» (далі-ПрАТ «Фарлеп-Інвест») є оператором надання телекомунікаційних послуг, в тому числі послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного зв’язку, комп’ютерного зв’язку, радіозв’язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

За рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації від 15.02.2007 №594 позивача включено до Реєстру Операторів, провайдерів телекомунікацій за № 698.

ПрАТ «Фарлеп-Інвест» надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.

Предметом спору у даній справі є вимоги ПрАТ «Фарлеп-Інвест» про стягнення витрат, понесених внаслідок надання пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг за пільговим тарифом в розмірі 288674,63 грн., за борговий період, визначений позивачем, з 01.10.2015 року по 31.12.2016 року.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, передбачено, що споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України. Установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Законом України «Про телекомунікації» та згаданими Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства».

При цьому, у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владні управлінські функції щодо позивача, а зміст захищуваного права носить приватноправовий характер та полягає в отриманні плати за надані послуги окремими категоріям громадян, обов’язок здійснення якої, як зазначалося вище покладено, на державу в особі уповноважених органів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (надалі – Порядок № 256).

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 2 Порядку №256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 5 Порядку № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення):

до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Пунктом 6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі:

до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

За змістом п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню, в тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Згідно з п. 4.6 Положення про Управління соціальної політики Херсонської міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 83 від 28.01.2011, до основних завдань Управління віднесено виконання функцій головного розпорядника коштів міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету та міських програм соціального захисту населення за рахунок коштів міського бюджету. Управління, відповідно до покладених на нього п.5 Положення завдань, здійснює за рахунок коштів державного бюджету відшкодування витрат підприємств – надавачів житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, транспортних підприємств за пільги, надані громадянам, які мають право на них відповідно до законодавства.

Отже, головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг в місті Херсоні є Управління соціальної політики Херсонської міської ради, а тому саме Управління соціальної політики Херсонської міської ради (далі-Управління) є відповідальною (зобов'язаною) особою за відшкодування Товариству понесених ним витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.

Відповідно до п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».

Пунктом 11 зазначеного Положення встановлено, що уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:

реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»;

акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга».

Як зазначає позивач, ним протягом жовтня 2015 року – грудня 2016 року надавались телекомунікаційні послуги населенню м. Херсона, у тому числі пільговим категоріям громадян. За розрахунком позивача, витрати, які понесені ним у зв’язку з наданням послуг пільговій категорії громадян зі знижкою складають 288674,63 грн, зокрема по місяцям: у жовтні 2015 року на суму 8613,82 грн, у листопаді – 21137,49 грн, у грудні – 20869,10 грн, у січні 2016 року – 20543,93 грн, у лютому – 20807,18 грн, у березні – 20680,78 грн, у квітні – 20400,91 грн, у травні – 20310,32 грн, у червні – 20145,46 грн, у липні – 19537,42 грн, у серпні – 19904,20 грн, у вересні – 18893,27 грн, у жовтні – 18272,79 грн, у листопаді – 17946,52 грн, у грудні – 19672,24 грн.

З метою підтвердження заявлених вимог, позивач разом із позовною заявою надав та послався на розрахунки витрат на відшкодування збитків, пов’язаних з наданням пільг за кожний місяць надання послуг, тобто жовтень 2015 року – грудень 2016 року; акти звірки станом на 07.10.2015, 10.11.2015, 10.12.2015, 10.01.2016; зведені відомості з компенсації пільг станом на кінець звідних місяців; лист доставки кур’єрської служби; розрахунок заборгованості за період з жовтня 2015 року по грудень 2016 року на загальну суму 288674,63 грн.

За результатами дослідження представлених доказів, судом встановлено, що відповідач витрати з надання пільг зв’язку громадянам м. Херсона позивачу не сплатив, у зв’язку з чим, за відповідачем утворилася заборгованість: за жовтень 2015 року – 8613,82 грн, листопад – 21137,49 грн, грудень – 20869,10 грн, січень 2016 року – 20543,93 грн, лютий – 20807,18 грн, березень – 20680,78 грн, квітень – 20400,91 грн, травень – 20310,32 грн, червень – 20145,46 грн, липень – 19537,42 грн, серпень – 19904,20 грн, вересень – 18893,27 грн, жовтень – 18272,79 грн, листопад – 17946,52 грн, грудень – 19672,24 грн. Вказаний розрахунок судом перевірений на предмет правильності визначення загальної вартості наданих послуг та він є правильним.

При цьому, суд зазначив, що у загальну суму заборгованості відповідачем включена сума 939,20 грн. як залишок заборгованості станом на 01.10.2015, проте в якості доказу виникнення цієї заборгованості ним наданий лише акт звірки взаємних розрахунків від 07.10.2015, який не є достатнім підтвердженням наявної заборгованості у вказаній сумі та відповідно підстави існування договірних відносин, а тому заборгованість у цій сумі визнана такою, що з доказової точки зору не підтверджена.

Також судом не прийняті до уваги представлені позивачем акти звірок взаємних розрахунків станом на 10.11.2015, 10.12.2015 та 10.01.2016, оскільки вони підписані лише з боку позивача.

Факт надання позивачем телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян, так само як і розмір визначеного судом зобов’язання, заявником апеляційної скарги не оспорюється.

Основні аргументи апеляційної скарги стосуються висновків суду щодо задоволення позовних вимог попри вказані Управлінням обставини щодо відсутності бюджетного фінансування для покриття витрат з виконання бюджетних програм соціального захисту населення.

Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Норми вказаних нормативно-правових актів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання. Аналогічна правова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постановах від 31.10.2017 у справі №925/449/17, від 01.11.2017 у справі №921/223/17-г/13, від 26.09.2017 у справі №927/1095/16.

Спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами цивільного законодавства: Цивільного кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи з аналізу наведених вище нормативно-правових актів, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на соціальні пільги, а зазначені відповідачем обставини щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки у 2016 році не є підставами для його звільнення від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09.07.2007 у справі № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

З огляду на зміст статті 17 Закону України в «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» неодноразово зазначав, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В свою чергу, в рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З урахуванням викладеного, твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги через те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено кошти на ці видатки, відхиляється судовою колегією як необґрунтоване. Наразі, як зазначалося вище в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постановах ОСОБА_1 Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

Стосовно посилань Управління соціальної політики Херсонської міської ради Херсонської області в апеляційній скарзі на те, що в описовій частині оскаржуваного рішення зазначено інший орган соціального захисту, а саме: Управління праці та соціального захисту населення Великолепетиської районної державної адміністрації, судова колегія зазначає, що наявність такої технічної помилки не призвела до прийняття неправильного судового рішення та з урахуванням положень ст. 243 Господарського процесуального кодексу України, може бути виправлена з власної ініціативи або за заявою учасника справи. Між тим, обставини, які були досліджені судом стосувались питань виконання зобов’язань з боку Управління соціальної політики Херсонської міської ради, яке згідно з положеннями п. п. 4.6, 5,11 Положення про Управління соціальної політики Херсонської міської ради, є головним розпорядником коштів міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету та здійснює за рахунок коштів державного бюджету відшкодування витрат підприємств – надавачів житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, транспортних підприємств за пільги, надані громадянам, які мають право на них відповідно до законодавства.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 у справі № 923/366/18, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Херсонської області неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 у справі №923/366/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціальної політики Херсонської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2018 у справі № 923/366/18 – залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.09.2018.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

ОСОБА_2