Decision № 76569826, 17.09.2018, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа № 922/2217/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Косенко К.Д.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Пересічне, Дергачівський р-н, Харківська обл. про стягнення 17171,92 грн. за участю представників сторін:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Носівська міська рада Носівського району Чернігівської області, м. Носівка, Чернігівська обл. (далі за текстом – позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Пересічне, Харківська обл. (далі за текстом – відповідач):

15000,00 грн. в рахунок відшкодування за придбаний товар, який не придатний до використання;

1732,60 грн. пені;

286,32 грн. індексу інфляції;

153,00 грн. 3% річних від простроченої суми.

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 485 від 22.12.2017 щодо поставки комплектного та якісного товару який позивачем було попередньо оплачено.

В процесі розгляду справи відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов в порядку та строк, визначений ухвалою господарського суду від 10.08.2018 у даній справі.

На судове засідання 17.09.2018 сторони своїх уповноважених представників не направили.

Позивач надіслав на електронну адресу суду клопотання (вх. № 2013 від 11.09.2018), в якому просить суд розглядати справу № 922/2217/18 за відсутності свого представника.

Клопотання аналогічного змісту надійшло на поштову адресу суду 14.09.2018 (вх. № 26771 від 14.09.2018).

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом вжито всіх передбачених законом заходів з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Зокрема, судом направлено на його адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань копії ухвал від 10.08.2018 та від 03.09.2018, проте вони повернулись на адресу суду з відміткою пошти “закінчився строк зберігання” (а. с. 52-55, 65-68).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Оскільки неявка на судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, укладено договір № 485 від 22.12.2017 (а. с. 23-24, далі за текстом – договір), за умовами якого продавець зобов’язується продати та передати у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити товар, перелік якого наведений у додатку № 1 (ДК 021:2015 3150000-7 – світильники та освітлювальна арматура) (п. 1.1 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору (а. с. 25) найменування товару – рухомий рядок LED 2 м; одиниця виміру – шт.; кількість – 1; ціна за одиницю грн. без ПДВ – 15000,00; загальна вартість без ПДВ – 15000,00.

Згідно з п. п. 2.1-2.3 договору загальна вартість договору складає – 15000,00 грн. (п’ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), ПДВ не передбачено.

Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем наданої продавцем видаткової накладної на оплату товару.

Продукція вважається переданою покупцеві з моменту фактичної передачі йому разом з необхідними супроводжуючими документами та підписання покупцем видаткової накладної. З цього моменту покупець набуває право власності на продукцію. Ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від продавця до покупця з моменту набуття ним права власності.

Відповідно до п. 3.1-3.2. договору якість та комплектність продукції повинна відповідати технічним умовам та вимогам нормативно-технічної документації. Продукція повинна бути новою, справною, повністю укомплектованою, придатною до використання за призначенням, безпечною у використанні. Претензії щодо якості продукції заявляються у терміни, що передбачені чинним законодавством. При виявленні дефектів продукції продавець зобов’язаний у 5-ти денний (календарний) термін з дня отримання повідомлення покупця (письмового чи через факс), направити компетентних представників-спеціалістів до покупця для участі у складанні відповідного акту та погодження строків і умов усунення цих дефектів. Продавець повинен усунути дефекти продукції чи замінити її на якісну у термін 14-ти банківських днів, своїми силами, за свій рахунок з моменту підписання акту дефекації.

За умовами п. 4.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків – до повного його виконання.

Відповідно до п. 5.1 договору у випадку порушення умов договору, винна сторона сплачує пеню не нижче подвійної облікової ставки НБУ від ціни договору за кожний день прострочки.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на виконання умов договору за видатковою накладною № 90 від 22.12.2017 (а. с. 26) передав позивачу обумовлений товар.

Платіжним дорученням № 471 від 25.12.2017 (а. с. 27) позивач сплатив на користь відповідача отриманий товар в сумі 15000 грн.

Однак в подальшому, як зазначає позивач, при огляді товару його працівниками було встановлено, що цей товар за своїми якісними показниками не відповідає умовам договору, оскільки мав механічні ушкодження та був непридатним до використання. Позивач зазначає, що в зв’язку з зазначеними обставинами цей товар за усною домовленістю був повернутий позивачу для усунення недоліків.

Як свідчать матеріали справи, в подальшому на виконання умов договору відповідач через Носівське відділення «Нової пошти» № 1 надіслав позивачу обумовлений договором товар, про що останнім було складено акт приймання-передачі від 26.02.2018. Однак, під час огляду зазначеного товару представником позивача було виявлено, що цей товар також не відповідає умовам договору, оскільки упаковка на ньому була порваною, товар мав механічні ушкодження, був некомплектним та мав вигляд такого, що був у користуванні. Про зазначені недоліки представником позивача було зазначено в вищезазначеному акті приймання-передачі від 26.02.2018

В подальшому, через наявні недоліки цього товару, та з метою їх усунення позивач повернув відповідачу товар згідно з підписаною між сторонами накладною повернення товару постачальнику № 1 від 13.03.2018 (а. с. 29).

Однак, відповідач всупереч положенням п. 3.2 договору так і не виконав свого обов’язку щодо усунення дефектів продукції чи заміни її на якісну у термін 14-ти банківських днів, своїми силами, за свій рахунок з моменту підписання акту дефекації.

В зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач направив на його адресу лист від 14.03.2018 № 12-26/607 в якому пропонував до 30.03.2018 повернути грошові кошти за товар в сумі 15000 грн.

Крім того, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями № 16-06/1229 від 14.05.2018 (а. с. 35-36) та № 16-04/1568 від 14.06.2018 щодо повернення сплачених коштів за повернутий товар (а. с. 37-38).

Однак, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді, та без задоволення.

Обставини щодо стягнення з відповідача сплачених за товар грошових коштів у сумі 15000,00 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, в зв’язку з простроченням відповідачем виконання зобов’язань, позивачем на підставі п. 5.1 договору та відповідних вимог чинного законодавства України нараховано відповідачу пеню у сумі 1732,60 грн. за період прострочення з 13.03.2018 по 15.07.2018 включно, а також 286,32 грн. інфляційних та 153,00 грн. річних за той самий період прострочення, які позивач також просить стягнути з відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).

За умовами ч. ч. 1 та 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати попередньо оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, п. 1 ст. 708 ЦК України також передбачено, що у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором № 485 від 22.12.2017 щодо передачі позивачу товару належної якості підтверджується матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно з підписаною між сторонами накладною повернення товару постачальнику № 1 від 13.03.2018 позивач повернув відповідачу товар неналежної якості попередньо поставлений відповідачем на виконання умов договору. Доказів усунення недоліків товару та його поставки позивачу за відповідаючи умовам договору якісним характеристикам матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

За таких обставин, вимоги позивача про повернення грошових коштів в сумі 15000 грн. сплачених за цей товар є такими, що відповідають вимогам ст. ст. 693, 708 ЦК України, а тому позовні вимоги про їх стягнення з відповідача підлягають задоволенню.

Щодо позову про стягнення інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ст. 625 ЦК України передбачено можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов’язання.

Натомість стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов’язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 21 Інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2015 № 01-06/1837/15 та в постановах Верховного суду України від 01.07.2015 у справі № 3-357гс15, від 15.10.2013 у справі № 3-30гс13 та від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14.

Згідно з п.п. 5-6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів в Україні” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Пунктом 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Умовами договору № 485 від 22.12.2017 розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

За таких обставин, в задоволенні позову про стягнення з відповідача 286,32 грн. інфляційних та 153,00 грн. річних за прострочення виконання зобов’язань з повернення коштів слід відмовити.

Щодо позову про стягнення пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначено вище, п. 5.1. договору № 485 від 22.12.2017 передбачено, що у випадку порушення умов цього договору, винна сторона сплачує пеню не нижче подвійної облікової ставки НБУ від ціни договору за кожний день прострочки.

Як свідчить заявлений позивачем позов, останнім з посиланням на зазначений пункт договору нараховано до стягнення з відповідача пеню за прострочення виконання зобов’язань з повернення оплати за період прострочення з 13.03.2018 по 15.07.2018.

Однак, як вже було зазначено вище, відповідач в рамках договору не має перед позивачем зобов’язань зі сплати грошових коштів, його зобов’язання за договором є передача товару і саме ці зобов’язання останній не виконав. Як наслідок, нарахування позивачем пені за прострочення зобов’язань з повернення оплати не відповідають умовам договору .

До того ж, направивши лист від 14.03.2018 № 12-26/607 про повернення відповідачем оплати, позивач в порядку визначеному п. 2 ст. 693 ЦК України відмовився від виконання відповідачем зобов’язань з передачі товару, та як наслідок, з цього моменту втратив право на нарахування штрафних санкцій за не передачу такого товару.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання останнім зобов’язання з повернення оплати за період з 13.03.2018 по 15.07.2018 є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, що має наслідком прийняття судом рішення про відмову в їх задоволенні.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1539,14 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: 62364, Харківська обл., Дергачівський р.-н, смт. Пересічне, вул. Щорса, буд. 7; код ІПН: НОМЕР_1) на користь Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області (адреса: 17100, Чернігівська обл., м. Носівка, вул. Центральна, буд. 20; код ЄДРПОУ 04061984):

15000,00 грн. в рахунок відшкодування за придбаний товар, який не придатний до використання;

1539,14 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.09.2018 р.

Суддя ОСОБА_2