Decision № 76055262, 06.07.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року Справа № 804/3648/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області № 2-1317-14 від 02.02.2018 року про стягнення податкового зобов'язання за 2016 рік в сумі 10089,03 грн. з ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає безпідставним стягнення коштів, оскільки в неї немає жодного об'єкту нерухомості, за який вона повинна платити, а в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відсутні підстави перевірки, жодного акта перевірки не складалось. До того ж, за що саме вона повинна платити, та з якого розрахунку вирахувана сума в 10089.03 грн. позивачу також незрозуміло. З огляду на викладене, вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 року відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

12.06.2018 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивачем зареєстровано нежитловий будинок - магазин «Універмаг» загальною площею 1464,3 кв.м, а розрахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 10089,03 грн., нараховано за ставкою 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1кв.м. згідно Рішення Зеленодольської міської ради № 56 від 14.05.2016 року.

Вивчивши матеріали справи, а також з'ясувавши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та письмові пояснення і заперечення відповідача, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені наступні факти та обставини.

Рішенням Зеленодольсьої міської ради від 14.01.2016 року № 56 встановлено місцеві податки та збори на 2016 рік. Відповідно додатку до Рішення ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на території Зеленодольської міської ради на торгові центри, універмаги, магазини, павільйони встановлена в розмірі 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

10 лютого 2018 року позивач отримала податкове повідомлення-рішення від 02.02.2018 року № 2-1317-14 про стягнення податкового зобов'язання за 2016 рік в сумі 10089,03грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, 10.02.2018 року позивач звернулась до Державної фіскальної служби України із відповідною скаргою.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 12.04.2018 року № 5327/к/99-99-11-02-01-14 скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Щодо об'єкту оподаткування оскарженим податковим повідомленням-рішенням, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).

Посилання відповідача у відзиві на позов на те, що позивачем зареєстровано нежитловий будинок - магазин «Універмаг», загальною площею 1464,3 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський р-н, м. Зеленодольськ, вул. Комсомольська, буд. 4 матеріалами справи не підтверджено.

Отже твердження позивача про відсутність об'єкту оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідачем не спростоване.

Щодо розрахунку суми податкового зобов'язання, зазначеного в оскаржуваному повідомленні-рішенні, суд зазначає наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Вказаним Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Суд звертає увагу, що приписами статті 10 Податкового кодексу України, передбачено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість, є податок на майно, який складається із 3 різних податків, кожен із різними елементами податку як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінного від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Зеленодольської міської ради Апостолівського району від 14.01.2016 року № 56 встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Зеленодольської міської ради в розмірі 0,5 відсотки від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м - для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб на 2016 рік.

Отже, рішення місцевих рад щодо нерухомого майна, прийнятого у 2016 році, могли встановлювати плановим лише 2017 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2016 році та опубліковані протягом січня-лютого 2016 року, не могли бути застосовані в 2016 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2017 рік, і саме з цього періоду податку на майно, відмінне від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 02 лютого 2018 року № 2-1317-14 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами у розмірі 10089,03 грн. за 2016 рік.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ОСОБА_2 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 1220-4489-7683-5576 від 05.05.2018 року.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з ГУ ДФС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 72 - 77, 139, 243 - 246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області № 2-1317-14 від 02.02.2018 року про стягнення податкового зобов'язання за 2016 рік в сумі 10089,03 грн. з ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області № 2-1317-14 від 02.02.2018 року про стягнення податкового зобов'язання за 2016 рік в сумі 10089,03 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський