Decision № 75774050, 09.08.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 серпня 2018 року № 826/2714/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами»доГоловного управління ДФС у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 листопада 2017 року №00008801402 та №0060791409.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з неправильним застосуванням норм чинного законодавства, а висновки акту перевірки, на підставі якого вони винесені, спростовуються фактичними обставинами справи. Зокрема, відповідачем при проведенні перевірки неправомірно взято до уваги дебіторську заборгованість позивача у розмірі 829223,28 доларів США станом на 01.01.2014, оскільки вона не підтверджується жодними доказами, а документи, які б могли підтвердити або спростувати вказану суму, знаходяться на окупованій території АР Крим, що підтверджується відповідним висновком Торгово-промислової палати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 03 квітня 2018 року, яке відкладалося до 18 квітня 2018 року за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу у судове засідання на 22 травня 2018 року для розгляду справи по суті, в якому оголошено перерву до 05 червня 2018 року.

У судовому засіданні 05 червня 2108 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях.

На підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 23 березня 2017 року по 23 жовтня 2017 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, результати якої оформлені актом від 30 жовтня 2017 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2 п.140.4 ст.140, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України, п.8 П(С)БО 21 «Вплив зміни валютних курсів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 17 серпня 2000 за №515/4736, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на суму 2703312грн., у тому числі за 2014 рік - 1160581грн., за 2015 рік - 1542731грн.;

- пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України за неподачу податкової звітності з податку на додану вартість за лютий - квітень 2014 року;

- ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме, ненадходження на рахунок позивача валютної виручки у розмірі 829223,28 дол.США (екв.22547292,45грн.);

- п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, а саме, порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 січня 2014 року, 01 квітня 2014 року, 01 липня 2014 року, 01 жовтня 2014 року, на 01 січня 2015 року, 01 квітня 2015 року, 01 липня 2015 року, 01 жовтня 2015 року, на 01 січня 2016 року, 01 квітня 2016 року, 01 липня 2016 року, 01 жовтня 2016 року;

- п.2.8 гл.2, п.3.5 гл.3 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637;

- пп.176.2 «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, розд.3 наказу Міндоходів України від 21 січня 2014 року №49 та р.3 наказу Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №№ «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», за несвоєчасне подання податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку за ІІ квартал 2015 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем 10 листопада 2017 року подано заперечення №10/11/01 до відповідача.

За результатами розгляду заперечень листом від 21 листопада 2017 року №37698/10/26-15-14-02-03 висновки акту перевірки викладено у наступній редакції: «Перевіркою встановлено порушення:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2 п.140.4 ст.140, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України, п.8 П(С)БО 21 «Вплив зміни валютних курсів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 17 серпня 2000 року за №515/4736, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на суму 2703312грн., у тому числі за 2014 рік - 1160581грн., за 2015 рік - 1542731грн.;

- пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України за неподачу податкової звітності з податку на додану вартість за лютий - квітень 2014 року;

- ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме, ненадходження на рахунок позивача валютної виручки у розмірі 829223,28 дол. США (екв.22547292,45грн.);

- п.2.8 гл.2, п.3.5 гл.3 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637;

- пп.176.2 «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, розд.3 наказу Міндоходів України від 21 січня 2014 року №49 та р.3 наказу Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №№ «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», за несвоєчасне подання податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку за ІІ квартал 2015 року.

За наслідками проведеної перевірки позивачу 24 листопада 2017 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення №00008801402, яким позивачу в порушення вимог п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2 п.140.4 ст.140, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України, п.8 П(С)БО 21 «Вплив зміни валютних курсів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 17 серпня 2000 року за №515/4736 застосовано на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) та згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.57.3 ст.57, п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 993 457,00грн., у тому числі за основним платежем - 2 703 312,00грн. та за штрафними санкціями - 290 145,00грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0060791409, яким позивачу в порушення вимог п.2.8 гл.2, п.3.5 гл.3 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, згідно з абз.2 ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року№436/95 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 28 665,00грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано до ДФС України скаргу від 06 грудня 2017 року № 06/12/02, за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 01 лютого 2018 року №3382/6/99-99-11-01-01-95 про залишення скарги без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Так, щодо заниження податку на прибуток за перевіряємий період, контролюючим органом при проведенні перевірки встановлено, що згідно наданого до перевірки аналітичного рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» станом на 01 січня 2014 року у позивача наявна дебіторська заборгованість в сумі 829 223,28 дол. США (еквівалент 6 627 981,64грн. згідно курсу НБУ - 7,993грн./1дол. США). Судом встановлено, що вказаний курс діяв станом на 01 січня 2014 року. Оскільки станом на 31 грудня 2014 року дебіторська заборгованість не погашена, курсові різниці не нараховано, згідно курсу НБУ станом на 31 грудня 2014 року дебіторська заборгованість склала 13 075 653,65грн. (курсова різниця складає 6 447 672,01грн.).

Згідно наданих до перевірки даних бухгалтерського обліку по аналітичному рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» станом на 31 грудня 2015 року дебіторська заборгованість у сумі 6 627 981,64грн. списана на витрати (проводки ДТ949 КТ84), курсові різниці не нараховувалися.

Станом на 31 грудня 2015 року дебіторська заборгованість склала за курсом на 31 грудня 2015 року 24,000667грн./1дол. США складає 19 901 911,70грн., а курсова різниця - 6 826 258,05грн. (19 901 911,70грн.- 13 075 653,65грн.= 6 826 258,05грн.).

Документи щодо вказаної дебіторської заборгованості позивачем не надано до перевірки, однак 10 жовтня 2017 позивачем надано пояснення, що документи, які стосуються даної заборгованості, знаходяться на тимчасово окупованій території АР Крим.

Суд зазначає, що позивачем не заперечується факт знаходження документів на підтвердження/в спростування дебіторської заборгованості в сумі 829 223,28 дол. США на тимчасово окупованій території, як і не заперечується той факт, що на момент проведення перевірки на аналітичному рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» станом на 01 січня 2014 року було відображено дебіторську заборгованість в сумі 829 223,28 дол. США.

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем у р.3.2.4 «Сума від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років» додатка РІ до податкової декларації з податку на прибуток приватних підприємств задекларовано суму 1744472грн. водночас, відповідно до звітності, поданої до ДФС за 2013-2014 роки позивач не декларував від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Позивач вважає неправомірними висновки відповідача, викладені в акті перевірки стосовно наявної дебіторської заборгованості, оскільки останнім не відображено в акті перевірки назви контрагентів, дати та номери контрактів, за якими мала бути повернута виручка, дату виникнення обов'язку її повернення, як це передбачено нормативними документами, не перевірено, чи надавалася інформація про неповернення валютної виручки обслуговуючими позивача банками, як це передбачено Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України 24 березня 1999 року №346. Крім того, з викладених в адміністративному позові пояснень позивача вбачається, що після зміни найменування та перереєстрації позивача у м. Києві бухгалтерська база відновлювалась головним бухгалтером ОСОБА_1, яка є громадянкою Російської Федерації, у зв'язку з чим, на думку позивача, вірогідним є внесення інформації щодо неіснуючої дебіторської заборгованості в результаті помилки чи з невідомим умислом.

Згідно положень пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Статтею 83 Податкового кодексу України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Тобто, під податковою перевіркою слід розуміти дослідження контролюючим органом об'єктів податкової перевірки шляхом вивчення їхньої фінансово-господарської діяльності, статистичної, обліково-звітної, нормативної документації, інших джерел інформації з використанням комп'ютерної техніки та інформаційних баз даних, наявних в органах ДФС та у платника податків, подальшого збору, обробки та акумулювання фактичних даних, які відображають законність джерел і обсяги доходів, витрат платника податків, нарахування і сплати податків та зборів, накопичення матеріалів перевірки, формування оцінки та обґрунтування висновків, які відображають стан виконання платником зобов'язань перед державою.

Згідно положень п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п.3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно із законодавством та установчими документами.

Відповідно до ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З наведеного слідує, що дані, відображені в аналітичному рахунку позивача, мають відповідати первинним документам, які слугували підставою для внесення відповідних даних щодо дебіторської заборгованості на аналітичному рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», оскільки інших первинних документів до перевірки не надано.

Згідно положень пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Положеннями пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно пп.140.4.2 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Положеннями ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» як один з принципів визначено нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджене Наказом Міністерства фінансів України 10 серпня 2000 №193 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 року за №515/4736 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України.

Так, згідно п.4 П(С)БО 21 монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Валютою звітності є грошова одиниця України. Валютний курс - установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності. Курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Господарська одиниця за межами України - дочірнє, асоційоване, спільне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, які перебувають або ведуть господарську діяльність за межами України.

Операція в іноземній валюті - господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.

Згідно п.7 П(С)БО 21 на кожну дату балансу: а) монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу.

Пунктом 8 П(С)БО 21 встановлено, що визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня.

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Таким чином, з урахуванням того, що відповідачем при проведенні перевірки згідно наданих позивачем даних, встановлено на підставі аналітичного рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», що станом на 01 січня 2014 року у позивача наявна дебіторська заборгованість в сумі 829 223,28 дол. США (еквівалент 6 627 981,64грн. згідно курсу НБУ - 7,993грн./1дол. США), яка станом на 31 грудня 2014 року не була погашена та станом на 31 грудня 2015 року списана на витрати (проводки ДТ949 КТ84), курсові різниці не нараховувались, відповідачем правомірно встановлено заниження позивачем податку на прибуток у перевіряємому період на суму 2 389 307грн.

При цьому, суд розцінює пояснення позивача стосовно внесення інформації бухгалтером підприємства щодо неіснуючої дебіторської заборгованості в результаті помилки чи з невідомим умислом як суб'єктивну думку, яка не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім того, доказів та пояснень у спростування порушення пп.140.4.2 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України позивачем не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00008801402 від 24 листопада 2017 року винесено відповідачем правомірно, а позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0060791409 від 24 листопада 2017 року, суд зазначає наступне.

Згідно п.2.8 гл.2 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно п.3.5 гл.3 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою відомістю.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям електронних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

Відповідачем при проведенні перевірки встановлено наявність понадлімітного залишку готівки у касі на загальну суму 14232,50грн. при цьому, ліміт залишку готівки у касі відповідно до наказу від 23 вересня 2014 року №1-Лім становить 0,00грн. (а.с.133), а відповідно до наказу від 24 листопада 2015 року - 240,00грн.

При перевірці наданих позивачем документів контролюючим органом виявлено невідповідність вимогам «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 видаткового касового ордеру від 07 вересня 2015 року №17 - відсутній підпис одержувача (а.с.132).

Згідно п.7.24 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Оскільки станом на 07 вересня 2015 року залишок готівки на кінець дня в касі складав згідно наказу 0,00грн., згідно положень п.7.24 «Положення про проведення касових операцій в іноземній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі позивача на суму 14332,50грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 28 665,00грн.

Доказів у спростування викладених в акті перевірки тверджень позивачем не надано. Відповідачем, у свою чергу, долучено до матеріалів справи копії документів (наказу від 23 вересня 2014 року №1-Лім становить 0,00грн. (а.с.133), а відповідно до наказу від 24 листопада 2015 року - 240,00грн., касового ордеру від 07 вересня 2015 року №17) на підтвердження наявності вказаних порушень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0060791409 від 24 листопада 2017 року винесено відповідачем правомірно, а позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Судом не беруться до уваги обґрунтування позивача стосовно відсутності порушень з контрагентами за укладеними зовнішньоекономічними контрактами про неповернення у строки, визначені законодавством, валютної виручки, оскільки спірними податковими повідомленнями-рішеннями пеня за такими операціями не нараховувались, а отже у даному випадку права позивача не є порушеними, а рішенням відповідача від 21 листопада 2017 року №37698/10/26-15-14-02-03 прийнято до уваги заперечення позивача на акт перевірки та наданий позивачем висновок Торгово-промислової палати України від 17 квітня 2014 року №935/05-4, яким підтверджено, що події на території АР Крим є обставинами непереборної сили (форс-мажор).

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державного підприємства «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами» не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова