Decision № 75743399, 07.08.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 серпня 2018 року № 826/5950/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у письмовому провадженні, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України у м. Києві з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача щодо утримання з пенсії, яка призначалася до виплати позивачу, сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2017 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму завданої позивачу шкоди внаслідок протиправного утримання з пенсії позивача податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 23 190,84 грн та 704,80 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення Податкового кодексу України, якими запроваджено оподаткування ПДФО пенсій громадян є неконституційним, а утримання з пенсій вказаного податку - незаконним. Дії відповідача, які полягали в утриманні за вказаний період ПДФО з пенсії призвели до зменшення розміру пенсії позивача, на яку він має право.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою зобов'язано відповідача надати суду, протягом 15-ти днів з дня отримання ухвали суду, відзив на позовну заяву та всі письмові докази, наявні у відповідача разом з доказами направлення позивачу відзиву з додатками. Роз'яснено відповідачу, що, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справу буде вирішено за наявними матеріалами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2018 року допущено заміну відповідача правонаступником - Головним управлінням пенсійного фонду України у м. Києві (далі по тексту - відповідач).

Станом на дату винесення рішення відповідачем відзив на позовну заяву не подано, водночас подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України. Також у вказаному клопотанні відповідач зазначив, що позивач станом на дату звернення до суду не звертався до відповідача з заявою про повернення утримання з пенсії ПДФО та, як наслідок, відсутнє рішення відповідача по вказаному питанню.

Суд зазначає, що клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду на підставі положень п.7 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованим, оскільки при відкритті провадження даний адміністративний позов перевірено на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене вказане клопотання відповідача залишено без розгляду.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно листа Центрального ОУПФУ у м. Києві від 28 березня 2018 року №17534/05 позивач перебуває на обліку в об'єднаному управлінні як одержувач пенсії по Шевченківському району та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З наявних у матеріалах справи довідок про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії вбачається, що за оскаржуваний період (з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2017 року) з нарахованої пенсії позивача проводилися утримання, зазначені у графі 5 вказаних довідок.

Не погоджуючись з утриманням з пенсії позивача податку на доходи з фізичних осіб, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами в межах заявленої позовної вимоги, суд виходить з наступного.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02 квітня 2014 року, прийнятому по справі № К/800/42688/13.

Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу №21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч.1 ст.2, п.п. 6, 8 ч.1 ст.3, ч.1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

При цьому, реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право.

Так, суд погоджується з позицією відповідача, викладеною у клопотанні від 31 травня 2018 року стосовно того, що позивач станом на дату звернення до суду не звертався до відповідача з заявою про повернення утримання з пенсії ПДФО та, як наслідок, відсутнє рішення відповідача по вказаному питанню.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що Центральне ОУПФУ у м. Києві, правонаступником якого є відповідач, при нарахуванні позивачу пенсійних виплат та відрахуванні з них утримань, про що зазначено у відповідних довідках про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії, керувалося Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що зазначено у відповіді від 28 березня 2018 року №17534/05 та не заперечується позивачем.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про повернення утриманого з пенсії ПДФО з відповідними заявами, не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження обставин порушення його прав та/або інтересів, що свідчить про необґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Суд звертає увагу, що позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилається на неконституційність положень пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, якими визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Проте, суд звертає увагу, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, а позовні вимоги стосуються періоду з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2017 року.

Так, суд зазначає, що порушення має бути реальним, чого позивачем суду не доведено.

При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених прав у публічних правовідносинах.

У даному випадку, позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів ОСОБА_1 у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 78, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова