Decision № 75451532, 19.07.2018, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 року о/об 12 год. 55 хв.Справа № 808/2145/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Агаєві Р.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача-1 ОСОБА_2, представника відповідача-2 ОСОБА_3, розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 (69083, м.Запоріжжя, вул.Батарейна, буд.28; ІПН НОМЕР_1)

до 1.Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» (69104, м.Запоріжжя, вул.Чумаченка, буд.21; код ЄДРПОУ 38969678); 2.Комунальної установи «Міська лікарня №1» (69104, м.Запоріжжя, вул.Чумаченка, буд.21-а; код ЄДРПОУ 20498781)

про визнання протиправним та скасування висновку, визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (надалі – позивач або ОСОБА_4М.) звернулася до суду з адміністративним позовом до Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» (надалі – відповідач-1, КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6»), Комунальної установи «Міська лікарня №1» (надалі – відповідач-2, КУ «Міська лікарня №1»), в якому позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати висновок лікарсько-консультативної комісії Комунальної установи «Міська лікарня №1» від 26.02.2018 за №1; 2) визнати протиправними дії Комунального закладу «Центр медико-санітарної допомоги №6» в частині безпідставної передачі вирішення питання стосовно визначення потреби ОСОБА_4 в сторонній допомозі та здатності до самообслуговування до Комунальної установи «Міська лікарня №1», а також противоправною бездіяльність в частині не проведення засідання лікарсько-консультативної комісії стосовно визначення потреби ОСОБА_4 в сторонній допомозі та її здатності до самообслуговування; 3) зобов'язати Комунальний заклад «Центр медико-санітарної допомоги №6» провести клінічне дослідження ОСОБА_4 із залученням лікарів, зазначених в її індивідуальній програмі інваліда, та розглянути питання стосовно визначення потреби ОСОБА_4 в сторонній допомозі та здатності до самообслуговування, зокрема, з огляду на параметри її оцінки (епізодична, регулярна або постійна - регульована чи нерегульована).

У позові (а.с.4-6) зазначено, що 21.01.2016 у зв'язку із онкологічним захворюванням, позивача прооперували в Запорізькому обласному клінічному онкологічному диспансері, видаливши товсту кишку. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 30.01.2017, позивач є інвалідом ІІ групи безстроково. В результаті проведеної операції позивачу вивели стому, через що вона на даний час користується калоприймачами. На думку позивача у повсякденному житті йому потрібна постійна допомога в самообслуговуванні. Зокрема, позивачу призначений лікарями широкий бандаж, і його неможливо одягнути без сторонньої допомоги. Щоб доглядати за стомою, наклеювати калоприймач, позивачу постійно потрібна допомога інших осіб, оскільки у позивача остеохондроз шийної частини хребта, і буває так, що він не може навіть голову підняти лежачи. До того ж, оскільки будинок, в якому мешкає позивач, обладнаний пічним опаленням, і щоб його обігрівати, готувати їжу, позивач стикається із шкідливими газами та високою температурою біля пічки, що, в свою чергу, протипоказано через пройдений позивачем курс опромінення. Вище перелічені обставини значно звужують можливості позивача в самостійному обслуговуванні, в зв'язку із чим позивач постійно потребує сторонньої допомоги. Зазначену допомогу позивачу постійно надає її чоловік, ОСОБА_5 На думку позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 за №558 «Про порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» чоловік ОСОБА_4 має підстави на призначення компенсаційних виплат. Одним із критеріїв, необхідних для призначення таких виплат, є нездатність особи з інвалідністю до самообслуговування і, в зв'язку із цим, потреба в постійній сторонній допомозі. Зазначена обставина встановлюється на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії (далі за текстом - ЛКК). 26.01.2018 позивач разом зі своїм чоловіком звернувся до сімейного лікаря Центру медико-санітарної допомоги №6 ОСОБА_6 стосовно необхідності отримання висновків ЛКК Центру про те, що за станом здоров'я позивач не здатний до самообслуговування і необхідний постійний сторонній догляд. Проте сімейний лікар Центру ОСОБА_6 на прийомі не став вести бесіду по суті звернення позивача, проігнорував її скарги щодо нездатності до самообслуговування та потреби у сторонньому догляді. Потім в кабінет лікаря ввійшла завідувач амб.№7, яка, в свою чергу, повідомила, що у позивача відсутні підстави для отримання вищезазначеної соціальної послуги. Не погоджуючись із такою позицією відповідача-1, ОСОБА_5 29.01.2018 звернувся із заявою до міського голови м.Запоріжжя, в якій просив провести перевірку фактів бездіяльності сімейного лікаря Центру ОСОБА_6 та його керівника, притягнути винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності та допомогти в отриманні необхідних висновків ЛКК. Через декілька днів після направлення даної заяви, ОСОБА_5 запросили до кабінету 310 Центру та поставили заздалегідь не виконувані умови стосовно підготовки до проходження ЛКК. Зокрема, стосовно встановлення факту опалення житла піччю позивача направили отримувати висновок в районну санітарно-епідеміологічну станцію, якої вже кілька років не існує. Стосовно необхідності огляду проктологом, встановлені в індивідуальній програмі від 30.07.2017 №229 позивача направили до обласного онкологічного диспансеру, де такого лікаря немає. Також працівники Центру, з метою підтвердження низького реабілітаційного потенціалу позивача та сумнівного відновлення життєдіяльності, вимагали, щоб кожен лікар, зазначений в індивідуальній програмі, продублював це, а також протлумачив другу ступінь обмеження життєдіяльності. По суті звернень позивача департаментом охорони здоров'я Запорізької міської ради від 07.02.2018 надано відповідь, в якій з метою отримання необхідних висновків позивачу радили звернутися до ЛКК Міської лікарні №1, без пояснень неможливості отримання таких висновків в ЛКК Центру. 05.02.2018 ОСОБА_5 повторно звернувся із заявою до міського голови м.Запоріжжя та просив надати відповідь на звернення від 29.01.2018 по суті заявлених вимог, а також надати допомогу в отриманні висновку ЛКК Центру. Після такого звернення, ОСОБА_5 повторно викликали до Центру, де в оперативному порядку була призначена дата проходження ЛКК – 26.02.2018. До того ж, 19.02.2018 позивачу надійшла відповідь департаменту охорони здоров'я Запорізької міської ради де, окрім всього іншого, зазначено, що потреба у постійній сторонній допомозі є одним із критеріїв життєдіяльності інваліда, який визнається МСЕК інвалідам І групи. Тобто, департамент без проведення відповідної комісії вже вважає неможливим підтвердження факту того, що позивач постійно потребує сторонньої допомоги. 26.02.2018, під час ЛКК, позивач оглянутий лікарями: терапевт, невропатолог, хірург, окуліст та ЛОР-лікар, та отримав висновок про те, що він за станом здоров'я на 26.02.2018, сторонньої допомоги не потребує та здатний до самообслуговування. Тобто, підставою для винесення вищенаведеного рішення був огляд лише 5 лікарями, в той час як, відповідно до індивідуальної програми інваліда, позивач має спостерігатись у лікарів: онколог, радіолог, хіміотерапевт, проктолог, абдомінальний хірург, сімейний лікар. Отже, ЛКК дійшла до вищезазначеного висновку без врахування консультацій всіх цих лікарів, хоча огляд цих спеціалістів має істотне, і навіть вирішальне, значення, як для здоров'я позивача, так і для висновку ЛКК. Так, радіолог, під час попередніх оглядів, надавав позивачу рекомендації утримуватися від перегрівання організму; абдомінальний хірург виявив у позивача поліпи в кишечнику після колоноскопії; проктолог за своєю спеціальністю повинен зробити свій висновок щодо поліпів; сімейний лікар повинен був вислухати позивача (скарги щодо нездатності до самообслуговування) та вписати його побажання в карту пацієнта. Після отримання висновку ЛКК на руки ОСОБА_4 з'ясовано, що рішення приймалось не ЛКК Центру, а ЛКК Міської лікарні №1, однак вона не зверталася до Міської лікарні №1 та згоду на обстеження в цьому закладі не надавала. Центр має свою ЛКК, робота якої регламентована Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності». Наказом головного лікаря Центру від 02.01.2018 №1/р затверджений склад ЛКК Центру у складі 9 членів комісії та головуючого - заступника головного лікаря Центру ОСОБА_7 У позивача немає даних про те, хто із посадових осіб Центру передав його справу до ЛКК Міської лікарні №1, і на яких підставах це було зроблено. В той же час, ЛКК Міської лікарні №1, приймаючи рішення про те, що позивач сторонньої допомоги не потребує, вважає ОСОБА_4 звичайною здоровою людиною без обмежень. Оскільки в індивідуальній програмі позивача зазначено обмеження до самообслуговування другого ступеню (це означає, що критерієм обмеження другого ступеню є здатність до самообслуговування в тому числі і за допомогою інших осіб), то позивач, на його думку, у будь-якому разі повинен отримувати сторонню допомогу через певний проміжок часу, і ця обставина повинна бути відображена, відповідно до п.2 розділу II Положення про ЛКК, затвердженого Головним лікарем КУ «Міська лікарня №1» 03.01.2018, в протоколі засідання комісії. Однак, цього зазначено не було. Центр, на думку позивача, безпідставно передав повноваження для вирішення питання про винесення висновку стосовно потреби позивача в сторонній допомозі та здатності до самообслуговування до ЛКК Міської лікарні №1. ЛКК ж міської лікарні №1 суб'єктивно підійшла до вивчення проблеми позивача і, в зв'язку із цим, прийняла, як на його думку, необґрунтоване, помилкове рішення. Сімейний лікар ОСОБА_6 не зробив жодних записів в амбулаторну картку позивача щодо предмету його скарг, не направив позивача на проходження лікарсько-консультативної комісії Центру. Центр, діючи поза межами своїх повноважень, тобто не передбачених ані «Положенням про експертизу тимчасової непрацездатності», затвердженого наказом МОЗ від 09.04.2008 №189, ані «Положенням про центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги», затвердженим наказом МОЗ від 29.07.2016 №801, передав вирішення питання експертизи непрацездатності до іншої установи – Міської лікарні №1. ЛКК Міської лікарні №1 під час винесення висновку від 26.02.2018, по-перше, безпідставно прийняла на себе повноваження ЛКК Центру з винесення рішення стосовно потреби позивача в сторонній допомозі та здатності до самообслуговування; по-друге, не врахувала думки цілої низки лікарів, які, згідно індивідуальної програми, повинні спостерігати позивача; по-третє, не врахувала необхідність позивача в сторонній допомозі, зокрема в частині обслуговування пічного опалення, приготування їжі, одягнення широкого бандажу та необхідності спостереження за стомою; і по-четверте, не врахувала під час прийняття свого рішення індивідуальну програму реабілітації позивача, в тому числі в частині реабілітаційного потенціалу та мети реабілітації, хоча така програма є обов'язковою для виконання всіма органами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.56, 72), в якому зазначено, що 26.01.2018 на адресу КЗ «Центр ПМСД №6» звернулась ОСОБА_4 із заявою стосовно отримання висновку ЛКК про те, що за станом свого здоров'я вона має потребу в сторонньому догляді. Вивчивши медичні документі, завідуюча амбулаторії №7, повідомила що у позивача відсутні підстави для отримання висновку щодо потреби в сторонньому догляді. З висновком КЗ «Центр ПМСД №6» позивач був не згоден та звернувся до міського голови. З метою урегулювання спірних правовідношень, КЗ «Центр ПМСД №6» передав на розгляд заяву позивача до лікувального закладу другого рівня (КЗ «Міська лікарня №1»), беручи до уваги що основною патологією позивача є онкологічне захворювання, а в штатному розкладі КЗ «Центр ПМСД №6» відсутні лікарі хірурги-онкологи. Відповідно з п.5.3.6. Наказу МЗ України от 09.04.2008 №189, ЛКК закладу охорони здоров'я «ухвалює рішення щодо направлення хворих при необхідності на консультацію, обстеження та лікування, встановлення зв'язку захворювання з умовами праці до спеціалізованих та високоспеціалізованих закладів охорони здоров'я», а п.5.3.11. ЛКК має право «направляє пацієнтів в інші заклади охорони здоров'я, залучає у разі потреби до роботи ЛКК суміжних фахівців». 26.02.2018 позивач оглянута ЛКК КЗ «Міська лікарня №1». По результатам медобстеження, позивачу відповідно з пп.2. п.6 ПКМ України від 29.04.2004 №558, була видана «Довідка висновок лікарсько-консультативної комісії №1», за якою «За станом здоров'я сторонньої допомоги не потребує. Здатна до самообслуговування». Зауважує, що ЛКК закладу охорони здоров'я приймає рішення про потребу в сторонньому догляді, на підстави висновку МСЕК, яка відповідно з пп.1 п.11 ПКМ України від 03.12.2009 №1317 є органом уповноваженим по визнанню ступені обмеження життєдіяльності та потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі. В «Індивідуальній програмі реабілітації інваліда №229 ОСОБА_8М.» в розділу №13 «обмеження життєдіяльності», позивачу встановлено ІІ ступінь обмеження з показаннями до трудової діяльності та можливості до самообслуговування. При таких обставинах відповідач-1 вважає, що в його діях відсутні правопорушення пов'язані з установленим позивачу потреби у в сторонньому нагляді, догляді або допомозі на дату звернення позивача до КЗ «Центр ПМСД №6».

Представник відповідача-1 просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.29-31), в якому зазначено, що згідно «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 та «Інструкції про встановлення інвалідності», затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011 №561, ОСОБА_4, було встановлено II групу інвалідності безстроково. Розроблено індивідуальну програму реабілітації з урахуванням потреб в: медичній реабілітації – диспансерне спостереження лікаря онколога, хіміотерапевта, сімейного лікаря, стаціонарне лікування за показанням; трудовій реабілітації – легка праця без шкідливих умов і факторів праці по індивідуальному графіку; визначена потреба в забезпеченні протезними виробами, виробами медичного призначення. Позивач є інвалідом II групи з онкологічним захворюванням, тому для прийняття правильного рішення висновку ЛКК відповідно до наказу МОЗ України від 09.04.2008 №189 «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності» та вимог чинного законодавства, були залученні вузькі спеціалісти другого рівня КУ «Міська лікарня №1». Лікарі, комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» згідно п.5.1 розділу 5 вище зазначеного наказу, відносяться до первинного рівня надання медичної допомоги. Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я», лікарі КЗ «ЦПМСД №6» не можуть видавати довідку ЛКК з такими показниками, як у позивача, без залучення спеціалістів КУ «Міська лікарня №1», а тим більш ОСОБА_4 стоїть на диспансерному обліку у онколога (онко-хірурга КУ «Міська лікарня №1») як зазначено в ІПР. Членами ЛКК Комунальної установи «Міська лікарня №1», після повного огляду ОСОБА_4, від 26.02.2018 видана Довідка висновків ЛКК, що за станом здоров'я на 26.02.2018 сторонньої допомоги на момент огляду не потребує. Здатна до самообслуговування. Після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зверталися до КУ «Міська лікарня №1» щодо скасування висновку ЛКК та визнання його протиправним. Лікарнею, неодноразово надавалась відповідь щодо порушеного питання позивачем, та рекомендувалося звернутися до Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) для перегляду та посилення групи інвалідності, яка обумовлює постійний сторонній догляд. Згідно п.27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, рішення, про потребу в постійному сторонньому догляді або допомозі визначає тільки Медико-соціальна експертна комісія і тільки для інвалідів групи АІ і БІ («Інструкція про встановлення інвалідності», затверджена наказом МОЗ України від 05.09.2011 №561). Для вирішення питання, постійного стороннього догляду, ОСОБА_4 за згодою, або рішенням суду, може бути повторно направлена на МСЕК на повторний огляд. Після винесення висновку МСЕК комісією ЛКК буде знову розглянуто питання щодо потреби в постійному сторонньому догляді або допомозі ОСОБА_4

Представник відповідача-2 просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з’ясував наступне.

До суду надано Довідку до акта огляду медико-соціальною комісією Серії АВ №0821245 видану 30.01.2017 позивачу про встановленні ІІ групи інвалідності безстроково. У даній Довідці зазначено про умови та характер праці: «Будь-яка легка праця без шкідливих умов і факторів, праця по індивідуальному графіку роботи» (а.с.7).

Доказів скасування рішення МСЕК Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради позивачем до суду не надано.

Судом досліджено Індивідуальну програму реабілітації інваліда №229 заповнену Комунальною установою «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради 30.01.2017 (а.с.8-10).

Згідно з Довідкою висновків лікарсько-консультативної комісії №1, складеною 26.02.2018 відповідачем-2, ОСОБА_4 за станом здоров’я на 26.02.2018 сторонньої допомоги не потребує, здатна до самообслуговування (а.с.11, 43, 48).

За інформацією головного лікаря КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» (вих.№909/01-13 від 27.06.2018) дільниця по вул.Батарейна, буд.28 обслуговується сімейним лікарем Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги №6» ОСОБА_6 (а.с.74).

Вирішуючи по суті переданий до суду публічно-правовий спір враховуючи викладене вище суд виходить з такого.

Як передбачено ст.3 Закону України №875-XII від 21.03.1991 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.3-ч.6 ст.69 Закону України №2801-XII від 19.11.1992 «Основи законодавства України про охорону здоров'я» під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову втрату працездатності у зв'язку з хворобою, травмою, вагітністю та пологами, доглядом за хворим членом сім'ї, хворою дитиною, карантином, встановленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня стійкого розладу функцій організму, причини, часу настання і групи інвалідності. Експертиза стійкого розладу функцій організму здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України. Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

У ст.1 Закону України №2961-IV від 06.10.2005 «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» зазначено, що наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Згідно з ч.1-ч.6 ст.7 Закону України №2961-IV від 06.10.2005 «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді. До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування. До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Відповідно до абз.1 п.3 «Положення про медико-соціальну експертизу», затвердженого 03.12.2009 постановою Кабінету Міністрів України №1317 (надалі – «Положення про медико-соціальну експертизу»), медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (п.6 «Положення про медико-соціальну експертизу»).

Згідно з п.26 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого 03.12.2009 постановою Кабінету Міністрів України від №1317: «26. Особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді (…).

Як зазначено у п.1.10 Розділу І «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затвердженої 05.09.2011 Наказ Міністерства охорони здоров'я України №561, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за №1295/20033 (надалі – «Інструкція про встановлення груп інвалідності»), при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

У п.2.2 Розділу ІІ «Інструкції про встановлення груп інвалідності», зокрема, зазначено: «2.2. Критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності. … Здатність до самообслуговування - можливість ефективно виконувати соціально-побутові функції і задовольняти потреби без допомоги інших осіб. Параметри оцінки - інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень - регульована або декілька разів на день - нерегульована допомога). … Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю. Професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, встановленого режиму роботи та умов виробничого середовища. Параметри оцінки - збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах. … Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі). Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II або III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді».

Позивачем, його представником документально не доведено наявність у ОСОБА_4 значних порушень життєдіяльності людини, які б відповідно до п.2.2 Розділу ІІ «Інструкції про встановлення груп інвалідності» свідчили про потребу у постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Відповідно до п.2.3 Розділу ІІ «Інструкції про встановлення груп інвалідності» критерії встановлення інвалідності визначені пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.

У п.27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого 03.12.2009 постановою Кабінету Міністрів України №1317, зазначено: «27. Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; … Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. … Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. …».

Позивачем, його представником документально не доведено, що у ОСОБА_4 є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Враховуючи наведені норми права та матеріали справи, суд погоджується з позицією відповідачів-1,2 – що поки позивачу МСЕК встановлена ІІ група інвалідності, то він не має права на постійний сторонній нагляд, догляд або допомогу.

Звідси, викладений у Довідці висновків лікарсько-консультативної комісії №1, складеній 26.02.2018 відповідачем-2, висновок ЛКК, на думку суду – є обґрунтованим.

Як зазначено у ст.3 Закону України №2801-XII від 19.11.1992 «Основи законодавства України про охорону здоров'я», у цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення, зокрема: заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням; мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території; охорона здоров'я - система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

У ч.1-ч.3 ст.8 Закону України №2801-XII від 19.11.1992 «Основи законодавства України про охорону здоров'я» зазначено, що держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи, судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, патологоанатомічних розтинів та пов’язаних з ними досліджень у порядку, встановленому законодавством.

У «Положенні про експертизу тимчасової непрацездатності», затвердженому 09.04.2008 Наказом МОЗ України №189, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 04.07.2008 за №589/15280, зазначено: «… 5.3. Третій рівень. Лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я: … 5.3.6. Ухвалює рішення щодо направлення хворих при необхідності на консультацію, обстеження та лікування, встановлення зв'язку захворювання з умовами праці до спеціалізованих та високоспеціалізованих закладів охорони здоров'я. … 5.3.11. Направляє пацієнтів в інші заклади охорони здоров'я, залучає у разі потреби до роботи ЛКК суміжних фахівців. …».

З урахуванням зазначеного, з приводу складання 26.02.2018 КУ «Міська лікарня №1» Довідки висновків лікарсько-консультативної комісії №1, передачі документів відповідачем-1 до відповідача-2 з цього приводу, у суду зауваження відсутні. Суд погоджується з аргументами наведеними відповідачами-1,2 у відзивах на позовну заяву по цих питаннях.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з’ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У стягненні на користь позивача з відповідача-1,2 судових витрат – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Рішення виготовлено у повному обсязі 20.07.2018.

Суддя О.О. Прасов