Decision № 75299889, 11.07.2018, Rivne District Administrative Court

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 липня 2018 року м. Рівне №817/729/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: Андрущак Ольга Сергіївна,

третьої особи на стороні відповідача: представник ОСОБА_4,

третьої особи на стороні відповідача: ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного упавління Держгеокадастру у Рівненської області Андрущак Ольги Сергіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 про зобов'язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного Держгеокадастру у Рівненської області Андрущак Ольги Сергіївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 про зобов'язання Державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Андрущак Ольгу Сергіївну виключити з Державного земельного кадастру відомості про встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га по земельній ділянці кадастровий номер № НОМЕР_2, що належить позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Державний кадастровий реєстратор без достатніх на те підстав, що передбачені законом, зареєструвала по належній позивачу земельній ділянці сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га. Оскільки позивач не укладала угоди щодо встановлення відповідного сервітуту, а у технічній документації, на підставі якої державний кадастровий реєстратор зареєструвала сервітут, відсутні підписи та погодження позивача, відомості про встановлення земельного сервітуту підлягають виключенню з Державного земельного кадастру.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, наголосили, що позивач не погоджувала жодним чином встановлення сервітуту по належній їй на праві власності земельній ділянці після її поділу між колишніми співвласниками. Представник позивача у судовому засіданні звернув увагу, що право земельного сервітуту було визначене у технічній документації, але по спільній земельній ділянці, тобто до її поділу між колишніми співвласниками. Проте, з невідомих причин відповідачем проведено реєстрацію відповідного обмеження земельним сервітутом права власності саме позивача по належній їй земельній ділянці після її поділу. При цьому представник позивача зазначив, що саме колишній співвласник земельної ділянки ОСОБА_8 замовив виготовлення технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки позивача, на яку поширюється право сервітуту, яку було подано до державного кадастрового реєстратора для вчинення дій щодо реєстрації права сервітуту без відома позивача. Водночас, при реєстрації права сервітуту державний кадастровий реєстратор, як стверджував представник позивача, не перевірила належним чином подані документи на відповідність положенням чинного законодавства, зокрема в частині достатності підстав для вчинення відповідної реєстраційної дії. Такі висновки, на думку представника позивача, зумовлені відсутністю документа: чи то договору, чи то рішення суду тощо, як підставу для встановлення відповідного сервітуту. Тому, позивач та її представник просили суд позов задовольнити повністю.

Відповідач позову не визнав з підстав наведених у відзиві на позов (а.с.80). Так, покликаючись на п. 6 ст. 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", зазначила, що відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право, зокрема, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту. Таку технічну документацію було виготовлено ФОП ОСОБА_5, при цьому на кадастровому плані відповідний сервітут чітко вказаний, а на експлікації земель відображено вид земельного сервітуту, його площа та власноручне погодження землевласника (позивача). Стосовно тверджень позивача про те, що вона не укладала жодного договору про встановлення сервітуту ані з колишнім співвласником земельної ділянки ОСОБА_8, ані з теперішнім власником даної земельної ділянки ОСОБА_6, відповідач відзначила, що державна реєстрація земельного сервітуту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснюється державним реєстратором речових прав, а не кадастровим реєстратором. З таких підстав просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні відповідач проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов та просила суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач подала суду відповідь на відзив (а.с.109-114), у якому зазначила про безпідставність тверджень представника відповідача, оскільки позивачем технічна документація по сервітуту не погоджувалась. Пояснила, що згідно наявних у позивача копій технічної документації по сервітуту остання містить план земельної ділянки, яка перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 та копію Акта приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу, але не по земельній ділянці позивача, а по спільній ділянці до її поділу між колишніми співвласниками.

Також, позивач стверджувала, що покликання представника відповідача про те, що для внесення записів до Державного земельного кадастру про встановлення земельного сервітуту достатньо технічної документації суперечать положенням статті 29 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відповідно до якої відомості про сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі, поряд з іншим, і документу, на підставі якого виникає право земельного сервітуту зокрема, із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється відповідне речове право. Враховуючи те, що державний кадастровий реєстратор внесла відповідні відомості про земельний сервітут за відсутності документа, на підставі якого виникло таке право, такі дії є протиправними, відтак відповідні відомості підлягають виключенню.

Крім того, позивач вказала, що в порушення приписів статті 29 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державним кадастром реєстратором внесені відповідні відомості 16.08.2017 за зверненням розробника технічної документації ФОП ОСОБА_5, що також свідчить на користь того, що відповідні відомості в частині земельного сервітуту внесені державним кадастром реєстратором без належних на те підстав та не у порядку, встановленому законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 подала суду письмові пояснення на позовну заяву (а.с.51-54), у яких зазначила, що заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що позивачем було погоджено встановлення земельного сервітуту, про що третю особу повідомляв і колишній власник земельної ділянки, придбаної третьою особою, про що свідчать підписи позивача на технічній документації та кадастровому плані земельної ділянки із зазначенням меж та розміру земельного сервітуту. Спираючись на положення Земельного кодексу України третя особа стверджувала, що при переході права власності на земельну ділянку дія земельного сервітуту зберігається для нового власника та при цьому закон не вимагає дотримання обов'язкової письмової форми договору, який мав місце з попереднім власником земельної ділянки.

У судовому засіданні представник третьої особи зазначив, що законом не встановлено обов'язкової письмової форми для укладення договору сервітуту, відтак усні домовленості між колишніми власниками ОСОБА_8 та ОСОБА_1 можна вважати укладенням відповідного договору про встановлення земельного сервітуту, який перейшов до третьої особи як нового власника земельної ділянки ОСОБА_8 після її поділу. Додав, що про існування сервітуту третій особі було повідомлено усно колишнім власником земельної ділянки ОСОБА_8, а інших домовленостей щодо відповідного сервітуту із ОСОБА_1 у третьої особи немає. Тому, представник третьої особи вважає позовні вимоги безпідставними.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_6 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що між колишніми співвласниками земельної ділянки ОСОБА_8 та ОСОБА_1 існувала домовленість щодо встановлення земельного сервітуту, оскільки під'їзд до гаража, належного ОСОБА_8 неможливо було влаштувати іншим чином. Таким чином, колишні співвласники оформили свою згоду на поділ земельної ділянки шляхом укладення письмової заяви з нотаріальним посвідченням підписів від 02.12.2016, до якої було додано кадастровий план розподілу земельної ділянки з позначенням відповідного сервітуту, на якому був підпис позивача. У судовому засіданні третя особа ОСОБА_5 стверджував, що технічна документація, замовником якої виступав ОСОБА_8 була оформлена у відповідності до вимог статті 551 Закону України "Про землеустрій", відтак наразі відсутні підстави для виключення спірних відомостей про встановлення земельного сервітуту.

16.05.2018 представником третьої особи ОСОБА_6 через канцелярію суду подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_8, який може підтвердити обставини щодо укладення усного договору земельного сервітуту (а.с.117).

Оскільки у ході підготовчого провадження судом з'ясовано, що предмет доказування у справі становлять обставини щодо надання позивачем згоди на встановлення спірного земельного сервітуту, які відомі ОСОБА_8, що належить з'ясувати у справі, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника третьої особи та виклику як свідка громадянина ОСОБА_8 у судове засідання.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив, що на момент, коли він був власником земельної ділянки (до її продажу разом із частиною будинку у грудні 2016 року), він не реєстрував право сервітуту, оскільки між ним та ОСОБА_1 існували усні домовленості, що йому можна буде безперешкодно проїжджати до належного йому гаража. Повідомив, що він, як замовник технічної документації, при поділі земельної ділянки передав усі уповноваження на проведення реєстрації земельної ділянки, в тому числі і сервітуту, розробнику технічної документації.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідка, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 45089771 від 05.10.2015 (а.с.14) ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_8 належала на праві спільної сумісної власності 1/1 частка земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, яка розташована по АДРЕСА_2 як співвласникам житлового будинку АДРЕСА_3

У грудні 2016 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки, яка перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.15-16), на підставі якої було зареєстровано право власності на окремі земельні ділянки, зокрема за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1207 га, кадастровий номер якої НОМЕР_2, а за ОСОБА_8 було зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1293 га, кадастровий номер якої НОМЕР_4.

В даній технічній документації виконавцем ФОП ОСОБА_5 зазначено, що на земельній ділянці гр. ОСОБА_1 площею 0,1207 га встановлено сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (07.02) гр. ОСОБА_8, площею 0,0080 га. При цьому Технічним завданням, що затверджено 02.12.2016 за підписами ОСОБА_8 та ОСОБА_1, у п.6 обумовлено, що кінцевим результатом робіт є встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (а.с.16 на звороті).

Згідно заяви від 02.12.2016 ОСОБА_8 та ОСОБА_1 підтвердили свою згоду на розподіл належної їм на праві спільної сумісної власності земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_4, яка має кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с.17 на звороті). Цією заявою ОСОБА_8 та ОСОБА_1 підтвердили, що в результаті розподілу буде утворено дві земельні ділянки: у власність ОСОБА_8 переходить земельна ділянка площею 0,1293 га, а у власність ОСОБА_1 - земельна ділянка площею 0,1207 га згідно плану розподілу, що додається до даної заяви та є її невід'ємною частиною.

В матеріали справи додано копію плану розподілу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в межах АДРЕСА_5, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с.18). Вказаний план містить позначення розташування та розмірів розподіленої земельної ділянки, яка перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 за їх підписами, проте не містить позначення щодо встановленого сервітуту на земельній ділянці ОСОБА_1

Крім того, в матеріалах справи міститься копія переліку обмежень у використанні земельної ділянки (окремо ОСОБА_8 та ОСОБА_1.), у якому, стосовно земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1207 га міститься інформація про земельний сервітут "право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху - 0,0080 га" за підписом та печаткою ФОП ОСОБА_5 (а.с.20).

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що під час розгляду цивільної справи №562/2539/17-ц позивачу стало відомо, що у серпні 2017 року у Державному земельному кадастрі було зареєстроване право сервітуту по земельній ділянці ОСОБА_1 площею 0,1207 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у вигляді проїзду на транспортному засобі по наявному шляху 0,0080 га, строк дії сервітуту безстроковий.

При цьому позивач стверджувала, що із встановленням сервітуту по її земельній ділянці обізнана не була, жодної згоди, у тому числі шляхом укладення угоди, не давала, про що свідчить відсутність її підписів на жодному документі, якій містить інформацію щодо даного сервітуту.

У ході судового розгляду судом досліджено акти приймання-передачі знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу (без дат), згідно яких, зокрема щодо земельної ділянки площею 0,1207 га наданої при поділі ОСОБА_1 на відповідній земельній ділянці в АДРЕСА_4 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області закріплені в натурі (на місцевості) межові знаки у кількості 14 шт. по межі поділу, а також вміщено план земельної ділянки з описом меж (а.с.21). Крім того додано кадастровий план земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, за підписом землевласника: ОСОБА_1, який містить позначення щодо земельного сервітуту "право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху - 0,0080 га" (а.с.22).

17.12.2016 ОСОБА_8 було відчужено свою частину будинку (55\100 частин) та земельну ділянку на користь третьої особи - ОСОБА_6, з якою 09.03.2017 позивачем було укладено договір поділу житлового будинку, що є спільною частковою власністю, на підставі якого зареєстровано два окремі домоволодіння та присвоєні окремі поштові адреси (а.с.25).

У судовому засіданні представник відповідача стверджувала, що відомості про земельний сервітут було внесено до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою.

Судом досліджено дану технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, яка перебуває у власності ОСОБА_1, що розташована в АДРЕСА_4 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області (а.с.96-106).

Згідно пояснювальної записки, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право постійного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху ОСОБА_8, перебуває у власності ОСОБА_1, що розташована в межах АДРЕСА_5, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, розроблена ФОП ОСОБА_5 згідно плану поділу земельної ділянки від 02.12.2016. Відповідно до завдання на виконання робіт (а.с.99), зокрема, підставою для виконання роботи є: договір на виконання робіт від 12.12.2016; заява ОСОБА_8; план поділу земельної ділянки від 02.12.2016. Крім того, до вказаної технічної документації додано письмове обгрунтування ОСОБА_8 від 13.12.2016 щодо встановлення земельного сервітуту "у зв'язку з необхідністю під'їзду до існуючого гаража, який перебуває на його земельній ділянці відповідно до плану поділу земельної ділянки від 02.12.2016 (а.с.100).

16.08.2017 державним кадастровим реєстратором Андрущак О.С. на підставі даної технічної документації та електронного документа, підписаного ЕЦП розробника - ФОП ОСОБА_5, було внесено до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки належної ОСОБА_1, кадастровий номер якої НОМЕР_2, відомості про право сервітуту: "право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га" із зазначенням підстави для внесення відомостей: закон, Земельний кодекс України; строк дії: безстроково (а.с.58-59).

Як з'ясовано судом, підставою для звернення позивача з даним позовом слугувало те, що, як стверджувала позивач, вона не укладала жодного договору про встановлення відповідного земельного сервітуту ані з минулим власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_8, ані з новим її власником ОСОБА_6, а відтак у відповідача не було підстав для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельний сервітут по належній позивачу на праві власності земельній ділянці, з приводу чого виникли спірні правовідносини між сторонами.

Надаючи правової оцінки встановленим обставинам суд зазначає наступне.

За змістом статті 98 ЗК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, серед яких є, зокрема, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Як встановлено судом, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру 16.08.2017 внесено відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на підставі виготовленої технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту. Вказана технічна документація виготовлена ФОП ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_8 від 13.12.2016 (а.с.100). Після чого, на підставі звернення ФОП ОСОБА_5 із вказаною технічною документацією та відповідною заявою про внесення відомостей про сервітут до Державного земельного кадастру, державний кадастровий реєстратор Відділу у Здолбунівському районі Головного Держгеокадастру у Рівненської області Андрущак Ольга Сергіївна внесла до Державного земельного кадастру відповідні відомості про встановлення сервітуту, а саме: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, площею 0,0080 га, безстроково, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: НОМЕР_2, що по АДРЕСА_4 та належної ОСОБА_1

Перевіривши доводи позову щодо зобов'язання державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Андрущак Ольги Сергіївни виключити з Державного земельного кадастру відомості про встановлення даного земельного сервітуту суд зазначає наступне.

Порядок внесення відомостей до Державного земельного кадастру регулюється Земельним кодексом України, Законом України "Про державний земельний кадастр", Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (надалі - Порядок №1051).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державним кадастровим реєстратором.

Права та обов'язки державного кадастрового реєстратора закріплені вищевказаним Порядком №1051, відповідно до якого, до повноважень державних кадастрових реєстраторів належить, зокрема, внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо обмеження у використанні земель та здійснення реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, заяв про відкликання заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання, тощо.

Згідно пункту 56 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор несе відповідальність, в тому числі, й за ведення Поземельної книги відповідно до вимог, зазначених у цьому Порядку, відповідність відомостей, зазначених у Поземельній книзі, відомостям, зазначеним у документах, що є підставою для їх внесення

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку (пункт 67 Порядку №1051).

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру до здійснення державної реєстрації цих прав.

Відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникає право суборенди, сервітуту, або уповноважених ними осіб.

Частиною другою цієї ж статті Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, заявник подає Державному кадастровому реєстратору центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин: заяву за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; документи, на підставі яких виникає відповідне право суборенди, сервітуту, із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється відповідне речове право; електронний документ, що містить інформацію про зміст документації із землеустрою, яка є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється відповідне речове право.

Відповідно до частини першої статті 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або за рішенням суду.

У ході судового розгляду судом досліджено документи, на підставі яких відповідачем внесені відповідні відомості про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки належної позивачу, однак серед таких відсутні документи, визначені частиною першою статті 100 ЗК України.

Водночас, відповідач стверджувала, що відомості щодо сервітуту були внесені державним кадастровим реєстратором на підставі технічної документації, що передбачено пунктом шостим статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", з приводу чого суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до частини шостої статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту.

В свою чергу, статтею 551 Закону України "Про землеустрій" визначено склад технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, яка включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

За таких обставин, документ, що є підставою для виникнення права сервітуту входить як до складу технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються право сервітуту, так і подається заявником для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Однак, відповідний документ, що був би підставою для виникнення права земельного сервітуту щодо земельної ділянки позивача з кадастровим номером: НОМЕР_2, що по АДРЕСА_2 не подавався відповідачу для внесення спірних відомостей до Державного земельного кадастру, що не заперечувалось представником відповідача у суді та неспростовано у ході судового розгляду.

Крім того, судом встановлено, що із технічною документацією для внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо сервітуту по земельній ділянці позивача звернувся розробник такої технічної документації ФОП ОСОБА_5 (третя особа), що також не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Як вже йшлося, відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про суборенду, сервітут, які поширюються на частини земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникає право суборенди, сервітуту, або уповноважених ними осіб.

Проте, серед документів, які подавалися відповідачу для внесення відомостей до Державного земельного кадастру про сервітут, які витребовувались судом та були оглянуті у судовому засіданні, не виявлено документа, який би уповноважував розробника технічної документації ФОП ОСОБА_5 на звернення від імені правонабувача або сторін (сторони) правочину, за яким виникає право сервітуту, на звернення до державного кадастрового реєстратора для внесення відповідних відомостей про сервітут.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор, серед іншого, перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства.

При цьому, частиною четвертою статті 29 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відмова у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру надається у разі, якщо: земельна ділянка розташована на території дії повноважень іншого державного кадастрового реєстратора; заявником подано документи, передбачені цією статтею, не в повному обсязі; подані документи не відповідають вимогам законодавства; із заявою про державну реєстрацію звернулася неналежна особа.

Таким чином, як подання документів не в повному обсязі, так і звернення із заявою неналежної особи утворюють самостійні підстави для відмови у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.

На підставі вищезазначеного суд дійшов висновку, що внесення відповідачем до Державного земельного кадастру відомостей про сервітут щодо земельної ділянки позивача за відсутності належного документа щодо підстави виникнення права сервітуту, а також подання документів для внесення відповідних відомостей неналежною особою, дають підстави для висновку про протиправність дій державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Андрущак Ольги Сергіївни щодо включення до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га по земельній ділянці кадастровий номер № НОМЕР_2, що належить позивачу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Андрущак Ольги Сергіївни виключити з Державного земельного кадастру відомості про встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га по земельній ділянці кадастровий номер № НОМЕР_2.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

В процесі судового розгляду відповідач не довів правомірності своїх дій щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га по земельній ділянці кадастровий номер № НОМЕР_2, що по АДРЕСА_2 що належить позивачу.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду позовної заяви позивачем сплачено 704,80 грн судового збору, відтак, за правилами статті 139 КАС України, вказані судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Про понесення інших судових витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, позивач у порядку частини сьомої статті 139 КАС України суду не заявляв.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Державного кадастрового реєстратора Відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненської області Андрущак Ольгу Сергіївну виключити з Державного земельного кадастру відомості про встановлення земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху площею 0,0080 га по земельній діляці, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 кадастровий номер № НОМЕР_2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (іден. номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області (код ЄДРПОУ 39768252, вул. Симона Петлюри, 37, м. Рівне, Рівненської області, 33013) у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2018 року.

Суддя Зозуля Д.П.