Court ruling № 75249074, 11.07.2018, Zhovtnevyi District Court of Dnipropetrovsk City

№ 199/4224/16

провадження 2/201/293/2018

УХВАЛА

11 липня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки, грошових коштів та витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 14 червня 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки, грошових коштів та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Ухвалою судді АНД районного суду м. Дніпропетровська вказана справа була прийнята до провадження та призначено проведення судового засідання, потім ухвалою суду справа була передана для розгляду до цього суду, розглядалися клопотання, виносилися ухвали, справа по суті слухалася і спір не вирішено.

В судове засідання від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження в справі через те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а це господарський спір.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З’ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та заяви представника відповідача, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що дійсно позов заявлено стосовно не виконання відповідачем договору поставки будівельних матеріалів; вказаний договір укладено між сторонами 22 грудня 2013 року і до цього договору є додаток в вигляді акту приймання – передачі (будівельних матеріалів); в засіданні встановлено, що дійсно і на час укладання вказаного договору сторона позивача була і є фізичною особою-підприємцем і займається господарською діяльністю, сам договір свідчить про поставку будівельних матеріалів в значній кількості, тобто не для особистих потреб, говорить про відгрузку цього товару (а не доставку фізичній особі по певній конкретній адресі), що презюмує певні складські приміщення, а це може свідчити про господарську чи іншу підприємницьку діяльність відповідача.

Отже вказаний договір поставки фактично є господарським і спір виник щодо виконання саме цього договору, а тому між сторонами виникли господарські правовідносини, в зв’язку з чим вказаний спір є господарським і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. У зв’язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про можливість клопотання задовольнити і провадження по справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки, грошових коштів та витрат закрити.

Ухвала набрала законної сили 11 липня 2018 року.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -