№ 74708708, 23.05.2018, Poltava Regional Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/11973/15-ц Номер провадження 22-ц/786/979/18Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.

при секретарі: Радько О.М.

за участі позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника позивача – ОСОБА_4

представника відповідача – ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_5

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3,в якому з урахуванням уточнених у грудні 2015 року позовних вимог, просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням – однокімнатною квартирою №1 по вул. 8 Березня 6 б, у м. Полтаві; зняти відповідача з реєстрації за місцем проживання у вказаній квартирі в Октябрському районному відділі ДМС України у місті Полтаві.

Зазначала, що 16 лютого 1990 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_3 (на даний час – ОСОБА_6) М.О.

Вказувала, що 21 вересня 1999 року шлюб між ними було розірвано та на момент розлучення відповідач добровільно виселився зі спірної квартири та одружився з іншою жінкою, з якою проживає ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на те, що відповідач із 1998 року без поважних причини не проживає в квартирі, не несе жодних витрат із утримання житла і не цікавиться ним, просила позов задовольнити.

В свою чергу, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив усунути перешкоди в користуванні спірним житлом шляхом зобов'язання ОСОБА_3 забезпечити йому вільний доступу до квартири, надати можливість виготовлення дублікатів ключів від квартири.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані він, як квартиронаймач, відповідач, їх донька та онука ОСОБА_7 Вказане жиле приміщення було надане його батьку. Після смерті батька в 1992 році його (ОСОБА_3А.) вже намагалися виселити, проте в судовому порядку за ним визнано право користування житлом. Після розірвання шлюбу з дружиною була домовленість, що ОСОБА_2 залишається з донькою проживати в квартирі, а він матиме доступ до житла. ОСОБА_5 у вересні 2015 року він не зміг потрапити до квартири, оскільки колишня дружина змінила замки. З наведених підстав, просив його зустрічний позов задовольнити.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою №1 по вул. 8 Березня 6б, у м. Полтаві шляхом видачі дубліката ключів та забезпечення доступу до квартири.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 травня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп.

Друге речення другого абзацу рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року викладено в наступній редакції: «Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди щодо користування ОСОБА_3 квартирою №1 по вул. 8 Березня 6-Б, у місті Полтаві шляхом забезпечення вільного доступу до квартири, володіння та користування нею, надання можливості виготовлення дубліката ключів від квартири».

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2016 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 травня 2016 року - скасовано, ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою №1 по вул. 8 Березня 6б, у м. Полтаві з літа 1998 року.

У решті позовних вимог - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3- відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2016 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року позовну вимогу ОСОБА_2 в частині зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 – залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 – задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_2 з літа 1998 року. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування фактичних обставин, невідпо-відність висновків суду обставинам справи, – просив скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що з 16 лютого 1990 року до 21 вересня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_8 (на даний час, у зв’язку зі зміною прізвища – ОСОБА_6О).

Також встановлено, що згідно довідки №2496 Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради, на балансі якого знаходиться будинок, в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_3, який є квартиронаймач та володарем особистого рахунку на жилу площу; його колишня дружина – ОСОБА_2, їх донька – ОСОБА_6 та онука ОСОБА_7 /т. 1 а. с. 69/.

Вказане жиле приміщення раніше було виділене для проживання батьку ОСОБА_3 – ОСОБА_9, який помер 20 лютого 1992 року, після чого рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 1995 року право користування квартирою №1 за вищевказаною адресою визнано за ОСОБА_3 /т. 1 а. с. 65-66/.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з літа 1998 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач створив нову сім’ю та добровільно вибув зі спірної квартири до іншого місця проживання, а факт його появи час від часу в спірній квартирі не свідчить про постійне проживання в ній.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, районний суд посилався на те, що відсутні будь-які докази про вчинення перешкод у його користуванні спірною квартирою.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Так, зі змісту судового рішення вбачається, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції керувався ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР, за нормами яких, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

В той же час визнаючи ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з літа 1998 року, суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач фактично вибув на інше постійне місце проживання, створивши нову сім’ю, тобто фактично застосував норми, визначені ст. 107 ЖК Української РСР.

При цьому судом, в порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, в редакції, чинній на час направлення справи касаційною інстанцією на новий розгляд, залишено поза увагою, що висновки і мотиви, з яких скасовано рішення є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді, зокрема про те, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК Української РСР. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Однак, суд не в повній мірі сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив належним чином ОСОБА_2, з огляду на обраний нею спосіб захисту порушеного права, її право уточнити свої позовні вимоги, яка в позовній заяві, мотивуючи свої вимоги посилалася одночасно як на ст. 71, так і на норми ст. 107 ЖК Української РСР.

В суді апеляційної інстанції, як ОСОБА_2, так і її представник вказували на вибуття ОСОБА_3 влітку 1998 року на інше постійне місця проживання, посилаючись на ст. 107 ЖК Української РСР, норми якої регулюють правовідносини, що склалися між сторонами.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції вважав доведеним той факт, що ОСОБА_3 вибув зі спірної квартири на інше постійне місце проживання влітку 1998 року та з того часу в даному помешканні не проживає. Однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи, наявні у ній докази, а саме: акт про проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, копія його медичної амбулаторної картки, копії технічних паспортів автомобілів, у яких зазначена адреса: АДРЕСА_4, довідка комунального підприємства «ЖЕО № 2» про склад сім'ї, договір про надання послуг з утримання будинків №042833, який підписаний ОСОБА_3, свідчать про те, що останній не втрачав постійний зв’язок зі спірною квартирою, періодично користувався нею, зберігав особисті речі, мав до 2015 року ключі та вільний доступ до квартири, що зокрема не заперечувалось як ОСОБА_2І, так і третьою особою у справі – ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційного суду.

Натомість у справі відсутні належні докази, які б підтверджували вибуття ОСОБА_3 на інше постійне місце проживання. Встановлено, що на час вирішення даного спору відповідач винаймає житло, що зокрема не заперечувалось жодною зі сторін. Виникнення влітку 2015 року неприязних стосунків між сторонами, унеможливило проживання відповідача у спірній квартирі, окрім того, внаслідок заміни замків, останній був позбавлений можливості доступу до житлового приміщення, що позивачем фактично не спростовано.

Таким чином, відсутність згоди позивача на проживання ОСОБА_3, недопущення його до житла, відмова у наданні ключів від вхідних дверей, та обмежена житлова площа, унеможливили спільне проживання сторін у спірній квартирі та фактично перешкоджали постійному проживанню відповідача в даній квартирі, яка, як встановлено апеляційним судом, є його єдиним житлом.

Даним обставинам, всупереч вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, не було надано належної оцінки судом першої інстанції, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_2.

При цьому суд, залишив поза увагою той факт, що вищевказані підстави позбавляють ОСОБА_3 права користування жилим приміщенням в порушення норм ст. 47 Консти-туції України.

Частиною 4 ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За встановлених обставин, з урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі та відмову у задоволенні первісного позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 382, 884 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_5 – задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року – скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом – задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди щодо користування ОСОБА_3 квартирою №1 в будинку №6-б по вулиці 8 Березня, у м. Полтаві шляхом забезпечення вільного доступу до квартири, володіння та користування нею, надання можливості виготовлення дублікатів ключів від квартири.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_1 Судді: /підписи/ ОСОБА_10 ОСОБА_11

З оригіналом згідно:

Суддя: Бондаревська С.М.