Decision № 74690607, 13.06.2018, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.06.2018Справа № 910/17923/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи - підприємця Решетаря Олега Кириловича (02152, АДРЕСА_1)

до 1) Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6)

2) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"(03680, м. Київ, вул. Тверська, 5)

про визнання права власності

за участю представників сторін

від позивача: Решетар О.К., Соколов С.В.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Оніщук О.В.

В судовому засіданні 13.06.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2016 року Фізична особа - підприємець Решетар Олег Кирилович (далі - ФОП Решетар О.К.) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця") про визнання права власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль" з підстав невизнання відповідачем права власності позивача на залізничну під'їзну колію, посилаючись на статті 128, 392 Цивільного кодексу України та статтю 12 Закону України "Про залізничний транспорт".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 07.03.2017 позов задоволено, з підстав доведення позивачем факту права власності ФОП Решетаря О.К. на спірну споруду підвищеного шляху як титульного володільця.

Постановою Вищого господарського суду України судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не здійснення перевірки та не встановлення обставин щодо того, яке саме підприємство - ДТГО "Південно-Західна залізниця" чи регіональна філія "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" має бути відповідачем у спорі про визнання права власності на спірну споруду підвищеного шляху, у зв'язку з чим визнано передчасним висновок про покладання відповідальності за вказаним позовом на ДТГО "Південно-Західна залізниця".

Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 залучено до у часті у справі іншим відповідачем Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017, задоволено позов ФОП Решетаря О.К., визнано за ним право власності на підвищену колію від знаку межа під'їзної колії до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і є продовженням колії № 28 станції Бориспіль". Вирішено питання розподілу судового збору.

Постановою Верховного суду від 27.03.2018 судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин стосовно того чи свідчить незатвердження на вимогу ФОП Решетаря О.К. технічного паспорта під'їзної колії, складеного у 2016 році на замовлення позивача через виявлені невідповідності із раніше діючим технічним паспортом під'їзної колії 2003 року і необхідністю призначення спільної комісії із залученням позивача саме про невизнання відповідачами права власності ФОП Решетаря О.К. на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль, про визнання якого останній звернувся до суду. Крім того, Верховний суд зазначає, що судами не встановлено, яким чином прийняття судом такого рішення про визнання за позивачем права власності відновить його порушене право, яким чином це право порушено та ким.

Під час нового розгляду справи, судам необхідно з'ясувати питання чи входила колія № 20 по станції Бориспіль до складу цілісного майнового комплексу, чи є ця колія саме тим майном, яке було придбано ФОП Решетарем О.К. за договором та чи відноситься ця колія до під'їзної колії або була вантажно-розвантажувальною колією загального користування, а відтак чи могла бути об'єктом приватизації.

Згідно з розпорядження керівника апарату Господарського суду м. Києва № 05-23/449 від 19.04.2018 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 910/17923/16, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Пукшин Л.Г., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 суд прийняв справу до свого провадження та постановив розглядати її за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 23.05.2018.

10.05.2018 відповідачами подано відзиви на позовну заяву, у яких останні заперечують проти задоволення позовних вимог та зазначають, що згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2002 до складу майнового комплексу входить споруда підвищеного шляху довжиною 300м. без зазначення прив'язки початку або кінця цієї колії до встановленої системи координат. Крім того, в акті приймання-передачі до договору купівлі-продажу зазначено споруду підвищеної колії з вартістю без відомостей про її довжину, при цьому, позивач у позовній заяві просить визнати право власності на підвищену колію від знака Межа під'їзної колії (ПК 3 +78,2) до упору довжиною 300,00 м., яка є частиною колії № 20 та яка є продовженням колії « 24 станції Бориспіль», тобто, всупереч наведеному, зазначаються межі. Також відповідачі у своїх відзивах вказують, що об'єктом продажу за договором купівлі-продажу від 26.04.1994 була підвищена колія без зазначення довжини, при цьому об'єктом продажу за договором купівлі-продажу від 30.08.2002 значиться споруда підвищеного шляху із зазначенням довжини 300 м. Відповідачі також вважають, що підвищена для вивантаження вантажів колія №20 по ст. Бориспіль була в розряді станційних колій, а тому не могла бути об'єктом приватизації. Крім того, відповідачі зазначають, що лист-відповідь № П-6/1859 від 16.06.2016 не може бути розцінений як факт невизнання права власності позивача на підвищену колію, оскільки містить посилання лише на розбіжності в наданій позивачем документації.

21.05.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повідомляє, що схема розміщення разом з технічними паспортами вказують на те, що підвищений шлях закінчується упором, а тому іншого варіанту як рахувати 300 м, просто не існує. Позивач також звертає увагу, що починаючи з 2002 року він безперешкодно використовував підвищену колію довжиною 300 м., що підтверджується технічним паспортом під'їзної залізничної колії, договором про подачу та забирання вагонів, а також актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки. Тобто, протягом 14 років ніяких претензій щодо довжини підвищеного шляху, який використовувався позивачем, не виникало. У відповіді на відзив позивач також зазначає, що при укладені договору купівлі-продажу від 30.08.2002 був наданий висновок про визначення ринкової вартості майна Колективного підприємства «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» за адресою: м. Бориспіль вул. Привокзальна, 12 та Залізнична, 7., у якому вказано споруди підвищеного шляху, інв. № 024011, довжина 300м. - 60699 грн. Таким чином, за доводами останнього, вищезазначене в черговий раз підтверджує придбання споруди підвищеного шляху довжиною 300 м. Крім того, у наданій відповіді позивач вказує, що жодних обмежень для приватизації майна, яке було придбане ним у 2002 році, законодавством встановлено не було, а посилання відповідачів на Зведений перелік майна, складаний 2015 року, не може бути належним доказом по справі.

У судовому засіданні 23.05.2018 суд на місці оголосив перерву до 30.05.2018 у зв'язку з необхідності надання відповідачем-2 заперечень на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 30.05.2018, за участі представників сторін, суд на місці ухвали закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.06.2018.

13.06.2018 відповідач-1 подав клопотання через канцелярію суду про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю всіх повноважених представників відповідача-1 у судових засіданнях призначених саме на 13.06.2018.

У судовому засіданні 13.06.2018 суд заслухав думку представників позивача та відповідача-2 щодо клопотання відповідача-1 про відкладення та вирішив відмовити у його задоволенні, з огляду на необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд зазначає, що відповідачем-1 в порушення ст. 77 ГПК України належним чином не доведено поважність причин неявки у судове засідання. Зокрема, у клопотанні про відкладення відповідач-1 зазначає, що усі уповноважені представники беруть участь 13.06.2018 у інших судових засіданнях, проте жодного доказу на підтвердження вказаних обставин суду не надав.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&5. рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача-1.

Розгляд справи здійснюється з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 13.06.2018 суд заслухав позивача та його представника, які підтримали позовні вимоги та надали пояснення по суті спору, представника відповідача-2, який проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

30 серпня 2002 року між Фізичною особою - підприємцем Решетар Олегом Кириловичем (далі - покупець) та Колективним підприємством "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" (далі - продавець) був укладений договір купівлі-продажу, що посвідчений державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Дідок В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2453 (далі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до умов п. 1 договору купівлі-продажу Колективне підприємство "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" в особі Коломійця Івана Івановича продало, а Решетар Олег Кирилович купив майновий комплекс, що знаходиться в м. Борисполі, Київської області, по вул. Привокзальній, 12, по вул. Залізничній, 7 та складається з: будівлі побутового приміщення площею 291,5 кв. м., будівлі гаражу площею 117 кв. м., споруди підвищеного шляху довжиною 300 м, споруди підкранового шляху довжиною 170 м.

Згідно з п. 6 договору право власності на об'єкти нерухомості у покупця виникає з моменту повного розрахунку за цим договором.

Пунктом 3 договору купівлі-продажу визначено, що цей продаж вчинено за 113 011,00 грн.

04 вересня 2002 року складено акт прийому-передачі, згідно якого Колективне підприємство "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" передало, а підприємець Решетар О.К. прийняв нерухоме майно і механізми майнового комплексу, що розташований у м. Бориспіль, Київської області, вул. Привокзальна, 12 і Залізнична, 7, загальною вартістю 113.011 грн., в т.ч. "споруду підвищеного шляху" вартістю 60 699 грн.

15 жовтня 2003 року ТОВ "Магістральбудпроект" був розроблений технічний паспорт під'їзної залізничної колії приватного підприємця Решетаря Олега Кириловича на ст. Бориспіль Південно-Західної залізниці, який затверджений Головним інженером Київської дирекції залізничних перевезень ПЗЗ та начальником станції Бориспіль, згідно якого підвищена залізнична колія Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича є частиною колії № 20, яка в свою чергу, є продовженням колії № 28 станції Бориспіль.

З даних вказаного технічного паспорту вбачається, що повна сумарна довжина колії № 28 та № 20 складає 678,2 м. довжина колії № 28 складає 275,7 м, колії № 20 - 402,5 м, частина колії № 20 від стика рамної рейки стрілочного переводу № 65 (ПК 2+75,7) до знаку "Межа під'їзної колії" (ПК 3+78,2) довжиною 102,5 м належить Дарницькій дистанції колії, від знаку "Межа під'їзної колії" до упору довжиною 300,0 м належить приватному підприємцю Решетарю Олегу Кириловичу.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2009 року між позивачем, як користувачем, та ДТГО "Південно-західна залізниця", як залізницею, був укладений договір про подачу та забирання вагонів № 2503, відповідно до умов якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить користувачу та є частиною колії № 20, яка в свою чергу є продовженням колії № 28 станції Бориспіль і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлено на відстані 378,2 м від стика рамної рейки стр. № 63 (п. 1), розгорнута довжина під'їзної колії становить 678,2 погонних метрів (300,0 м належить Фізичній особі-підприємцю Решетарю Олегу Кириловичу та 378,2 м. належить ПЧ-2) (п. 2), цей договір укладається терміном на 5 років, з 14.09.2009 по 14.09.2014 (п. 20).

Актом комісійного огляду залізничної під'їзної колії ФОП Решетаря О.К., який складений представниками сторін від 22.03.2016, було виявлено, зокрема, відсутність знаку "Межа під'їзної колії" та надано термін для усунення порушень.

Згідно довідки Дарницької дистанції колії Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" за № П4-2/10-221 від 08.04.2016 на балансі дистанції знаходиться колія № 20 по ст. Бориспіль довжиною 154 м. від стрілочного переводу № 65 до естакади.

27 квітня 2016 року ТОВ "Магістральбудпроект" був розроблений технічний паспорт під'їзної залізничної колії Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича на ст. Бориспіль Південно-Західної залізниці (копія технічного паспорту міститься в матеріалах справи), згідно якого підвищена залізнична колія Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича є частиною колії № 20, яка, в свою чергу, є продовженням колії № 24 станції Бориспіль. При цьому, повна сумарна довжина колії № 24 та № 20 складає 678,2 м., довжина колії № 24 складає 271,4 м., колії № 20 - 406,8 м., частина колії № 20 від вістря гостряка стрілочного переводу № 65 (ПК 2+71,4) до знаку "Межа під'їзної колії" (ПК 3+78,2) довжиною 106,8 м належить Регіональній філії "Південно-західна залізниця" і знаходиться на балансі Дарницької дистанції колії, від знаку "Межа під'їзної колії" до упору колія довжиною 300,0 м належить фізичній особі-підприємцю Решетарю Олегу Кириловичу, межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", встановлений на відстані 106,8 м. від вістря стрілочного переводу № 65.

Цією ж датою та повторно 01.06.2016 позивач направляв на адресу Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" вищевказаний технічний паспорт для затвердження.

Листом № П-6/1859 від 16.06.2016 Служба колії Регіональної філії "Південно-західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" повідомила позивача, що надані технічні паспорти частини під'їзної залізничної колії №20 ФОП Решетаря О.К. ст. Бориспіль (2003 та 2016 років) мають ряд невідповідностей, а саме: технічний НОМЕР_1 року не узгоджувався з виробничим підрозділом Дарницька дистанція колії (ПЧ-2), на балансі якої перебуває частина колії №20 по ст. Бориспіль, в ході розгляду наданих документів була виявлена розбіжність щодо протяжності зазначеної колії - на балансі Дарницької дистанції колії обліковується колія №20 протяжністю 154 м., а в наданому технічному паспорті 2003 року дана колія, що перебуває на балансі ПЧ-2, має протяжність 102,5 м, в паспорті 2016 року колія № 20 - 106,8 м., на 4 сторінці технічного паспорту 2003 та 2016 років п.6 верхня будова колії в таблиці №2 зазначено 300 м колії та 600 м рейок відповідно, але по протяжності рейок Р 50 - 378 м, Р65 - 66,8 м., загальна протяжність рейок 444,8 м., що дорівнює 222,4 м. колії. Крім цього, вказаним листом відповідач-2 повідомив, що для вирішення спірних питань буде призначена спільна комісія за участі представників сторін, про час та дату проведення якої позивача буде проінформовано додатково.

Відповідно до інформації, що міститься у інвентарній картці 022116 від 17.04.2007 обліку основних засобів, колія № 20 рейки р65-150км, р50-4км, шпали зб285 шт., баласт 154 км щебеню.

Листом № 63 від 11.11.2016 ТОВ "Магістральбудпроект" повідомило позивача, що згідно даних повторного дослідження в натурі, колія повністю складається з рейок типу Р 65, її довжина складає 600 м., а записи в рядках 6 та 7 технічного паспорта є технічною помилкою, яка не впливає на зміст першого рядка (довжина колії) розділу 6 (верхня будова колії).

За твердженням позивача, спір у справі виник внаслідок невизнання права власності позивача на залізничну під'їзну колію шляхом непогодження технічного паспорту під'їзної колії, поданого позивачем на затвердження, що стало підставою для звернення останнього з позовом про визнання права власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль" на підставі статті 392 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 224 ЦК УРСР, в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 13.08.2002 Колективне підприємство "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" продало, а фізична особа-підприємець Решетар Олег Кирилович придбав майновий комплекс, що знаходиться в м. Борисполі, Київської області, по вул. Привокзальній, 12, по вул. Залізничній, 7 до складу якого входять в т.ч. споруди підвищеного шляху довжиною 300 м.

На момент укладення договору були дійсні Правила технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 27.11.2000 № 654, відповідно до яких під'їзна колія - це колія, що призначена для обслуговування окремих підприємств, організацій, установ (заводів, фабрик, шахт, кар'єрів, лісоторфорозробок, електричних станцій, тягових підстанцій, тощо), зв'язана із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належить залізниці чи підприємству, організації, установі.

Пунктом 4 Правил технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1014 від 01.10.2009 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04.12.2009 за № 1166/17182 встановлено, що підвищена колія - це під'їзна колія, як правило, незагального користування (що не належить до станційних колій), призначена для вивантаження сипучих вантажів на спеціалізовані майданчики із напіввагонів (через розвантажувальні люки) та думпкарів. Для зручності вивантаження сипучих вантажів на спеціалізовані майданчики матеріали верхньої будови колії розміщуються на спеціальних (залізобетонних) естакадах.

Відповідно до п. 6 договору купівлі-продажу право власності на об'єкти нерухомості виникають у покупця з моменту повного розрахунку по договору.

На зворотному аркуші договору купівлі-продажу міститься відмітка від 04.09.2002 голови правління продавця за вказаним договором, засвідчена печаткою вказаного підприємства про підтвердження повного розрахунку за проданий майновий комплекс від Решетаря О.К.

Таким чином, з моменту оплати вартості договору купівлі-продажу позивач набув у власність перелічене у ньому (п.1) майно, серед якого в т.ч. споруди підвищеного шляху довжиною 300 м.

Відповідно до відмітки Бориспільського БТІ, на зворотному аркуші договору купівлі-продажу, домоволодіння № 12/7 по вулиці Привокзальна залізничний зареєстрована на праві власності за Решетарем О.К. на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2002.

Згідно ст. 128 ЦК УРСР в редакції, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до акту прийому - передачі до договору купівлі - продажу, 04.09.2002 продавцем було передано, а позивачем/покупцем прийнято нерухоме майно та механізми, в т.ч. і споруду підвищеного шляху.

Відповідно до акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ПП Решетар О.К. від 14.01.2009 підписаний позивачем, представником ТОВ "Аеротопографічний центр" Бориспільської міської ради та начальником земельної служби ДТГО "Південно-західна залізниця" (як суміжного землекористувача) та скріплені печатками вказаних підприємств, проведено встановлення на місцевості та погодження меж земельної ділянки ПП Решетар О.К. площею 1,6835 га, що знаходиться в межах м. Бориспіль та визначено, що зазначені межі проходять згідно кадастрового плану, ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж не виявлено. Межові знаки, якими закріплена земельна ділянка показані представником ТОВ "Аеротопографічний центр" на місцевості та передані на зберігання землекористувачу.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки площею 1,6835 га ПП Решетар О.К., складеному ТОВ "Аеротопографічний центр" з урахуванням Схеми розміщення споруди підвищеного шляху довжиною 300 м. СПД Решетар О.К. в м. Бориспіль, виконаною інженером-землевпорядником Бєсогоновим Ю.Ю. споруда підвищеного шляху довжиною 300 м. знаходиться в межах права оренди (землекористування) СПД Решетаря О.К.

Посилання відповідачів у відзиві на позовну заяву про відсутність у договорі купівлі-продажу від 30.08.2002 прив'язки щодо початку або кінця колії до встановленої системи координат, схеми розташування (вигляд зверху), поздовжнього профілю (вигляд збоку) та посилання на невідповідність довжини колії в договорі купівлі-продажу від 26.04.1994, не спростовують факту набуття позивачем спірного майна - споруди підвищеного шляху довжиною 300,00 м. у власність.

Зокрема, як вбачається зі схеми станції Бориспіль, споруда підвищеного шляху довжиною 300 м. закінчується упором, після якого немає жодних рейок, споруд чи іншої конструктивної точки, з якої можливо було б здійснити відлік вказаної довжини споруди. Тобто, схема розміщення разом з технічним паспортом вказують на те, що підвищений шлях закінчується упором, з якого здійснюється відповідний розрахунок 300 м.

Крім того, в підтвердження довжини під'їзної колії, яка належить позивачу, є договір про подачу та забирання вагонів № 2503 від 14.09.2009, укладений з ДТГО "Південно-західна залізниця" та позивачем, відповідно до умов якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить користувачу та є частиною колії № 20, яка в свою чергу є продовженням колії № 28 станції Бориспіль і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлено на відстані 378,2 м. від стика рамної рейки стр. № 63 (п.1 вказаного договору).

Згідно з п. 2 даного договору розгорнута довжина під'їзної колії становить 678,2 погонних метрів (300 метрів належить Решетару О.К., та 378,2 метрів належить ПЧ-2).

Судом також встановлено, що 26.04.1994 року Колективним підприємством «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» було придбано у Регіонального відділення ФДМ України державне майно цілісного майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу.

В Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу зазначена підвищена колія (Київська обл., м. Бориспіль, вул. Железнодорожна, 7).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, що діяла на момент відчуження майна РВ ФДМ України) приватизації не підлягають: майно органів державної влади і управління, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; золотий та валютний фонди і запаси, державні матеріальні резерви, емісійна та резервна системи; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об'єкти права виключної власності народу України; об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом. Об'єкти освіти, які належать підприємствам та відомствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї, вибухових та радіоактивних речовин; атомні електростанції; інші об'єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Отже, жодних обмежень для приватизації майна, а саме підвищеної колії, яка в подальшому згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2002 була придбана позивачем, законодавством встановлено не було, як і не було оскаржено чи визнано недійсним договір від 26.04.1994 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що для укладення договору купівлі-продажу від 30.08.2002 був наданий висновок про визначення ринкової вартості майна Колективного підприємства «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» за адресою: м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 12 та Залізнична, 7 для подальшого його продажу.

Так, з даного висновку, виконаного згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 року, Методики оцінки вартості приватизації, затвердженої КМ України № 1554, вбачається, що станом на 30 червня 2002 року оцінка майна, а саме підвищеного шляху, інд. № 024011, довжина 300 м., складає 60 699,00 грн. Тобто, вищенаведене в черговий раз підтверджує факт продажу та придбання споруди підвищеного шляху саме у розмірі 300 метрів.

Таким чином, прийнявши до уваги встановлені судом обставини та наявні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо правомірності набуття та наявності у покупця за договором права власності на споруду підвищеного шляху довжиною 300 метрів, яка є частиною колії №20 по станції Бориспіль, що входила до складу цілісного майнового комплексу та була передана у його складі за договором купівлі-продажу як така, що підлягала приватизації.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно з п.2 ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності в порядку пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, є оспорювання або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також - належності обраного способу судового захисту.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а відповідно і судової оцінки у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Врахувавши вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності та законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що не затвердження на вимогу позивача технічного паспорта під'їзної залізничної колії, складеного на замовлення останнього у 2016 році, свідчить про невизнання та оспорювання відповідачами права власності Фізичної особи - підприємця Решетаря Олега Кириловича на споруду підвищеного шляху довжиною 300 м., яка була придбана ним у складі майнового комплексу за договором купівлі-продажу від 30.08.2002 у встановленому законом порядку, з урахуванням наявності належних та допустимих доказів існування права власності позивача на спірне майно. Таким чином, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права власності на підвищену колію довжиною 300,0 м., що в результаті відновить порушене (невизнане) право позивача на безперешкодне користуватися своїм майном, що передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, для здійснення останнім своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Фізичною особою-підприємцем Решетарем Олегом Кириловичем (02152, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м., яка є частиною колії №20, яка є продовженням колії 28 станції Бориспіль.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Фізичної особи - підприємця Решетаря Олега Кириловича (02152, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.06.2018

Суддя Пукшин Л.Г.