№ 74660134, 11.06.2018, Kyiv City Court of Appeal

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/18590/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/252/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, інфляційних збитків та трьох відсотків річних,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з останнього на свою користь штрафні санкції за несвоєчасне виконання фінансових зобов'язань в загальному розмірі 41 413 грн. 50 коп., з яких: неустойка (пеня) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за період з 06 лютого 2012 року по 13 листопада 2013 року, в сумі 4547 грн.; інфляційні збитки, у розмірі 12536 грн. 28 коп.; 3 % річних, у сумі 1173 грн. 93 коп. із суми боргу у розмірі 10572 грн. за період з 14 листопада 2013 року по 27 липня 2017 року; 14004 грн. 91 коп. збитків від інфляції за весь час прострочення сплати додаткових витрат у розмірі 11921 грн. 10 коп.; 3 % річних від суми несплачених додаткових витрат, в сумі 1809 грн. 24 коп.; збитки від інфляції за весь час прострочення додаткових витрат, в сумі 6699 грн. 76 коп.; 3% річних від суми несплачених додаткових витрат, в розмірі 7144 грн. 12 коп.

Зазначала, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 1997 року було розірвано. Сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якого рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2012 року з відповідача стягнуто аліменти, в розмірі 1000 грн. щомісяця, а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року стягнуто додаткові витрати на утримання сина, в сумі 6956 грн. 50 коп., та витрати на лікування, в розмірі 4750 грн., а також рішенням Дніпровського районного суду м. Києві від 16 липня 2014 року стягнуті додаткові витрати, в сумі 7144 грн. 12 коп.

Вказані судові рішення набрали законної сили та в подальшому ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві відкриті виконавчі провадження.

Посилаючись на те, що утримання спільної дитини потребує значних коштів, остільки син має вірусний хронічний гепатит В, потребує постійного дорогого лікування, а також коштів на належне життя, проте відповідач ухиляється від їх сплати, у зв'язку з чим виникла заборгованість, просила позов задовольнити.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, у сумі 4547 грн., судові витрати по сплаті судового збору, в розмірі 551 грн. 20 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, за змістом, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду в частині відмови у позові та стягнути з відповідача на її користь 14004 грн. 91 коп. збитків від інфляції за весь час прострочення сплати додаткових витрат у розмірі 11921 грн. 10 коп.; 3 % річних від суми несплачених додаткових витрат, в сумі 1809 грн. 24 коп.; збитки від інфляції за весь час прострочення додаткових витрат, в сумі 6699 грн. 76 коп.; 642 грн. 38 коп. - 3 % річних від суми несплачених додаткових витрат, а також інфляційні збитки, у розмірі 12536 грн. 28 коп.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що районним судом під час винесення рішення залишено поза увагою, що відповідач є фізично здоровим, працездатним, забезпеченим матеріально, а отже, може нести додаткові витрати на дитину; та не враховано пояснення ОСОБА_3, в яких він зазначав, що тривалий час працював за кордоном, що також вказує на його платоспроможність.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Про день і час учасники судового розгляду справи повідомлені належно, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність учасників розгляду справи.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи, 20 грудня 2001 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.13 т.1)

Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 6956 грн. 50 коп., кошти на лікування, у сумі 4750 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 11921 грн. 10 коп.(а.с.18 т.1).

Отже, загальний розмір стягнутих додаткових витрат на утримання сина склав 11706 грн. 50 коп. (6956,5+4750=11706,5).

Відповідно до справи, на виконання рішення суду, 03 серпня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2604/11606/12, на підставі якого 20 серпня 2012 року державним виконавцем Відділу ДВС Дніпровського РУЮ у Києві ОСОБА_6 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 33896986) про примусове виконання виконавчого листа (а.с.17 т.1).

Встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на лікування сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 7144 грн. 12 коп., у зв'язку з чим 17 вересня 2014 року районним судом видано виконавчий лист № 755/10018/14-ц, на підставі якого 07 листопада 2014 року державним виконавцем Відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Вікуловою І.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 45350832) (а.с.19, 20 т.1).

Згідно довідки - розрахунку заборгованості по аліментах, яка надана Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві від 21 липня 2017 року вих. № 41628 та вих. № 41625, станом на 21 липня 2017 року боржником ОСОБА_3 заборгованість по виконавчим листам №2604/11606/12 та № 755/10018/14-ц не сплачена (а.с.172 т.1).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1., аліменти у розмірі 1000 грн. щомісячно і до досягнення дитиною повноліття (а.с.15 т.1).

Матеріалами справи доведено, що заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів становить 10572 грн., а судом визнано доведеним наявність підстав до нарахування пені за період невиконання рішення суду, в розмірі 4547 грн.

Боржником докази поважності причин несплати додаткових витрат до справи не долучено.

З урахуванням обставин справи, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав до нарахування інфляційних збитків та 3 відсотків річних на суму заборгованості по аліментах, у сумі 10572 грн., остільки у відповідності до положень ч. 1 ст. 196 СК України відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення аліментів передбачена у вигляді неустойки (пені), яка заявлена у позові й стягнута судом.

Між тим, діючим законодавством не передбачено, окрім пені, яка виникла з вини платника аліментів, за невиконання рішення суду про стягнення аліментів, застосовувати інші види відповідальності, у вигляді інфляційних та 3 відсотків річних.

Не підлягають до застосування й вимоги ч. 2 ст. 184 СК України, якою передбачено застосування індексації до розміру аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, остільки у відповідності до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів з доходу їх платника.

Отже, саме за місцем виконання рішення суду про стягнення аліментів проводиться індексація аліментів, що підлягають стягненню з боржника, тому доводи апеляційної скарги про нарахування заявлених сум грошових коштів не ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 184 СК України й підлягають відхиленню.

Разом з тим, з висновками районного суду в іншій частині вимог погодитися неможливо.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивачки в частині вимог про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних із простроченої суми додаткових витрат відповідно до ч. 4 ст. 196 СК України, районний суд виходив з того, що вказана норма, яка передбачає заходи відповідальності за прострочення оплати додаткових витрат на дитину, присуджених за рішенням суду, не діяла на момент виникнення спірних відносин, а тому й не може бути застосована під час вирішення заявленого по справі спору.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можливо.

Як свідчать долучені до справи докази, ОСОБА_2 у суд з позовом звернулася 22 грудня 2016 року, а з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04 серпня 2017 року, на підставі вимог ч. 4 ст. 196 СК України просила стягнути з відповідача інфляційні збитки та 3 % річних із простроченої суми додаткових витрат, вказавши період розрахунку з дати набрання відповідними рішеннями судів чинності і по 27 липня 2017 року (а.с.176-183 т.1).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-УІІІ від 17 травня 2017 року, було змінено назву та внесено доповнення до змісту ст. 196 Сімейного кодексу України, й встановлено, що у разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов'язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.

Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов'язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред'явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

Встановлено, що згаданий Закон набрав чинності 08 липня 2017 року, а рішення судів про стягнення додаткових витрат на дитину підлягали до виконання після набрання ним чинності.

Не виконано відповідні рішення й після звернення ОСОБА_2 у суд за захистом прав, під час судового провадження.

Однак, районним судом при вирішенні спору належним чином не враховано зазначені обставини, що призвело до ухвалення рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за прострочення сплати додаткових витрат підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Як убачається з матеріалів справи, боржником не виконано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року про стягнення на користь ОСОБА_2 понесених нею додаткових витрат на утримання дитини, в сумі 11706 грн. 50 коп.

Встановлено, що залишилося без виконання й рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивачки понесених нею додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_4, в сумі 7 144 грн. 12 коп.

Заявляючи вимоги, ОСОБА_2 просила провести відповідні нарахування з дати набрання рішеннями суду чинності й по 27 липня 2017 року (а.с.180-183 т.2).

Разом з тим, період, з якого підлягає нарахуванню заборгованість у зв'язку з невиконанням зазначених рішень судів, підлягає обчисленню з 08 липня 2017 року, тобто дати набрання чинності ч. 4 ст. 196 Сімейного кодексу України, який зворотної сили не має, і по 27 липня 2017 року, як заявлено у позові.

Враховуючи викладене, 3 % річних від суми 11 706 грн. 50 коп. становить 19 грн. 24 коп., а від суми 7144 грн. 12 коп. - 11 грн. 74 коп., що разом складає 30 грн. 98 коп.

Інфляційні втрати розраховуються в цілому за місяць та здійснюються з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Отже, за період з 08 по 27 липня 2017 року, тобто за неповний місяць,інфляційні втрати на заборгованість не підлягають до нарахування.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову в частині вимог про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних за прострочення сплати додаткових витрат й стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 % річних від сум несплачених додаткових витрат (7144 грн. 12 коп. та 11706 грн. 50 коп.) на утримання дитини за період з 08 по 27 липня 2017 року, що становить 30 грн. 98 коп.

У задоволенні вимог про стягнення інфляційних збитків необхідно відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2017 року в частині вимог про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних від сум несплачених додаткових витрат на утримання дитини скасувати.

Постановити по справі в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 % річних від сум несплачених додаткових витрат на утримання дитини, що за період з 08 по 27 липня 2017 року становить 30 грн. 98 коп.

У задоволенні позову про стягнення 3 % річних від сум несплачених додаткових витрат на утримання дитини у іншій частині та інфляційних збитків відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 червня 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: