№ 74621921, 07.06.2018, Rivne Regional Court of Appeal

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області у складі :

головуючого - Григоренка М.П.,

суддів : Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання – Тхоревський С.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року в справі № 562/3182/17 за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, ухваленого під головуванням судді Чорного І.А. об 17 год. 21 хв., в приміщенні Здолбунівського районного суду Рівненської області, повний текст якого складено 17.04.2018р.,

В С Т А Н О В И В :

30 серпня 2017 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулася в Здолбунівський районний суд Рівненської області з позовною заявою, в якій вказувала, що вона з дитинства проживала та була зареєстрована у житловому будинку, що належить на праві приватної власності її батькам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і знаходиться за адресою : Рівненська область,

______________

Провадження № 22-ц/787/984/2018 Головуючий у 1 інстанції : Чорний І.А. Доповідач : Григоренко М.П.

Здолбунівський район, с. Здовбиця, вул. Дорошенко, 5.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненською області від 12 листопада 2004 року вищевказаний будинок було поділено між її батьками шляхом виділення кожному у власність по 50\100 частин цього житлового будинку.

Проте, у травні 2007 року її батько - відповідач ОСОБА_5 викинув з виділених йому судовим рішенням кімнат речі, що належали їй та її неповнолітнім дітям, здійснив відокремлення своєї частини житлового будинку і з того часу не допускає її та її дітей до користування своєю частиною житлового будинку, а тому просила суд зобов’язати відповідача усунути перешкоди в користуванні нею та її неповнолітніми дітьми житлом, що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом вселення її та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у дану квартиру та передати їй ключі від неї.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, житлом, що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом вселення останніх у дану квартиру та передачі ключів від неї.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.

Вважаючи вказане судове рішення незаконним, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що оскаржуваним рішенням суду фактично позбавлено його права власності на його приватну частину будинку.

Вважає, що суд помилково застосував норми ЖК УРСР, безпідставно та необґрунтовано виходив з того, що повнолітня дочка та її діти є членами його сім’ї.

Зазначає, що позивач є його повнолітньою дочкою – ОСОБА_1, яка після одруження, приблизно з 2002 року живе окремо від нього. Її діти ніколи не проживали з ним, як члени його сім’ї.

А тому вважає, що не має ніяких правових обов’язків забезпечувати її своїм приватним житлом.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачений судовий збір.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 вказує, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В ході апеляційного розгляду ОСОБА_5 та його представник адвокат ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 з моменту народження проживала разом із своїми батьками і є зареєстрованою у житловому будинку, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, с. Здовбиця, вул. Дорошенко, 5.

Разом із позивачкою за цією ж адресою зареєстровані її неповнолітні діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 листопада 2004 року, яке набрало законної сили, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які доводяться батьками позивачці, було здійснено поділ житлового будинку, який належав останнім на праві приватної власності і знаходиться за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, с. Здовбиця, вул. Дорошенко, 5, шляхом виділення ОСОБА_5 жилих кімнат 1-8, 1-6, сарай-літню кухню "Б", гараж "б", погріб "РГ-Б", 1\2 частину: колодязя "Г", огорожі №1, замощення І і ІІ, вбиральні, що становить 50\100 частин всього нерухомого майна.

В 2014 році, за результатами розгляду заяви ОСОБА_5, рішенням виконкому Здовбицької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 21 лютого 2014 року № 14, частині житлового будинку, власником якого є відповідач по даній справі, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

Із змісту позовної заяви позивача слідує, що вона та її діти не користується частиною житлового будинку, який за рішенням суду було виділено відповідачу ОСОБА_5 з 2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 у повному обсязі, суд першої інстанції послався на положення ч. 3 ст. 47 Конституції України, ч. 4 ст. 9, ст. 109, 156, 157 ЖК України, ч. 2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та виходив із того, що відповідачем протиправно створюються перешкоди позивачу та її дітям у користуванні своєю квартирою, яка належить йому на праві приватної власності і знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, оскільки останні є його членами сім'ї, а тому мають право на користування цим жилим приміщенням.

У відповідності до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає, оскільки під час вирішення цієї справи по суті судом першої було неналежним чином вирішено всі питання, які він мав вирішити у відповідності до положень ст. 264 ЦПК України, а також не вірно було оцінено фактичні обставини справи та не застосовано матеріальні норми, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, у зв’язку із чим рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового рішення.

Статтею 156 ЖК Української РСР дійсно передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Але, розглядаючи дану справі по суті, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що у 2004 році за рішенням суду житловий будинок, який належав батьками позивача, був поділений між останніми в натурі і в наступному відповідач ОСОБА_5 здійснив оформлення своєї частки житлового будинку у вигляді самостійного об’єкта нерухомості – квартири № 2, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Здолбунівський район, с. Здовбиця, вул. Дорошенко, 5, в яку ОСОБА_1 разом із своїми дітьми у встановленому порядку не вселялись і не є зареєстрованими за вказаною адресою.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б вказували на те, що після поділу житлового будинку в натурі, який належав батькам позивача на праві приватної власності, між останніми та ОСОБА_1 було досягнуто домовленість щодо порядку користування нею та її дітьми жилими приміщеннями після здійснення поділу житлового будинку між його співвласниками або такий порядок користування було встановлено за рішенням суду, у зв’язку із чим позивач вважає наявним у неї права на користування саме тими жилими приміщеннями, які перебувають у власності ОСОБА_5, а не у власності її матері, до якої позивач взагалі будь-яких вимог не заявляє, хоча та також мала б бути залучена до участі у даній справі в якості відповідача.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, в задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення має бути відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 376, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 960 грн., в рахунок відшкодування судових витрат, пов’язаних із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, крім випадків, перелічених у частині 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину, з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12.06.2018 року.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.В. Бондаренко

ОСОБА_9