Decision № 73997893, 27.04.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2018 року №826/8676/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко», (далі - позивач), до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2016 р. №0000021401, (далі - оскаржуване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийнято на підставі висновків перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

У ході судового розгляду даної справи представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування своєї позиції відповідач у письмових запереченнях проти позову зауважив, що оскаржуване рішення прийнято у результаті встановленого у ході перевірки позивача факту несвоєчасного надходження валютної виручки за експортними контрактами від 17.03.2015 р. №1, від 17.03.2015 р. №2, від 10.04.2015 р. №5 та від 20.04.2015 р. №6, укладеними з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови).

У відповідному судовому засіданні представники сторін заявили письмове клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідачем у період із 09.02.2016 р. по 29.02.2016 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за експортними контрактами від 17.03.2015 р. №1, від 17.03.2015 р. №2, від 10.04.2015 р. №5 та від 20.04.2015 р. №6, згідно повідомлень ПАТ «Фідобанк» №11-1-2-2/1909 від 07.09.2015 р., №11-1-2-2/2429 від 08.10.2015 р., від АБ «Південний» №193-01078-17/3бт від 09.09.2015 р., №193-00915-17/3бт від 06.08.2015 р. та від ПАТ «Фідобанк» №11-1-2-2/1699 від 06.08.2015 р., за результатами якої 09.03.2016 р. складено акт №242/28-10-1-01/32104254, (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме:

- несвоєчасне надходження валютної виручки за експортним контрактом від 17.03.2015 р. №1 з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови);

- несвоєчасне надходження валютної виручки за експортним контрактом від 17.03.2015 р. №2 з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови);

- несвоєчасне надходження валютної виручки за експортним контрактом від 10.04.2015 р. №5 з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови);

- несвоєчасне надходження валютної виручки за експортним контрактом від 20.04.2015 р. №6 з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови).

На підставі вказаного акту перевірки, 23.03.2016 р. відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу, за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, (далі - ЗЕД), нараховано пеню у розмірі 2437835,41 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження висновки акту перевірки та спірне рішення залишено без змін.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених ст.ст. 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до ст.ст. 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Постановами Правління Національного банку України від 16.11.2012 р. №475, від 14.05.2013 р. №163, від 14.11.2013 р. №453, від 12.05.2014 р. №270, від 20.08.2014 р. №515, від 20.11.2014 р. №734, від 01.12.2014 р. №758, від 03.03.2015 р. №160, від 03.06.2015 р. №354, від 03.09.2015 р. №581, від 04.12.2015 р. №863 було встановлено, що розрахунок за операціями з експорту та імпорту товарів, які передбачені ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

У ході перевірки встановлено факт несвоєчасного надходження валютної виручки за експортним контрактом від 17.03.2015 р. №1 з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови) за період із 06.07.2015 р. по 25.09.2015 р. включно.

З приводу викладеного суд зауважує, що на час звернення позивача до суду Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.03.2016 р. К/800/2372/16, видано висновок від 18.04.2016 р. №491 щодо продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, а саме за експортним контрактом від 17.03.2015 р. №1. Зокрема, продовжено строк розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, за прострочення яких по контракту №1 контролюючим органом нараховано пеню.

Стосовно експортних контрактів від 17.03.2015 р. №2, від 10.04.2015 р. №5 та від 20.04.2015 р. №6, укладених з нерезидентом Apollo Management Limited (Сейшельські острови), суд зазначає наступне.

В обґрунтування протиправності нарахування пені за прострочення строків надходження валютної виручки за вказаними експортними контрактами позивач посилався на факт укладення із Товариством з обмеженою відповідальністю «Верде Ріоне», (далі - ТОВ «Верде Ріоне»), договорів про відступлення права вимоги: від 20.07.2015 р. за контрактом №5, від 23.07.2015 р. за контрактом №6 та від 10.08.2015 р. за контрактом №2. Вказана обставина, на переконання позивача, свідчить про безпідставність притягнення його до відповідальності.

Суд, оцінивши доводи сторін, зазначає наступне.

Згідно з роз’ясненнями від 28.08.1996 р. №13-112/1358-4887, наданими Національним банком України щодо суперечностей між Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та Цивільним кодексом України, при здійсненні зовнішньоекономічної операції відповідно до укладеного зовнішньоекономічного договору (контракту) між резидентом і нерезидентом можуть виникнути певні взаємовідносини, в силу яких резидент-кредитор має право вимагати від нерезидента-боржника виконання його зобов'язань, а нерезидент-боржник повинен здійснити на користь резидента-кредитора певні дії. Це можливо у разі, коли резидентом на виконання договору (контракту) здійснена попередня оплата або відвантажена продукція (виконана робота, надана послуга тощо), тобто виникла заборгованість нерезидента перед резидентом.

Під час дії зобов'язань у деяких випадках виникає потреба замінити первісного резидента-кредитора на іншого. Первісний резидент-кредитор може передавати свої права по зобов'язаннях іншому резиденту. Така передача прав по зобов'язаннях шляхом укладення договору між первісним і новим резидентом-кредитором є уступкою вимоги.

Якщо первісний резидент-кредитор не повідомив нерезидента-боржника про уступку вимоги, то виконання нерезидентом зобов'язання первісному резиденту-кредитору визнається виконанням належному резиденту-кредитору (ст. 199 ЦК України).

У Цивільному кодексі України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у свою чергу також міститься норма, яка передбачає можливість відступлення права вимоги. При цьому, в ч. 2 ст. 516 вказаного Кодексу чітко вказано, що, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Разом з тим, суд, розглядаючи справу, приймає до уваги посилання позивача на останній абзац роз’яснення Національного банку України від 28.08.1996 р. №13-112/1358-4887, в якому зазначено, що відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями покладається на нового резидента-кредитора, оскільки при уступці вимоги саме до нього переходить право вимоги у повному обсязі.

Згідно з умовами договорів про відступлення права вимоги, копії яких містяться у матеріалах справи, з моменту підписання договорів новий кредитор зобов’язаний повідомити боржника про перехід права вимоги до нового кредитора (п. 1.6 договорів).

Суд зауважує, що у ході судового розгляду справи доказів повідомлення боржника про зміну кредитора позивачем суду не надано. Тобто, на час розгляду та вирішення справи по суті у суду відсутні докази того, що боржник обізнаний про зміну кредитора.

Водночас, як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, виконання боржником свого обов’язку відбулося шляхом перерахування валютних коштів на рахунок первісного кредитора – позивача. Однак, вказане, виходячи з позиції Національного банку України, має несприятливі наслідки саме для нового кредитора. При цьому, позивач, як первісний кредитор, не повинен нести відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями.

У матеріалах справи містяться копії листів позивача та ТОВ «Верде Ріоне», зі змісту яких вбачається, що позивач повідомляв вказане товариство про сплату Apollo Management Limited валютних коштів на рахунки позивача та про зарахування таких коштів в рахунок сплати отриманих ТОВ «Верде Ріоне» прав вимоги за договорами про відступлення прав вимоги. ТОВ «Верде Ріоне», у свою чергу, листом повідомило позивача про те, що товариство повідомляло боржника про зміну кредитора, однак доказів цього у матеріалах справи не міститься.

Підсумовуючи викладене суд робить висновок, що відповідно до Цивільного кодексу України, відступлення права вимоги (заміна кредитора в зобов’язанні) припиняє зобов’язання щодо первісного кредитора, а всі права переходять до нового кредитора.

Зважаючи на це, за наявності підстав, що не заборонені законодавством України, компанія, яка відступила право вимоги за ЗЕД контрактом іншій, не може нести відповідальність у вигляді пені, передбачену Законом. Відповідальність за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями покладається на резидента, до якого перейшли права первісного кредитора, а тому оскаржуване рішення, яким позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, є таким, що має бути скасоване як протиправне.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників від 23.03.2016 р. №0000021401.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» (місцезнаходження: 03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8; код ЄДРПОУ 32104254) сплачений ним судовий збір у розмірі 36567,53 грн. (тридцять шість тисяч п’ятсот шістдесят сім гривень п’ятдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (місцезнаходження: 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11г; код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко