Decision № 73809374, 20.03.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року Справа № 804/214/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 року № 23654-1303 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_2 до сплати суми податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2017 року у розмірі 148688,35 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення податковий орган не взяв до уваги той факт, що договір оренди земельної ділянки було припинено у 2011 році, а отже підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було. Також, позивачем зазначено, що відповідач не додав до податкового повідомлення-рішення розрахунок податкового зобов'язання, а отже порушив вимоги п. 286.5 ст. 286 та п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України. Позивач вважає, що відповідач не мав підстав визначати податкове зобов'язання за платежем оренда плата з причин, що не пов'язані із порушенням позивачем податкового зобов'язання, а тому не мав права складати податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву. Копія ухвали отримана сторонами, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2018 року, клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та інших доказів по справі - задоволено, та продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву та інших доказів по справі на десять днів з дня отримання ухвали.

06.02.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування відзиву, у якому відповідач просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що договір оренди земельної ділянки від 20.02.2009 року, який укладений між ОСОБА_2 та Криворізькою міською радою не розірвано, земельна ділянка не повернена громаді м. Кривого Рогу, а позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення відсутні.

21.02.2018 року на адресу суду засобами електронного зв'язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивачем зазначено, що відповідач склав розрахунок до рішення лише 18.12.2017 року, а не 30.06.2017 року, як це вимагає законодавство та зазначено у самому рішенні, та що вказаних розрахунком визначено суму платежу орендної плати не за умовами договору, а за даними державного земельного кадастру, як це передбачено законодавством при нарахуванні земельного податку з фізичних осіб.

Також, позивачем зазначено, що строк дії договору закінчився 08.04.2011 року, оскільки договір був укладений строком на 2 роки та не був продовжений, а також, що з дати закінчення строку дії договору позивач не користується земельною ділянкою площею 0,3626 га по вул. Електричній, 2-а.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 20.02.2009 року між ОСОБА_2 (орендар) та Криворізькою міською радою (орендодавець) було на підставі рішення міської ради від 21.11.2008 року № 2889 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,3626 га, яка знаходиться на вул. АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

Договір було зареєстровано у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та 08.04.2009 року вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 040910800201.

30.06.2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області прийняло податкове повідомлення - рішення форми «Ф» від 30.06.2017 року № 23654-1303, яким визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 148688,35 грн., яке отримано позивачем 12.09.2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням, копія якого міститься в матеріалах справи.

07.10.2017 року позивач звернувся до Державної фіскальної служби з адміністративною скаргою, яку рішенням ДФС № 14393/К/99-99-11-02-01-14 від 31.10.2017 року залишено без розгляду, оскільки до скарги було надано довіреність яка не завірена належним чином.

07.11.2017 року позивач повторно направив скаргу до ДФС, долучивши до неї оригінал нотаріальної довіреності, проте 14.12.2017 року отримало лист ДФС № 16270 від 06.12.2017 року про залишення скарги без розгляду.

15.11.2017 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із заявою, якою просив надати копію додатку до податкового повідомлення-рішення від 30.06.2017 року № 23654-1303 форми «Ф», а саме: розрахунок податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2017 року, яке було направлено позивачу 18.12.2017 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок й орендаря сплачувати податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України). Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З аналізу наведених норм вбачається, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Щодо розрахунку грошового зобов'язання, визначеного в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, суд зазначає про таке.

У відповідності до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.(пункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до п. 286.5. ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Так, судом встановлено, що згідно договору оренди земельної ділянки від 20.02.2009 року, укладеного між ОСОБА_2 (орендар) та Криворізькою міською радою (орендодавець), на підставі рішення міської ради від 21.11.2008 року № 2889 позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 0,3626 га, яка знаходиться на вул. АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2.

Відповідно до п. 5 договору оренди, зазначений договір було укладено на 2 роки.

Разом з тим, згідно п. 19 договору оренди визначено, що повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі (повернення).

Неповернення земельної ділянки не звільняє орендаря від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування вноситься у розмірах, визначених розділом «Орендна плата» цього договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки (п. 21 договору оренди).

До матеріалів справи позивачем не надано відповідний акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки, укладений до договору оренди земельної ділянки від 20.02.2009 року; пояснення щодо повернення такої земельної ділянки та укладання акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки позивачем не надано.

Також, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 804/20761/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, судом встановлено, що Криворізькою міською радою за два місяці до закінчення терміну дії договору оренди позивачу було направлено лист - повідомлення від 03.02.2011 р. №6/18-41 з вирішення питання щодо його продовження, однак відповіді від ОСОБА_2 не надійшло. Означеним рішенням суду встановлено, що на орендованій позивачем земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, яка належить останньому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 15.06.2006 р., що слугує беззаперечним доказом користування ОСОБА_2 земельною ділянкою за тією ж адресою.

На підставі викладеного, оскільки ОСОБА_2 не доведено, та не надано доказів, що після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20.02.2009 року позивач не користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3, м. Кривий Ріг, а також сторонами не надано суду доказів наявності акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 залишається землекористувачем (орендарем) означеної земельної ділянки, отже має сплачувати орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, при перевірці підстав прийняття та правильності розрахунку податкового повідомлення-рішення від 30.06.2017 року № 23654-1303 судом не встановлено порушень чинного законодавства України в діях Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, а тому вказане податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю.

Керуючись ст. 77, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 50029) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський