Decision № 73697366, 25.04.2018, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р.Справа № 922/304/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків про стягнення 83 331 878,16 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернувся позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовом до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 83331878,16 грн., у тому числі три проценти річних у сумі 7552703,94 грн. та інфляційні втрати у сумі 75779174,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору №13/2991-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 щодо повної та своєчасної оплати поставленого газу. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 14.02.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.03.2018 о 10:15.

02.03.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що розрахунки 3% та інфляційних позивачем були зроблені без урахування строку позовної давності. Надав суду свій контррозрахунок 3% та інфляційних, та зазначив, що визнає позов на суму 62212151,83 грн., з яких: 6371647,59 грн. 3% річних за період з 02.02.2015 по 20.12.2017 та 55840504,24 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 по листопад 2017.

Ухвалою суду від 05.03.2018 підготовче засідання було відкладено до 26.03.2018 до 10:45, для надання позивачу можливості надати відповідь на відзив відповідача.

22.03.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він відхиляє заперечення відповідача щодо пропуску позовної давності з посиланням на п. 9.3 договору, яким строк у межах якого сторони можуть звертатись до суд з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) становить 5 років. Відповідно до розрахунку, який знаходиться в матеріалах справи, 3% річних та інфляційні втрати нараховуються за зобов’язанням грудня 2013 року: 3% нараховується з 22.07.2014 по 20.12.2017 та інфляційні втрати нараховуються з 07.2014 по 11.2017. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку позовної давності.

Ухвалою суду від 26.03.2018 підготовче провадження у справі №922/304/18 було закрите та справу призначено до судового розгляду по суті на 25.04.2018 о 10:00.

У судовому засіданні 25.04.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 25.04.2018 представник відповідача просив позов задовольнити частково.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.

28.12.2012 між сторонами був укладений договір №13/2991-БО-32 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідач) у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, (далі - споживачам покупця) (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Згідно п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 110 560 тис. куб. м.

Відповідно до п. 3.1. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 439835405,78 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 30- 48).

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється 14-го числа місця, наступного за місяцем поставки газу.

Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого газу не виконав, внаслідок чого позивачем останньому нараховані за зобов’язанням грудня 2013 року: 3% річних за період з 22.07.2014 по 20.12.2017 у розмірі 7552703,94 грн. та інфляційні втрати за період з липня 2014 року по листопад 2017 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк І термін).

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання І неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов‘язання у строк, встановлений договором.

Матеріали справи свідчать про те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, внаслідок чого позивачем останньому нараховані за зобов’язанням грудня 2013 року: 3% річних за період з 22.07.2014 по 20.12.2017 у розмірі 7552703,94 грн. та інфляційні втрати за період з липня 2014 року по листопад 2017 року.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, розрахунок позивачем зроблений з урахуванням вимог законодавства та з врахуванням рекомендацій, наданих у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97-р, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 7552703,94 грн. 3% річних та 75779174,23 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом відхиляються твердження відповідача про те, що позивачем при здійсненні розрахунку не був врахований трирічний строк позовної давності, виходячи з наступного.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як вбачається з договору №13/2991-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012, при його укладанні, сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (пункт 9.3 договору).

Отже, умовами договору сторони передбачили строк позовної давності тривалістю у п'ять років, що цілком відповідає вимогам ст. 259 ЦК України.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріалами справи підтверджується прострочення здійснення відповідачем оплати (виписка з банківського рахунку позивача).

У даному випадку, з розрахунку позивача вбачається, що останнім 3% річних та інфляційні втрати з нараховуються з 22 липня 2014 року та з липня 2014 року відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву було направлено позивачем до суду 08 лютого 2018 року, що підтверджується відміткою пошти на поштовому конверті.

Приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності та враховуючи п`ятирічний строк позовної давності, встановлений сторонами у договорі, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 655, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - борг у загальній сумі 83 331 878316 грн., у тому числі: три проценти річних у сумі 7 552 703,94 грн.; інфляційні втрати у сумі 75 779 174,23 грн. та 616700,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя ОСОБА_3