Decision № 73696253, 30.04.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 квітня 2018 року № 826/6662/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

суддів Пащенка К.С.

Чудак О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_2до Міністерства юстиції Українипровизнання протиправними дій

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просила: - визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в частині здійснення публічного розголошення відомостей щодо ОСОБА_2, обставин та предмету її звернення до Міністерства юстиції України із заявою (зверненням) від 11.02.2015, а також результатів розгляду Міністерством юстиції України зазначеного звернення, здійсненого у ході проведення брифінгу 16.03.2015; - визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в частині складання листа-відповіді Міністерства юстиції України від 12.03.2015 №І-2687/11.0.2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.02.2015 ОСОБА_2 у порядку Закону України «Про звернення громадян» звернулася до Міністерства юстиції України із заявою (клопотанням), на яку отримала відповідь №І-2687 від 13.02.2015 за підписом першого заступника Міністра Наталії Севостьянової, відповідно до змісту якої вимоги, викладені заявником у поданій заяві було задоволено.

В подальшому, обставини щодо звернення позивача до відповідача, зміст такого звернення, а також зміст відповіді, наданої відповідачем за результатами розгляду вказаного звернення стало предметом публічного обговорення у рамках проведення офіційними представниками Міністерства юстиції України - Міністром юстиції України Петренком П.Д., першим заступником Міністра юстиції України Севостьяновою Н.І. 16.03.2015 брифінгу у приміщенні Кабінету Міністрів України.

Про вказані вище обставини позивач дізналась безпосередньо із засобів масової інформації, які здійснювали трансляцію ходу проведення вказаного брифінгу.

Крім того, у ході проведення вказаного брифінгу позивачем із виступів офіційних представників Міністерства юстиції України отримано відомості про відмову Міністерства юстиції України від відповіді, направленої позивачу за результатами розгляду заяви за №І-2687 від 13.02.2015, зокрема, про підготовку та видачу замість нього іншого листа №І-2687/11.0.2, датованого 12.03.2015 за підписом заступника Міністра-керівника апарату Оксани Іванченко, зміст якого також публічно оголошено, у тому числі, представникам засобів масової інформації.

Із змістом листа №І-2687/11.0.2 від 12.03.2015 позивач ознайомилась із фотокопії, опублікованої Міністром юстиції України Петренком П.Д. 16.03.2015 у своєму блозі на порталі «Українська правда».

Позивачу безпосередньо вказаний лист не направлявся.

Наведені вище дії Міністерства юстиції України позивач вважає протиправними та вчиненими з грубим порушенням чинного законодавства в частині: - неодноразового незаконного розголошення відомостей, що містяться у зверненні особи; - порушення строків розгляду та вирішення звернення громадянина, порядку його повідомлення про результати такого розгляду; - недотримання вимог щодо змісту відповіді, яка містить відмову у задоволенні клопотання заявника; - здійснення відмови від офіційної відповіді, наданої за результатами розгляду одного звернення громадянина двох протилежних за змістом відповідей.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, Міністерства юстиції України, проти задоволення позову заперечив, зауваживши, що Міністерством юстиції України на звернення позивача від 11.02.2015 надавалась лише одна відповідь листом №І-2687/11.0.2 від 12.03.2015, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції. При цьому представник відповідача наголосив, що надання відповіді від 13.02.2015, як стверджує позивач, об'єктивно не можливо, оскільки відповідно до встановленого в Міністерстві юстиції України порядку з моменту реєстрації будь-якого звернення, накладення уповноваженими особами віз на заявах щодо виконавців, які розглядатимуть питання та готуватимуть зміст відповіді, подання відповіді на підпис посадовим особам, - потребує відповідного часу. Звернення позивача стосувалось роз'яснення щодо застосування відносно неї положень Закону України «Про очищення влади», відповідно потребувало з'ясування певних питань з приводу обіймання позивачем у встановлений цим Законом період посад, до яких застосовуються норми вказаного Закону.

Заява позивача розглянута та надана відповідь у встановлений Законом України «Про звернення громадян» термін.

Щодо розголошення, на думку позивача, відомостей, які містяться у її зверненні, представник відповідача зазначив, що інформація, яка була доведена до відома громадськості під час брифінгу Міністра юстиції та його першого заступника 16.03.2015, не обмежена законом як конфіденційна, оскільки стосувалась питань реалізації Закону України «Про очищення влади» та проблемних випадків його дотримання окремими посадовими особами органів державної влади, зокрема позивачкою, що мали суспільний резонанс.

Проходження позивачем державної служби на керівних посадах в органах державної влади передбачає публічність та відповідальність, яка разом з цим настає.

Особа позивача протягом певного періоду часу була публічною фігурою, оскільки займала керівні державні посади у структурі органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику.

Вказані обставини дають вагомі підстави стверджувати, що особа позивача так чи інакше підпадає під дію норм Закону України «Про очищення влади», що в свою чергу, передбачає неминуче залучення особи позивача до процесу очищення влади, одним із основоположних принципів здійснення якого є відкритість, прозорість та публічність.

Тому, в діях Міністерства юстиції України, на переконання представника відповідача, відсутні порушення прав та інтересів позивача.

Заслухавши доводи та заперечення сторін, суд за їх згодою, подальший розгляд справи здійснив у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 11.02.2015 звернулась до Міністерства юстиції України із заявою, в якій зазначала, що вона з 04.06.2013 по 22.01.2014 займала посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області. З 22.01.2014 була звільнена з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області та призначена на посаду начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. З 23.10.2014 призначена на посаду заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві.

Перебуваючи на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області менше одного року та звільнившись з даної посади з 22.01.2014 шляхом переводу на посаду начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі ч. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України, позивач вважала, що її звільнення в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 виключає можливість здійснення щодо неї заходів люстрації, оскільки заборона діє до осіб, які займали посади, зазначені у ч. ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» не менше 1 року у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням. 17.12.2014 позивач подала заяву Голові Державної фіскальної служби України про те, що заборони, визначені ч. 3 та ч. 4 ст. 1 Закону не застосовуються щодо неї та надала згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей відповідно до Закону.

За наведених обставин у заяві від 11.02.2015 до Міністерства юстиції України просила надати роз'яснення щодо не відповідності її Закону «Про очищення влади» та відсутності підстав звільнення у зв'язку з люстрацією.

Як наголошує позивач, у відповідь на заяву від 11.02.2015 Міністерство юстиції України листом №І-2687 від 13.02.2015 за підписом першого заступника Міністра Наталії Севостьянової повідомило, що положення ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» не можуть бути застосовані щодо позивача.

Крім того, в матеріалах справи міститься інший лист Міністерства юстиції України №І-2687/11.0.2 від 12.03.2015, адресований ОСОБА_2, за підписом заступника Міністра-керівника апарату Оксани Іванченко, в якому, зокрема зазначено, що застосування заходів з очищення влади до посадової (службової) особи, звільненої у порядку переведення на іншу посаду в період з 21.11.2013 по 22.02.2014, виключення щодо застосування заборон на підставі критеріїв, передбачених ч. 2 ст. 3 Закону, становлять особи, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та були звільнені з відповідної посади (посад) за власним бажанням. В той же час, позивач звільнена з посади першого заступника ГУ Міндоходів в Київській області в порядку переведення, а тому дія Закону розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади (перебувають на службі) в державних органах та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад).

Позивач наголошувала, що про зазначений вище лист Міністерства юстиції України від 12.03.2015 вона дізналась безпосередньо із засобів масової інформації, які здійснювали трансляцію ходу проведення брифінгу 16.03.2015 у приміщенні Кабінету Міністрів України, в рамках якого результати розгляду звернення позивача стали предметом публічного обговорення офіційними представниками Міністерства юстиції України - Міністром юстиції України Петренком П.Д. та першим заступником Міністра юстиції України Севостьяновою Н.І.

Позивач вважає, що Міністерством юстиції України допущено ряд грубих порушень положень чинного законодавства України в частині неодноразового незаконного розголошення відомостей, що містяться у зверненні особи, порушенні строків розгляду та вирішення питань, викладених у зверненні, недотриманні вимог щодо змісту відповіді, яка містить відмову у задоволенні клопотання заявника, здійсненні відмови від офіційної відповіді, наданої за результатами розгляду звернення громадянина, та фактично наданні за результатами одного й того звернення двох протилежних за змістом відповідей.

За наведених вище обставин, позивач звернулась до суду із заявленим позовом, який просила задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд виходив з такого.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про звернення громадян» не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію».

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Частиною 2 ст. 21 цього Закону встановлено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Звернення позивача до відповідача із заявою від 11.02.2015 мало на меті надання роз'яснення щодо не відповідності її Закону «Про очищення влади» та відсутності підстав звільнення у зв'язку з люстрацією під час та за наслідками перебування позивача на посадах першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області, начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві.

У відповідності до Положення про Міністерство доходів і зборів України (чинного на час виникнення спірних відносин), затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 №141/2013, Міністерство доходів і зборів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань, зокрема, забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізація єдиної державної податкової, державної митної політики (п. 1 Положення).

Відповідно до п. 14 Положення Міндоходів України є юридичною особою публічного права.

Згідно з положеннями Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (на які посилається відповідач у своїх запереченнях проти задоволення позову), схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (ст. ст. 3, 4, 6 Декларації).

З матеріалів справи вбачається, що на брифінгу 16.03.2015 у приміщенні Кабінету Міністрів України, в рамках якого результати розгляду звернення позивача стали предметом публічного обговорення офіційними представниками Міністерства юстиції України - Міністром юстиції України Петренком П.Д. та першим заступником Міністра юстиції України Севостьяновою Н.І., обговорювались обставини перебування позивача на посадах першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області, начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві, тобто під час перебування позивача на публічній службі. Інші відомості про особу позивача не доводились до відома громадськості під час брифінгу.

За таких обставин, суд не вбачає у діях Міністра юстиції України та першого заступника Міністра юстиції України під час проведення брифінгу 16.03.2015 порушень ст. 10 Закону України «Про звернення громадян» щодо прав позивача, оскільки остання зверталась із заявою від 11.02.2015 до Міністерства юстиції України не як пересічний громадянин, а як посадова особа публічного права для надання роз'яснення щодо застосування (чи не застосування) стосовно неї обмежень, встановлених Законом України «Про очищення влади».

З приводу видачі, як стверджує позивач, на одне й те звернення від 11.02.2015 двох протилежних за змістом відповідей Міністерства юстиції України листами від 13.02.2015 №І-2687 та від 12.03.2015 №І-2687/11.0.2, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 77 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 75 КАСУ).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт звернення має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обгрунтованість заперечує.

Так, представник відповідача наголошував, що на звернення позивача від 11.02.2015 була лише одна відповідь, викладена в листі від 12.03.2015 №І-2687/11.0.2, інших відповідей не надавалось. В підтвердження зазначеному посилається на витяг із журналу вихідної кореспонденції за 12.03.2015.

Крім того, з рішення Печерського районного суду міста Києва від 10.02.2016 у справі №757/11981/15-ц про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, вбачається, що Головним слідчим управлінням МВС України розпочате досудове розслідування в рамках кримінального провадження (внесеного до реєстру досудових розслідувань за №12015000000000153) за фактами підроблення документа (листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 р. №1-2687), в рамках якого вчиняються заходи, спрямовані на встановлення особи, яка здійснила підроблення листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №1-2687.

Представник позивача, в свою чергу, в підтвердження обставин щодо наявності оригіналу листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №І-2687, посилався на висновок комплексної судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 21.05.2015 №251/1тдд.

Однак, як стверджував у своїх додаткових поясненнях на вказаний висновок експертизи представник відповідача, з якими погоджується і суд, що даною судовою експертизою не надано відповіді на ключові питання щодо визначення ідентичності (підробки) листа від 13.02.2015 №І-2687, а саме: «Чи ідентичний (однорідний) матеріал паперу, на якому надруковано перший та другий аркуші листа від 13.02.2015 №І-2687? - п. 5 резолютивної частини експертного висновку», «Чи є лист від 13.02.2015 №І-2687 цілісно надрукованим документом? - п. 6 резолютивної частини експертного висновку», «Чи був лист від 13.02.2015 №І-2687 виготовлений шляхом монтажу із застосуванням копіювально-розмножувальної техніки? - п. 7 резолютивної частини експертного висновку», «Чи відповідає формат тексту на аркуші 1 формату тексту 2 лист від 13.02.2015 №І-2687? - п. 10 резолютивної частини висновку експерта».

Інших доказів в підтвердження отримання (відправлення) як листа від 13.02.2015 №І-2687, так і листа від 12.03.2015 № І-2687/11.0.2, - учасниками справи не надано.

Оскільки матеріали даної адміністративної справи не містять належних доказів в підтвердження чи спростування обставин дійсності листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №І-2687 та його направлення позивачу, а рішення суду не може будуватись на припущеннях, - суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.

До того ж, для вирішення спору, а саме щодо правомірності дій відповідача з приводу розголошення відомостей, викладених в заяві позивача від 11.02.2015 офіційними особами Міністерства юстиції України під час проведення брифінгу 16.03.2015 в приміщенні Кабінету Міністрів України з представниками засобів масової інформації та з приводу порушення, на думку позивача, строків надання відповіді, викладеної в листі від 12.03.2015 № І-2687/11.0.2, - обставина щодо дійсності листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №І-2687 не є суттєвою.

Стосовно строків розгляду звернення позивача від 11.02.2015 до Міністерства юстиції України та надання відповіді останнім від 12.03.2015№І-2687/11.0.2, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення громадян розглядаються і вирішуються відповідними уповноваженими органами у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Позивач стверджує, що предметом її звернення від 11.02.2015 до Міністерства юстиції України за змістом фактично стосується надання Міністерством юстиції України, як органом державної влади, роз'яснень положень чинного законодавства України і, відповідно, не потребувало додаткового вивчення, тому таке звернення мало бути розглянуто та вирішено Міністерством юстиції України не пізніше п'ятнадцяти днів від дня отримання.

Однак, вирішення питання стосовно необхідності додаткового вивчення обставин, зазначених в зверненні, покладається на розсуд суб'єкта, що розглядає таке звернення. Тим більше, як зауважує сам позивач, у заяві зазначалися посади, перебування на яких позивача у конкретно визначених періодах потребували з'ясування для вирішення поставленого питання щодо застосування (чи відсутності такого) до позивача Закону України «Про очищення влади».

Таким чином, Міністерство юстиції України, надавши відповідь від 12.03.2015 № І-2687/11.0.2 на звернення від 11.02.2015, не порушило ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

З урахуванням всього вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необгрунтованість позовних вимог, а відтак не вбачає підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 2, 5, 90, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Шейко Т.І.

Судді Пащенко К.С.

Чудак О.М.