Decision № 73677548, 27.04.2018, Peresypskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Suvorovskyi District Court of Odesa City)

Справа № 523/3630/18

Провадження №2/523/2764/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2018 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Шепітко І.Г.

при секретарі Мица А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №22 в м.Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представник за довіреністю - ОСОБА_2, до ПАТ “Державний орщадний банк України”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання іпотечного договору недійсним і зняття заборони, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернулась до суду з позовними вимогами до ПАТ “Державний ощадний банк України”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання іпотечного договору недійсним і зняття заборони. Позовні вимоги вмотивовані тим, що 21.08.2007р. між ОСОБА_1 і ВАТ “Державний ощадний банк України”, правонаступником якого є ПАТ “Державний ощадний банк України”, був укладений договір про іпотечний кредит № 1501/0312. Предметом кредитного договору є надання позичальнику грошових коштів у сумі 63 750,00 дол. США (що за курсом НБУ дорівнювало 321 937,50 грн.) під 12% річних на строк 156 місяців з поверненням не пізніше 21.08.2020р. для придбання двокімнатної квартири за договором купівлі-продажу від 21.08.2007р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (п. п. 1.1, 1.2). Виконання позичальником кредитних зобов'язань згідно розділу 2 кредитного договору забезпечувалось нотаріально посвідченим іпотечним договором нерухомого майна, укладеним одночасно з укладанням кредитного договору. За договором купівлі-продажу квартири 21.08.2007р. позивач купив у ОСОБА_6 за 378 750,00 грн. двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1919 та у Державному реєстрі правочинів за № 2295062. На виконання умов кредитного договору між сторонами був укладений іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира, загальною площею 47,6 кв. м, жилою площею 29,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений ПН ОМНО ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 1926, а також накладено заборону відчуження предмета іпотеки, зареєстровану в реєстрі за № 277. Позивач звертає увагу, що на початку іпотечного договору вказана дата “чотирнадцяте серпня дві тисячі сьомого року”, а наприкінці: “двадцять перше серпня дві тисячі сьомого року”. Також, згідно умов іпотечного договору, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 16 серпня 2007 року за реєстровим № 1919 та зареєстрованого 15.08.2007р. у державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 2295062, а на час укладення іпотечного договору вищевказана квартира була зареєстрована КП “ОМБТІ та РОН” на ім'я ОСОБА_6 за реєстраційним № 12207158, номер запису 879 в книзі 152дод-153. На підтвердження позовних вимог позивач посилається на зазначений в іпотечному договорі витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15485639, виданий КП “ОМБТІ та РОН” 06.08.2007р. ОСОБА_6, тоді як право власності іпотекодавця на предмет іпотеки було зареєстровано лише 01.11.2007р. Тому, на думку позивача, іпотечний договір є недійсним.

Одночасно з поданням позову було заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалами суду від 19 березня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження, клопотання про забезпечення позову задоволено.

Від відповідача ПАТ “Державний ощадний банк України” надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вказуючи на допущену помилку в датах та відсутність достатніх доказів для задоволення позову.

Від позивача на адресу суду була надана відповідь на відзив, згідно яких представник позивача вважала, що позивач не спростував жодним належним і допустимим доказом їх позову.

Третя особа отримала матеріали справи, жодних заяв, клопотань, тощо до суду не надсилала.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд встановив, що 21.08.2007р. між ОСОБА_1 і ВАТ “Державний ощадний банк України”, правонаступником якого є ПАТ “Державний ощадний банк України”, був укладений договір про іпотечний кредит № 1501/0312.

Предметом договору про іпотечний кредит згідно п.п.1.1, 1.2 є надання позичальнику грошових коштів у сумі 63 750,00 дол. США (що за курсом НБУ дорівнювало 321 937,50 грн.) під 12% річних на строк 156 місяців з поверненням не пізніше 21.08.2020р. для придбання двокімнатної квартири за договором купівлі-продажу від 21.08.2007р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Розділом 2 договору про іпотечний кредит передбачено забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань шляхом укладення нотаріально посвідченого іпотечного договору нерухомого майна.

Як убачається з договору купівлі-продажу квартири, 21.08.2007р. позивач придбав у ОСОБА_6 за 378 750,00 грн. двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу був посвідчений ПН ОМНО ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1919 та у Державному реєстрі правочинів за № 2295062.

На виконання умов кредитного договору між сторонами був укладений іпотечний договір, посвідчений ПН ОМНО ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 1926, а також накладено заборону відчуження предмета іпотеки, зареєстровану в реєстрі за № 277.

01.11.2007р., тобто більше аніж через два місяці після укладення договору купівлі-продажу та іпотечного договору, реєстратором КП “ОМБТІ та РОН” було прийнято рішення про реєстрацію права власності іпотекодавця ОСОБА_1 на предмет іпотеки.

05.11.2007р. КП “ОМБТІ та РОН” був виданий витяг № 16532598 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, номер запису: 879 в книзі 152дод-153.

При вивченні оспорюваного іпотечного договору, суд встановив, що, окрім невідповідностей у даті його складання і підписання, договір містить наступні невідповідності фактичним обставинам справи.

Як убачається з іпотечного договору, предметом іпотеки є двокімнатна квартира, загальною площею 47,6 кв.м, жилою площею 29,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 16 серпня 2007 року за реєстровим №1919 та зареєстрованого 15.08.2007р. у державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 2295062, хоча вказаний правочин був укладений між сторонами 21.08.2007р. і на цей час квартира все ще була зареєстрована у КП “ОМБТІ та РОН” на ім'я ОСОБА_6 за реєстраційним № 12207158, номер запису 879 в книзі 152дод-153, а відповідно до відомостей, викладених у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 15485639, виданого 06.08.2007р. КП “ОМБТІ та РОН” знову-таки ОСОБА_6, а не іпотекодавцю, загальна вартість предмета іпотеки становить 8 445 гривень 00 коп.

У відповідності до п.96 чинної на час укладення іпотечного договору Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за № 283/8882, — договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно.

Згідно ч.3 ст.3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ч.1 ст.5 цього Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002р. за №157/6445, у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, передбачалось, що після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 8 (п.3.11).

У п.5 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. №5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав”зазначено, що до державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України “Про іпотеку” предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Обов'язковість державної реєстрації права власності іпотекодавця на предмет іпотеки на час укладення іпотечного договору також висловлена у постановах ВСУ від 26.01.2010р. та від 13.05.2015р. у справі №6-53цс15.

Оскільки оспорюваний позивачем іпотечний договір містить недостовірні дані щодо дати укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки та його реєстрації у Державному реєстрі правочинів, був укладений іпотекодавцем на об'єкт нерухомого майна, зареєстрований у КП “ОМБТІ та РОН” на ім'я іншої особи, тобто до державної реєстрації права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, яке надає право на розпорядження нерухомим майном, позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Приписи статті ст.215 ЦК України вказують, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину (п.п.7,8).

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Норма ч.1 ст.216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.216 ЦК вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право та примусове виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги правомірні та обґрунтовані, регулюються зазначеними вище нормами Закону і підлягають задоволенню, оскільки вказаний договір іпотеки був укладений в порушення діючого законодавства України на момент його укладання, скасування заборони відчуження є похідною вимогою від вимоги про визнання іпотеки недійсною.

З іншими вимогами позивач не звертався, жодних доказів на спростування зазначених позивачем обставин відповідач до суду не надав, посилання у відзиві на допущену помилку в датах нічим не підтверджено.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 211, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, представник за довіреністю - ОСОБА_2, до ПАТ “Державний орщадний банк України”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання іпотечного договору недійсним і зняття заборони, - задовольнити повністю.

Визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ “Державний орщадний банк України”, правонаступником якого є ПАТ “Державний орщадний банк України”, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1926.

Зняти заборону відчуження предмета іпотеки – квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, накладену в порядку забезпечення кредитного договору та зареєстровану 21.08.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за № 277.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.04.2018 року.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5, п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Суворовського районного суду м.Одеси

Суддя: