Decision № 73602621, 23.04.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2018 року № 826/4416/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Родовід-Банк"до про Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Родовід-Банк" (далі - ПАТ "Родовід-Банк") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Веред Катерини Олександрівни про повернення виконавчого документа стягувачеві від 05.02.2018 по виконавчому провадженню № 52598952 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 2575 від 02.11.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем не було перевірено інформацію щодо використання квартири АДРЕСА_1, як місця постійного проживання ОСОБА_2, не отримана відповідь від Відділу адресно-довідкової роботи ГУ МВС у м. Києві щодо можливого іншого місця реєстрації боржника та у подальшому перевірки факту його проживання за іншою адресою, не отримано довідки форми № 3 від ОСББ або ЖЕКів за місцем реєстрації (проживання) боржника, не складено акти державного виконавця за результатом виходу на адресу (адреси) боржника. На переконання позивача, у державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Ухвалою суду від 11.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4416/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання 20.04.2018 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання 20.04.2018 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Також, суд звертає увагу, що відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 11.04.2018 та не надано ні відзиву на позовну заяву, ні належним чином засвідчених копій матеріалів виконавчого провадження № 52598952.

Враховуючи, що у судове засідання не прибули представники учасників справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.11.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською Оленою Юріївною вчинено виконавчий напис № 2575, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1).

07.06.2017 позивач звернувся до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві з заявою про відновлення виконавчого провадження № 52598952 з примусового виконання виконавчого напису № 2575, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. 02.11.2009.

05.02.2018 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Веред Катериною Олександрівною прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП № 52598952) на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Мотивуючи оскаржувану постанову, державний виконавець зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Закону України № 1304-18 від 03.06.2014 "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до якого протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, а також, якщо загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Враховуючи наведене та те, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 53,20 кв.м, а згідно інформаційної довідки з державного реєстру прав на нерухоме майно за боржником іншого нерухомого майна не зареєстровано, відповідач дійшов висновку про необхідність повернення виконавчого документа стягувачу.

На переконання суду, наведені доводи відповідача є передчасними, з огляду на наступне.

Так, частиною сьомою статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Згідно з частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

При цьому, пунктом 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" тимчасово зупинено примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке, у тому числі перебуває в іпотеці, за таких умов:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У спірній постанові державним виконавцем зазначено, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 53,20 кв.м, а згідно інформаційної довідки з державного реєстру прав на нерухоме майно за боржником іншого нерухомого майна не зареєстровано.

Разом з тим, державним виконавцем при прийнятті спірного рішення не з'ясовано, чи використовується боржником квартира АДРЕСА_1 як місце постійного проживання.

Також суд критично оцінює доводи відповідача, що згідно інформаційної довідки з державного реєстру прав на нерухоме майно за боржником іншого нерухомого майна не зареєстровано, оскільки останнім не зазначено ні дати, ні номера такої інформаційної довідки.

Суд звертає увагу відповідача, що до 01.01.2013 реєстрація права власності на нерухоме майно здійснювалась відповідним Бюро технічної інвентаризації, і відсутність довідки останнього про те, що за боржником не зареєстровано право власності на нерухоме майно, не може свідчити про відсутність у боржника такого майна.

В той же час, державним виконавцем не було перевірено інформацію щодо відсутності на праві власності у боржника іншого нерухомого житлового майна, зареєстрованого до 01.01.2013, шляхом направлення запиту до відповідного Бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до частин першої - третьої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем вимог ухвали суду від 11.04.2018 не виконано, а матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання державним виконавцем покладених на нього обов'язків щодо з'ясування наявності підстав для застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" як на підставу для повернення виконавчого документа стягувачеві.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про передчасність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, ідентифікаційний код 14349442) задовольнити.

Скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Веред Катерини Олександрівни про повернення виконавчого документа стягувачеві від 05.02.2018 по виконавчому провадженню № 52598952 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 2575 від 02.11.2009.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.П. Катющенко