№ 73524607, 19.04.2018, Kharkiv Administrative Court of Appeal

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2145/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Зеленського В.В.

суддів: П’янової Я.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, суддя І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 19.12.17 по справі № 816/2145/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправними дії та бездіяльність, визнання протиправними відмови, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії та бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, якими проігноровано вимоги постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року по справі № 816/1366/16, яка набрала законної сили, і якою зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду;

- визнати протиправними відмови ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 8508/6-17 від 23.06.2017 року та № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, якими відмовлено в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Рішення Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів у формі листа № 8508/6-17 від 23.06.2017 року та листа № 13332/6-17 від 20.09.2017 року - визнано протиправним та скасовано.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 19.04.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 04 серпня 2016 року позивач звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Листом від 22 серпня 2016 року вих. № 6458/6-16 відповідач повідомив ОСОБА_1, що згідно листа Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 18 серпня 2016 року №83/SG, у зв'язку з розробленням генерального плану, плану зонування населених пунктів сільської ради, бажана земельна ділянка буде розташована в межах населеного пункту. Доказів розроблення й затвердження такого генерального плану не надав.

Позивач не погодився із такою відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у зв'язку з чим оскаржив її до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року у справі № 816/1366/16, яка набрала законної сили, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену в листі від 22 серпня 2016 року №6458/6-16. Даним листом відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Також зазначеним рішенням суду було зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

08 лютого 2017 року позивач звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням з урахуванням висновків постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 року у справі № 816/1366/16 надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Листом від 22 лютого 2016 року вих. № 1564/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що вказана в клопотанні земельна ділянка входить в масив, який визначений для розширення території с.Ковалівка.

А також додатково, листом від 23 червня 2017 року вих. № 8508/6-17, відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що на зазначену земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі.

18 вересня 2017 року позивач повторно звернувся зі заявою до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Листом від 20 вересня 2017 року вих. № 13332/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначивши, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua. Зазначено про необхідність з метою вирішення питання, порушеного у зверненні, подати до Головного управління на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги вищезазначеної постанови.

Позивач не погодився із відмовами Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеними у листах № 8508/6-17 від 23.06.2017 року та № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмови відповідача, оформлені листами №8508/6-17 від 23 червня 2017 року, та № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, не ґрунтуються на вимогах закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України (далі по тексту – ЗК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Таким чином, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

У відповідності до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23.06.2017 року вих. № 8508/6-17 підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказує те, що на обрану земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі. При цьому лист-відповідь не містить посилань на конкретні факти та конкретних осіб. Не повідомив про такі факти й представник відповідача у судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, колегія суддів вважає, що відповідач не навів належних та допустимих мотивів відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

При цьому, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано відомостей затвердження документації із землеустрою у встановленому законом порядку та проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Отже, зареєстровані у встановленому законом порядку права на відповідну земельну ділянку відсутні.

ОСОБА_2 Суд України у постанові від 10.12.2013 у справі №21-358а13 зазначив, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таким чином, сам лише факт надання іншій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, якби він навіть був доведений у ході розгляду цієї справи, не є безумовною підставою для відмови іншій особі щодо надання аналогічного дозволу.

Таким чином, відмова Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлена листом від 23.06.2017 року вих. № 8508/6-17, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а отже є протиправною.

Колегія суддів, дослідивши прийняте відповідачем рішення, оформлене листом № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, зазначає наступне.

Підставою для прийняття такого рішення стали вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на виконання якої Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua. Зазначено про необхідність з метою вирішення питання, порушеного у зверненні, подати до Головного управління на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги вищезазначеної постанови.

Однак, колегія суддів, погоджується в цьому з позицією суду першої інстанції, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин.

Твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної ОСОБА_2 України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року № 413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є цілком обгрунтованими.

Крім того, відповідно до приписів статті 6 Земельного кодексу України, до повноважень Верховної ОСОБА_2 України в галузі земельних відносин належить прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин.

Таким чином, відповідач, посилаючись в своєму рішенні на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою діяв необґрунтовано.

Отже, відмови відповідача, оформлені листами №8508/6-17 від 23 червня 2017 року, та № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, не ґрунтуються на вимогах закону.

А тому, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлені листами № 8508/6-17 від 23 червня 2017 року та № 13332/6-17 від 20.09.2017 року, про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог позивача та заперечень з цього приводу відповідача щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, колегія суддів зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями суди розуміють повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (наприклад, ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а ( ЄДРСР 61821829).

При цьому наявність дискреційних повноважень не означає, що суб’єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 12 березня 2009 року у справі «ОСОБА_3 проти України» (Sergey Volosyuk v. Ukraine), заява № 1291/03, пп. 81 і 82).

За висновком суду із аналізу статті 118 Земельного кодексу України, законодавцем чітко не встановлено меж дискреційних повноважень органу виконавчої влади щодо відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (наприклад, скільки разів уповноважений орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тощо). Тому у цьому випадку межею таких дискреційних повноважень виступають критерії правомірності рішень, дій чи бездіяльності, наведені у ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення на підставі наведених критеріїв, а також за тим, щоб владні суб’єкти не перетинали межу дискреційних повноважень, а у випадку порушення останніми таких меж суд має вживати ефективних заходів захисту порушених прав приватних осіб та їх відновлення. В цьому полягає суть принципу розподілу влади на основі системи стримувань та противаг.

Виходячи з положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.

Натомість, у деяких справах, відповідач – орган державної влади помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.

Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки (Ухвала ВАСУ від 04.08.2016 року по справі № 806/639/15 (ЄДРСР 59664417).

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, звертаючись до відповідача для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, неодноразово отримував відмови, побудовані на різних підставах, обґрунтованість яких не була доведена відповідачем і була спростована під час судового розгляду.

При цьому чинне законодавство не передбачає декількох законних альтернативних рішень відповідача з даного приводу. Відповідач зобов'язаний або обґрунтовано відмовити, або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Оскільки вчинені відмови визнані судом необґрунтованими, єдиною можливою альтернативою цій відмові є протилежне - рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Протиправність оскаржуваного рішення вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 ОСОБА_2 Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу (неоднакове застосування норм матеріального чи процесуального права), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду України та обираючи належний спосіб захисту порушеного прав позивача, колегія суддів вважає вимоги позивача стосовно зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідач не обґрунтував правомірність прийняття рішення щодо відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою та як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 по справі № 816/2145/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 20.04.2018.