Decision № 73482070, 16.04.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2018 року № 826/1137/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства фінансів України

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання дій протиправними та скасування довідки,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 з позовом до Міністерства фінансів України та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.12.2017 просить суд:

- визнати противоправними дії Міністерства фінансів України та скасувати звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону відносно ОСОБА_1, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку;

- визнати противоправним дії Міністерства фінансів України та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. №587-о «Про звільнення ОСОБА_3»;

- зобов'язати Міністерство фінансів України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку;

- зобов'язати Міністерство фінансів України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 234 499, 77 грн.;

- зобов'язати Міністерство фінансів України повідомити Міністерство юстиції України, шляхом направлення відповідного листа щодо скасування Повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади»;

- зобов'язати Міністерство фінансів України розмістити на своєму офіційному веб-сайті текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. №587-о «Про звільнення ОСОБА_3» на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

В обгрунтування позовних вимог позивач, серед іншого, зазначає про його протиправне звільнення з посади заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку на підставі п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, Закону №1682-VII (наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о «Про звільнення ОСОБА_1.») внаслідок невірного застосування відповідачем положень п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки встановлені останнім обмеження (застосування заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 цього Закону (щодо неможливості протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом зайняття посад, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), особами, зазначеними, зокрема, у частині першій статті 3 цього Закону, а також особами, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяв, передбачених ч. 1 ст .4 цього Закону), до осіб, які у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції), на думку ОСОБА_1, не розповсюджуються на жодну з посад, які він займав в Міністерстві фінансів України в період з 30.11.2011 по 04.01.2016.

Крім того, позивач вважає, що при проведенні люстраційних заходів стосовно нього був порушений принцип індивідуальної вини, так як люстрація здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а оскільки жодного з переліченого позивач не вчиняв, до нього не може бути застосована заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».

Водночас, ОСОБА_1 стверджує про порушення відповідачем процедури, яка встановлена Законом України «Про очищення влади» та постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади».

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмових запереченнях та відзиву на адміністративний позов.

Разом з цим, 26.02.2018 представниками сторін подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №587-о звільнено 04.01.2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 72 ст. 36 КЗпП України (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ).

Підставою для прийняття вказаного вище наказу був звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» відповідно до критеріїв, визначених у ч. 1 ст. 3 цього Закону (далі - оскаржуваний та/або спірний звіт).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Позивач у період з 26.01.2006 по 04.01.2016 займав наступні посади:

- з 26.01.2006 по 21.07.2010 начальник управління економічного аналізу та прогнозування;

- з 21.07.2010 по 03.03.2011 - директор Департаменту економічного аналізу;

- з 03.03.2011 по 10.10.2011 - заступник директора Департаменту економічного аналізу:

- з 04.11.2011 по 29.11.2011 - помічник голови державної податкової адміністрації інформаційно - аналітичного відділу управління забезпечення діяльності Голови Державної податкової адміністрації у м. Києві;

- з 30.11.2011 по 19.12.2011 - помічник Міністра відділу підготовки виступів та презентацій Департаменту забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба);

- з 19.12.2011 по 22.04.2013 - заступник директора Департаменту координації та спрямування Міністром роботи центральних органів виконавчої влади - начальника відділу організаційно - аналітичного забезпечення координації та спрямування Міністром роботи ЦОВВ;

- з 22.04.2013 до 14.11.2014 - заступник начальника Управління координації у спрямування Міністром роботи ЦОВВ та взаємодії з регіонами - начальника відділу організаційно - аналітичного забезпечення взаємодії з регіонами Департаменту місцевих бюджетів, взаємодії з ЦОВВ та регіонами;

- з 14.11.2014 по 04.01.2016 - заступник начальника Управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).

Згідно ч. 1 ст. 1 вказаного закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація), в контексті приписів ч. 2 ст. 1 Закону №1682-VII, здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності;презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбаченої частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону №1682-VII встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

При цьому, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції (п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону №1682-VII).

Виходячи з аналізу наведених норм права вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом №1682-VII, є наявність двох умов, а саме: обіймання працівником сукупно не менше одного року посад (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, при цьому, посада має бути зайнята в самостійному структурному підрозділі (апараті) відповідного центрального органу виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки позивача, останній з 25.02.2010 по 04.01.2016 сукупно більше одного року обіймав посади начальника управління економічного аналізу та прогнозування (26.01.2006 - 21.07.2010), заступника директора Департаменту координації та спрямування Міністром роботи центральних органів виконавчої влади - начальника відділу організаційно - аналітичного забезпечення координації та спрямування Міністром роботи ЦОВВ (19.12.2011 -22.04.2013), заступника начальника Управління координації у спрямування Міністром роботи ЦОВВ та взаємодії з регіонами - начальника відділу організаційно - аналітичного забезпечення взаємодії з регіонами Департаменту місцевих бюджетів, взаємодії з ЦОВВ та регіонами (22.04.2013 - 14.11.2014), заступника начальника Управління координації у спрямування Міністром роботи ЦОВВ та взаємодії з регіонами - начальника відділу організаційно - аналітичного забезпечення взаємодії з регіонами Департаменту місцевих бюджетів, взаємодії з ЦОВВ та регіонами; заступника начальника Управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку (14.11.2014 - 04.01.2016).

Зі змісту витягу зі звіту про результати проведення перевірки застосування до працівників Міністерства фінансів України заборони, передбаченою частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону (Т. 2, а.с. 79-80) робоча група дійшла висновку, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», поширюється на посаду заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку, яку обіймав позивач.

Суд критично ставиться до вказаних посилань, оскільки в звіті не надано оцінки чи є управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку самостійним структурним підрозділом Міністерства фінансів України.

В той же час, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» департамент це структурний підрозділ, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як чотири відділи. У разі коли чисельність працівників департаменту перевищує 40 одиниць, до його складу можуть входити управління (не менше двох). Департамент очолює директор. Директор департаменту, чисельність працівників якого не перевищує 40 одиниць, може мати не більше двох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ. У разі коли чисельність працівників департаменту становить понад 40 одиниць, директор департаменту може мати не більше трьох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ (управління). У складі департаменту Міністерства внутрішніх справ та департаменту Державної фіскальної служби з чисельністю працівників понад 150 одиниць можуть утворюватися головні управління з чисельністю працівників не менш як 70 одиниць. Головне управління департаменту очолює начальник, який може мати не більше трьох заступників. У головному управлінні департаменту можуть утворюватися управління, відділи, сектори, відділення.

Поряд з цим, управління (самостійний відділ) - структурний підрозділ одногалузевого або однофункціонального спрямування. До складу управління входять не менш як два відділи. Самостійний відділ утворюється з чисельністю не менш як 6 працівників. Управління (самостійний відділ) очолює начальник. Начальник управління, чисельність працівників якого не перевищує 16 одиниць, може мати одного заступника - начальника відділу. У разі коли чисельність працівників управління становить понад 16 одиниць, начальник управління може мати не більше двох заступників, у тому числі одного заступника, який не очолює відділ. Управління може бути самостійним або входити до складу департаменту. Начальники головних управлінь (управлінь) податкової міліції Державної фіскальної служби, чисельність працівників яких перевищує 40 одиниць, можуть мати не більше трьох заступників. Начальники слідчих управлінь головних управлінь (управлінь) Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, чисельність працівників яких перевищує 40 одиниць, можуть мати не більше трьох заступників. Начальники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі можуть мати не більше трьох заступників.

З вказаного слідує, що управління може бути як самостійним так і входити до департаменту.

Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що управління податкової політики входить безпосередньо до департаменту, а відтак посада заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку не підпадає під заборону передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідне управління не є самостійним структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Доводів про зворотне із наданням відповідних доказів на їх підтвердження відповідачем в ході розгляду справи не надано, а судом не встановлено.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині скасування звіту робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону відносно ОСОБА_1, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку, оскільки, останній покладений в основу спірного наказу.

В той же час, суд звертає увагу, що механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» (далі - Постанова №563).

Згідно п. 36 вказаної постанови на підставі відповіді / висновку / копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ у триденний строк (з дня надходження останньої відповіді / висновку / копії судового рішення або з дня надходження відповіді / висновку / копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.

Керівник органу не пізніш як на третій робочий день з дня складення довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 у разі встановлення недостовірності відомостей щодо особи, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення такої особи та у той самий день надсилає в паперовій формі до Мін'юсту повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6 разом із засвідченою копією рішення про звільнення особи, інформація з яких не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін'юсту вноситься до Реєстру (п. 37 Постанови №563).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 5 ст. 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;

2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (ч. 12 ст. 5 Закону №1682-VII).

З вказаного слідує, що за наслідком проведення перевірки, у тому числі достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону №1682-VII складається, зокрема, висновок, який є підставою для застосування відповідних заборон.

В свою чергу, на підставі висновку формується відповідна довідка, яка в контексті приписів п. 37 Постанови №563 є підставою для прийняття рішення про звільнення такої особи.

Враховуючи зазначене суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про порушення відповідачем процедури, яка встановлена Законом України «Про очищення влади» та постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади».

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).

Крім того, необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї ООН Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем».

Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Таки чином, враховуючи вищевикладене в сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в частині скасування наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. №587-о «Про звільнення ОСОБА_3».

Як наслідок, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення

ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова Верховного Суду України від 28.10.2014).

Таким чином, суд вважає за необхідне з акцентувати увагу, що позивач, в контексті ст. 235 КЗпП підлягає поновленню саме на посаді, з якої був звільнений, тобто на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку.

Водночас, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправними дій щодо прийняття спірного наказу, оскільки відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №375, відповідач здійснює добір кадрів в апарат Мінфіну та на підприємства, в установи і організації, що належать до сфери його управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників апарату Мінфіну (пп. 2 п. 5 Положення).

Крім того, згідно п. 8 Положення Мінфін у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції України та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відносно прийняття наказу фактично не порушують права та інтереси позивача, оскільки безпосередньо наказ встановлює права та обов'язки для останнього.

З аналогічних підстав суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Міністерства фінансів України, що стосується звіту робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону.

Додатково суд зазначає, що позивачем не конкретизовано позов в цій частині, які саме дії відповідача є протиправними.

Що ж стосується позовних вимог про зобов'язання Міністерство фінансів України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 234 499, 77 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд, за принципом аналогії права, керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (в редакції чинній на момент розгляду справи), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 №21-395а13.

Згідно з довідкою Міністерства фінансів України від 01.03.2016 №16030-10/12 всього позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 33 644, 56 грн. за останні 2 календарних місяців, що передували звільненню.

Звідси, середньоденна зарплата ОСОБА_1 становить 764, 65 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 04.01.2016 по 16.04.2018, що становить 573 робочих днів.

При цьому, суд при вирішення спору враховує положення п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів", яке передбачає, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік проводиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника.

Враховуючи те, що вина позивача в розгляді позовної заяви про поновлення останнього на роботі понад один рік відсутня, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу становить 764, 65 грн. * на 573 робочих днів - 114 180, 43 грн. (допомога по безробіттю) = 323 964, 02 грн.

Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині суд зверне увагу на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно п. 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Міністерство фінансів України повідомити Міністерство юстиції України, шляхом направлення відповідного листа щодо скасування повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

Разом з цим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Міністерство фінансів України розмістити на своєму офіційному веб-сайті текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. №587-о «Про звільнення ОСОБА_3» на підставі пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», оскільки чинним законодавством не передбачено такого обов'язку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України)

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що в ході розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про правомірність прийнятого рішення.

Таким чином, за підсумком наведеного суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

В той же час, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. На цій підставі рішення суду про поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Разом з цим, суд враховує, що оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» присудження судового збору на його користь судом не здійснюється, натомість про понесення інших судових витрат суд не повідомляв.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 241-246, 250, 371, КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_2 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, б. 12/2, код ЄДРПОУ 00013480) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати звіт робочої групи з питань застосування до працівників Міністерства заборони, передбаченої частиною статті 1 Закону України «Про очищення влади», відповідно до критеріїв, визначених у частині першій статті 3 цього закону відносно ОСОБА_1, який працював на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. №587-о «Про звільнення ОСОБА_3».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку Міністесртва фінансів України.

5. Зобов'язати Міністерство фінансів України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 323 964 (триста двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 02 коп.

6. Зобов'язати Міністерство фінансів України повідомити Міністерство юстиції України шляхом направлення відповідного листа щодо скасування Повідомлення про звільнення ОСОБА_1 та виключення (відкликання) із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформації стосовно звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

7. У задоволенні інших вимог - відмовити.

8. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління податкової політики Департаменту податкової, політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева