№ 73429921, 11.04.2018, Luhansk Regional Court of Appeal

Головуючий суду 1 інстанції - Юзефович І.О.

Доповідач -Дронська І.О.

Справа № 428/2430/17

Провадження № 22ц/782/144/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м.Сєвєродонецьк

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Єгорової О.П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_2

відповідач: ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку Луганської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 листопада 2017 року, ухвалене суддею Юзефовичем І.О. 14 листопада 2017року в м.Сєвєродонецьку Луганської області

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що 05.10.2013 р. між сторонами було укладено шлюб, від якого сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина залишається проживати з позивачем ОСОБА_2 та знаходиться на утриманні останньої. Матеріальну допомогу на утимання дитини відповідач ОСОБА_3 надає, але не в повному обсязі і в добровільному порядку надавати відмовляється, постійно працює, місце роботи позивачу не відоме. Позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У подальшому позивач ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.к.НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання дочки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.03.2017 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і.к.НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Допущено судове рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дочки Аміни судом першої інстанції задоволено з мотивів того, що дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на утриманні останньої, відповідач надає матеріальну допомогу на утримання дитини, проте не в повному обсязі і в добровільному порядку надавати відмовляється, та, з урахуванням положень ст.ст. 180, 182, 183 СК України, суд першої інстанції вважав необхідним задовольнити позов.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідачем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне витлумачення судом норм матеріального права, а також порушення судом норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача ОСОБА_3 аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 3000 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення дитиною повноліття, або скасувати рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції зазначив, але не звернув уваги на те, що судове рішення впливає на права інших осіб, яких ОСОБА_3 також зобов'язаний утримувати, інформацію про яких він надав суду разом із заявою про перегляд заочного рішення. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував його матеріальне становище та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи. Обов'язок утримувати дитину до досягнення повноліття покладається на обох батьків, а тому вважає, що розмір аліментів, який він сплачує щомісячно в сумі 3000 грн. є достатнім, оскільки є більшим за розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже розмір стягнутих аліментів, які скаржник згоден та зможе сплачувати щомісячно, дорівнює 3000 грн. Також скаржник посилається на невідповідність дійсності посилання суду першої інстанції про те, що він був своєчасно повідомлений належним чином про час і дату судового засідання, оскільки вважає, що з урахуванням часу на проїзд з м.Маріуполь до м.Сєвєродонецьк та в зворотному напрямку повістка мала була йому вручена щонайменше за 20 днів до судового засідання. Також ОСОБА_3 вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в його участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції, у проведенні якої за його клопотанням судом було відмовлено.

У судове засідання, призначене за клопотанням відповідача- скаржника ОСОБА_3 у режимі відеоконференції на 14-00 годину 11.04.2018 року, про що останній був повідомлений належним чином, ОСОБА_3 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останнього не надходило.

Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі ОСОБА_3, за участю позивача ОСОБА_2 та, в режимі відеоконференції, - представника скаржника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника та позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05.10.2013 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції від 05.10.2013 р. Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає з позивачем ОСОБА_2 і знаходиться на її утриманні. Відповідач ОСОБА_3 надає матеріальну допомогу на утримання дитини, проте не в повному обсязі і в добровільному порядку надавати відмовляється.

Спір між сторонами судом першої інстанції вирішено на підставі ст.ст. 180, 182, 183, 191 СК України, а також змін, внесених Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 до положень СК України, з урахуванням віку, стану здоров'я та матеріального забезпечення дитини, а також з урахуванням матеріального та родинного стану відповідача ОСОБА_3 та наданих останнім заперечень проти позову, відповідно до яких ОСОБА_3 вважає, що обов'язок утримувати дитину до досягнення дитиною повноліття покладається на обох батьків, дочка вже досягла трирічного віку, тому позивач вже повинна вийти на колишню роботу, працевлаштуватись на нову або перебувати у центрі зайнятості, а сплата аліментів на утримання дитини не може бути єдиним джерелом існування матері, яка також зобов'язана фінансово забезпечувати утримання дитини, загальної суми утримання дитини його 3000 грн., які він згоден та зможе сплачувати, та коштів позивача, як вважає ОСОБА_3, більш ніж достатньо для забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову - 09.03.2017 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визначення. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з доводів позовної заяви, позивач ОСОБА_2 посилається на те, що дочка ОСОБА_5, батьком якої є відповідач, проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні, відповідач надає дитині матеріальну допомогу не в повному обсязі.

Як убачається з заперечень відповідача на позов, ОСОБА_3 підтверджує, що 23.06.2016 року він працевлаштувався в Управління СБУ в Донецькій області, в зв'язку з чим для проходження служби переїхав до м.Маріуполя, а дружина ОСОБА_2 відмовилась переїжджати разом з відповідачем, донька залишилась з дружиною, а він як батько, щомісячно надає допомогу на утримання дочки по 3000 грн.щомісячно, що, з урахуванням прожиткового мінімуму на одну особу, є достатнім, а.а.с. 40-43.

Аналізуючи вимоги позивача та заперечення відповідача можна зробити висновок про те, що сам по собі факт необхідності утримання дочки відповідачем визнається, крім того відповідач щомісячно перераховує на дитину матеріальну допомогу, розмір якої останній вважає достатнім для забезпечення інтересів дитини, у той час, як позивач наполягає на стягненні з відповідача аліментів у передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За доводами апеляційної скарги скаржник ОСОБА_3 не згоден з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з останнього ? частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму та вважає, що суд першої інстанції, хоча й зазначив, але не звернув уваги на те, що судове рішення впливає на права інших осіб, яких ОСОБА_3 також зобов'язаний утримувати, а саме мати скаржника - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, батька скаржника - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, бабу скаржника - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6 та діда скаржника - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7.

Колегія суддів звертає увагу скаржника ОСОБА_3 на те, що його заперечення проти позову не містять будь-якого посилання на наявність у відповідача інших осіб, яких він зобов'язаний утримувати, а.с. 40, також відповідачем до ухвалення оскаржуваного рішення по суті позову суду першої інстанції не надавались належні та допустимі докази наявності інших осіб на утриманні ОСОБА_3 та матеріали справи до ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції 14.11.2017 року таких доказів не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, посилання на наявність інших осіб, яких, як зазначає скаржник, він також зобов'язаний утримувати, ОСОБА_3 зазначив тільки у заяві від 04.12.2017 року (відповідно до поштового штемпеля) про перегляд заочного рішення, з посиланням на те, що він не мав можливості раніше подати суду інформацію про цих осіб, так як вони проживають в іншому населеному пункті і він не міг зібрати належні документи, що підтверджують їх родинні відносини, а. с. 105.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.01.2018 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14.11.2017 року залишена без задоволення, а.а.с. 130, 131.

Як вбачається з мотивувальної частини зазначеної ухвали суд першої інстанції критично оцінив посилання заявника ОСОБА_3 щодо наявності на його утриманні непрацездатних батьків, баби та діда, оскільки ОСОБА_3 не було надано суду доказів на підтвердження зазначеної обставини, в наданих ОСОБА_3 документах вказано про наявність хронічних захворювань у цих осіб, відомості щодо здійснення заявником ОСОБА_3 догляду за ними відсутні, як і відсутні будь-які відомості про потребу вищезазначених осіб у матеріальній допомозі з боку заявника ОСОБА_3

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

З аналізу вказаної статті можна зробити висновок, що право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, що останні є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Потреба в матеріальній допомозі має визначатися залежно від наявності чи відсутності прожиткового мінімуму. Тобто для утримання від дочки, сина дохід матері та батька повинен не забезпечувати батькам прожитковий мінімум, встановлений діючим законодавством, і останні потребують сторонньої матеріальної допомоги.

На підставі зазначеного, враховуючи, що до ухвалення оскаржуваного рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14.11.2017 року відповідачем ОСОБА_3 суду першої інстанції не було надано належних та допустимих доказів щодо наявності на утриманні останнього інших осіб, матеріали справи таких доказів не містять та зазначені обставини не могли бути встановлені судом першої інстанції на час ухвалення рішення, колегія суддів оцінює критично доводи скаржника ОСОБА_3, зазначені у апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на те, що судове рішення впливає на права інших осіб, яких ОСОБА_3 також зобов'язаний утримувати.

Також, з урахуванням положень ст.367 ЦПК України щодо межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів звертає увагу скаржника ОСОБА_3 на те, що відкриття провадження у справі ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21.11.2017 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, постановленої після ухвалення оскаржуваного рішення від 14.11.2017 року, не може бути підставою для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає за потрібне роз'яснити скаржнику ОСОБА_3, що у разі задоволення цього позову та набрання рішення суду законної сили, ОСОБА_3, відповідно до ч.1 ст. 192 СК України, буде мати право на зменшення розміру аліментів, визначеному за рішенням суду у разі зміни матеріального або сімейного стану. Це саме стосується й посилання скаржника на зміну його сімейного стану, яка відбулася після ухвалення оскаржуваного рішення, а саме того, що він 12.01.2018 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_11, яка має статус одинокої матері та доньку ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_8.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що суд не мав підстав не залучити до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, між тим клопотання про залучення зазначених осіб до участі у справі до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення відсутнє, а тому суд першої інстанції з власної ініціативи не мав підстав для залучення до участі третіх осіб за відсутності клопотання учасників справи, не містить такого клопотання і заперечення відповідача проти позову.

Перевіряючи та аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, стягнутих з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_5, колегією суддів встановлені наступні обставини.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Як встановлено судом першої інстанції з 23.06.2016 року ОСОБА_3 проходить військову службу в Службі безпеки України, а.с. 58.

Доходи ОСОБА_3 з січня 2017 року по жовтень 2017 року (10 місяців) складає 181761,67 грн., що у середньому складає 18176 грн. на місць, а відповідно довідки - сума доходів ОСОБА_3 щомісячно збільшується (з 12333,84 грн. щомісячно ( березень-червень 2017 року); 34056,64 грн. (серпень 2017року); до 24671,76 грн. щомісячно (вересень-жовтень 2017 року)), а.с. 92

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 з 03.08.2017 року перебувала на обліку у Сєвєродонецькому міському центрі зайнятості та з 25.10.2017 року призначена на конкурсній основі на посаду головного державного інспектора відділу взаємодії з кадрових питань управління по роботі з персоналом Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Луганській області, а.с. 78.

За доводами відповідача-скаржника ОСОБА_3 останній щомісячно у добровільному порядку сплачує позивачу на утримання дочки аліменти у розмірі 3000 грн.

На обґрунтування зазначеної обставини відповідачем надані квитанції про поповнення рахунку позивача грошовими коштами, а.а.с. 44-57.

Також ОСОБА_3 просив суд дослідити рух коштів на картковому рахунку позивача щодо отримання відповідних перерахувань від ОСОБА_3

Аналізуючи надані відповідачем копії квитанцій та рух грошових коштів на картковому рахунку позивача ОСОБА_2, а.а.с. 79-82, колегія суддів вважає, що підстави для висновку про щомісячне перерахування на утримання дочки грошових коштів в сумі 3000 грн. відсутні, а твердження ОСОБА_3 про щомісячне перерахування позивачу 3000 грн. не відповідає дійсності, так, наприклад у грудні 2016 року на рахунок позивача було перераховано 1500 грн., у січні 2017 року - 1990,95 грн., у березні 2017 року - 2000 грн., у травні 2017 року - 2000 грн., у червні 2017 року- 2000 грн., у липні 2017 року - 1990 грн., у вересні 2017 року- 2000 грн.

На підставі зазначеного, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розмір аліментів судом першої інстанції було визначено без урахування положень ст.182 СК України.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не доведено, судом не встановлено, та матеріали справи не містять доказів наявності істотних обставин, що є підставою для зменшення встановленого судом розміру аліментів, стягнутих з відповідача на користь позивача на утримання дочки.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи зазначене, а також матеріальне становище платника аліментів, вік, стан здоров'я останнього, апеляційний суд вважає, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції сприяє забезпеченню необхідного рівня життя ОСОБА_5, її гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, який їй можуть надати батьки, та не є завищеним.

З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено право на звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та відповідачем не спростована наявність такого права тим, що він щомісячно надавав дитині матеріальну допомогу, оскільки добровільна сплата аліментів відповідачем не позбавляє права ОСОБА_2 на стягнення аліментів у судовому порядку.

Також колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_2 доведена наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів саме у розмірі ? частки всіх доходів останнього, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки така вимога передбачена положеннями СК України щодо стягнення частки заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, а відповідачем не доведена наявність підстав для обмеження такого права позивача сумою у 3000 грн.щомісячно, яка, як вважає відповідач, буде достатньою для його дочки ОСОБА_5.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то колегія суддів приходить до наступного.

Так, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника ОСОБА_3 про те, що він не був належним чином повідомлений про час і дату судового засідання, при цьому скаржник посилається на положення ч.4 ст.76 ЦПК України ( в редакції 2004року та чинній на час ухвалення рішення), але вважає, що повістка мала бути йому вручена щонайменше за 20 днів до судового засідання, з урахуванням необхідності вирішення питання в Управлінні СБУ в Донецькій області про його відсутність на службі протягом трьох днів для участі в судовому засіданні з урахуванням часу на проїзд з м.Маріуполь до м. Сєвєродонецьк та у зворотному напрямку.

Колегія суддів вважає, що скаржником ОСОБА_3 суб'єктивно тлумачиться зазначене у ч.4 ст.76 ЦПК України поняття «завчасності».

Так, відповідно до ч.1 ст.157 ЦПК України (в редакції 2004 року та чинній на час розгляду справи) суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, стягнення аліментів - одного місяця.

Відповідно до ухвали Сєвєродонецького міського суду Луганської області провадження у даній справі було відкрите 14.04.2017 року, а.с. 12, а тому повідомлення відповідача за 20 днів до проведення судового засідання, з урахуванням встановленого строку розгляду справи щодо стягнення аліментів, не є можливим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи судова повістка на 19.10.2017 року, з копією позовної заяви з додатками, була направлена на адресу відповідача 14.09.2017 року, а.с. 37, та була отримання ОСОБА_3 22.09.2017 року, а.с. 38, тобто відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи більше ніж за 20 днів, але у судове засідання не прибув, посилаючись на значне віддалення м.Сєвєродонецька від міста Маріуполя (335 км), а.с. 62, при цьому відповідач у повній мірі скористався своїм правом щодо надання суду заперечень проти позову та доказів, на обґрунтування цих заперечень.

Щодо відводу, заявленого відповідачем судді Юзефовичу І.О., за доводами апеляційної скарги, то колегією суддів встановлено, що суддею, у відповідності до ст.ст. 20, 24, 208-210 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час постановлення ухвали, ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14.11.2017 року було розглянуто заяву відповідача ОСОБА_3 про відвід головуючого судді Юзефовича І.О., з викладенням мотивів, з яких суддею залишено без задоволення зазначену заяву, а.с. 97.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не обґрунтовано, що суддею Юзефовичем І.О. створені неможливі умови для участі відповідача у розгляді справи.

Як зазначено вище, судом першої інстанції відповідач ОСОБА_3 своєчасно повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме відмова у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції, за доводами апеляційної скарги, не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, оскільки це порушення не призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України в редакції 2004 року та ч.ч. 2, 3 ст.376 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником ОСОБА_3 не доведено незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявність такого порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи за положеннями ЦПК України в редакції 2004 року, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Колегією суддів, з урахуванням положень ст.367 ЦПК України щодо межі розгляду справи апеляційною інстанції, не встановлено підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги, а тому апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішенняСєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.04.2018 року.

Головуючий

Судді: