Decision № 73344049, 13.04.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 квітня 2018 року № 826/856/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 листопада 2017 року № 0027334202.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків Акту перевірки від 27 жовтня 2017 року № 2124/26-15-42-02-12/2214007385 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0027334202 від 17 листопада 2017 року, яке підлягає скасуванню.

За твердженнями позивача 05 квітня 2016 року нею укладено договір дарування коштів депозитного рахунку з ОСОБА_3, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 частину банківського депозиту, що складає 6 820, 83 доларів США, у гривневому еквіваленті 177 272, 37 грн., що знаходилися на валютному депозитному рахунку ОСОБА_4, відкритому у ПАТ КБ «Хрещатик».

У цей же день - 05 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України № 234 ПАТ КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних, запроваджено тимчасову адміністрацію та згодом розпочато процедуру ліквідації. Всі договори, укладені 05 квітня 2016 року, визнано нікчемними, у зв'язку з чим позивач фактично не отримувала у 2016 році будь-яких коштів, тому й обов'язку щодо сплати податку у неї не виникло.

У подальшому, 29 серпня 2017 року договір дарування частки банківського депозиту був розірваний у нотаріальному порядку з причини неотримання дарунку.

Ухвалою суду від 19 січня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №826/856/18, розгляд призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву.

07 лютого 2018 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 20 лютого 2018 року відмовлено у його задоволенні.

08 лютого 2018 року до суду надійшов відзив відповідача, 21 лютого 2018 року надійшла відповідь на відзив від представника позивача, 12 березня 2018 року надійшли додаткові пояснення від представника позивача.

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді вартості об'єкта дарування від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, за період з 01 січня по 31 грудня 2016 року.

За результатами перевірки складено Акт від 27 жовтня 2017 року № 2124/26-15-42-02-12/2214007385, відповідно до висновків якого ОСОБА_1 упродовж періоду, що перевірявся, отримувала доходи внаслідок укладення договору дарування з фізичною особою, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, які підлягають оподаткуванню відповідно до підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України та включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу згідно підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що не відображено платником у податковій декларації про майновий стан і доходи.

Приватним нотаріусом ОСОБА_2 подано до податкового органу податковий розрахунок за формою 1-ДФ за ІІ квартал 2016 року, у якому відображено інформацію щодо отриманого ОСОБА_1 доходу у розмірі 177 273,37 грн. за ознакою доходу 114 - дохід, отриманий платником податку внаслідок прийняття у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, за 2016 рік.

За результатами перевірки донараховано ОСОБА_1 податок на доходи фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 8 863,67 грн.

Копію зазначеного Акту від 27 жовтня 2017 року отримано позивачем 02 листопада 2017 року, та подано на нього заперечення, в яких зазначено, що кошти за договором дарування остання не отримувала, тому підстави для декларування доходів з відповідним оподаткуванням у неї не виникли. За результатами розгляду заперечень позивач отримала лист від 14 листопада 2017 року № 1864512125-15-42-02-19 про залишення їх без задоволення, а податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року без змін.

30 листопада 2017 року позивач подала скаргу до Державної фіскальної служби України та 11 січня 2018 року отримала рішення про залишення скарги без задоволення, а податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року без змін.

Як вбачається із змісту договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05 квітня 2016 року (далі - Договір від 05 квітня 2016 року), ОСОБА_3 - Дарувальник подарувала ОСОБА_1 - Обдаровуваній грошові кошти в сумі 6 820,83 доларів США (виходячи з офіційного обмінного курсу НБУ на день укладення договору є еквівалентним 177 273,37 грн.), які знаходяться на депозитному рахунку Дарувальника № 26304001225/2630.8.003182.007 в ПАТ КБ «Хрещатик» і є 1/12 частиною депозитного вкладу Дарувальника та розміщені в зазначеній банківській установі на підставі Договору № 225D-650854 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в доларах США від 05 січня 2016 року.

Згідно частини першої статті 722 Цивільного кодексу України право власності Обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до частини четвертої статті 722 Цивільного кодексу України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів, тощо) є прийняттям дарунка.

Як зазначено у пункті 3 Договору від 05 квітня 2016 року прийняттям подарунка вважатиметься одержання Обдаровуваним оригінального примірника цього Договору після його нотаріального посвідчення.

Договір від 05 квітня 2016 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, складено у двох примірниках, один з яких отримала ОСОБА_1 у момент його посвідчення.

Отже, судом встановлено, що позивач відповідно до підписаного нею Договору від 05 квітня 2016 року, одержавши примірник нотаріально посвідченого Договору, прийняла подарунок у вигляді грошових коштів на депозитному рахунку ОСОБА_3

Пунктом 4 Договору від 05 квітня 2016 року визначено, що Обдаровуваний з моменту отримання дарунку замінює Дарувальника у правовідносинах, які склалися між Дарувальником і Банком згідно з Договором № 225D-650854 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в доларах США від 05 січня 2016 року, в тому числі в частині отримання після закінчення строку дії вказаного вище депозитного договору, набутих у власність за даним Договором дарування грошових коштів в сумі 6 820, 83 доларів США.

Як визначено умовами Договору № № 225D-650854 банківського вкладу «Різдвяний сніг», укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Хрещатик», строк його дії з 05 січня по 05 липня 2016 року.

Таким чином, подаровані грошові кошти позивач мала отримати після 05 липня 2016 року, проте фактично їх не отримала, оскільки відповідно до постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 ПАТ КБ «Хрещатик» віднесений до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 463 від 05 квітня 2017 року у ПАТЬ КБ «Хрещатик» запроваджено тимчасову адміністрацію, а згодом розпочато процедуру ліквідації.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Заяви до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» про включення вимог до реєстру кредиторів банку приймалися до 11 липня 2016 року включно.

Як зазначає позивач, після укладення Договору дарування від 05 квітня 2016 року вона не відкрила на своє ім'я депозитний рахунок у ПАТ КБ «Хрещатик» із вищевикладених причин, а крім того, грошові кошти, що знаходилися на депозитному рахунку ОСОБА_3, які вона подарувала позивачу, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ КБ «Хрещатик» у зв'язку з неподанням нею відповідної заяви, що підтверджується також і листом ПАТ КБ «Хрещатик» № 2-2/4032 від 01 вересня 2017 року.

Позивач також вважає, що оскільки ПАТ КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та видано відповідну постанову від 05 квітня 2016 року, укладені у цей день договори, у тому числі й Договір дарування банківського вкладу, є нікчемними.

У цьому зв'язку суд зазначає, що положення про нікчемність правочинів, укладених у день віднесення ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних, розповсюджується на правочини, укладені за участю саме ПАТ КБ «Хрещатик», а договір дарування банківського вкладу, як вбачається з його змісту, укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, між двома фізичними особами без участі Банку.

Крім того, матеріали справи не містять підтверджень тверджень позивача про визнання відповідачем нікчемним саме Договору дарування банківського вкладу від 05 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін7 і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За таких обставин, при виданні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року відповідач правомірно виходив з обставин наявності у позивача у 2016 році укладеного з особою, яка не є членом її сім'ї першого ступеня споріднення, договору дарування частки банківського вкладу, та отримання у цей період доходу у сумі 177 273,37 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, вартість будь-якого об'єкта спадщини (дарування), що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 зазначеного Кодексу.

Згідно пункту 167.2 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу.

Відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Відповідно до пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Отже, відповідач правомірно дійшов висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України щодо обов'язку фізичної особи - платника податків задекларувати дохід за 2016 рік, що підлягає оподаткуванню, у даному випадку на суму 177 273,37 грн. та про заниження суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік на загальну суму 8 863,67 грн.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеної норми Закону, суд не вбачає протиправності у діях відповідача щодо видання податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року № 0027334202, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного суд не знаходить підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда