Court ruling № 73100451, 27.03.2018, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

27 березня 2018 р. Справа № 820/966/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Васильєвої С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції (вул..Академіка Богомольця,10, м.Київ, 01601), третя особа Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (м.Харків, вул..Жон Мироносиць,5, індекс 61002) про стягнення коштів

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 126730.89 грн.; стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 незаконно вирахувані кошти, стягнуті з позивача згідно протиправного наказу від 27.01.2017 року № 19 о/с за невідпрацьовані 11 днів щорічної відпусти, наданої в рахунок невідпрацьованого часу за період з 29.01.2016 року по 11.04.2017 року в розмірі 4013.79 грн.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що позивача поновлено на посаді на виконання рішення суду, проте при розгляді справи про по оновлення на посаді вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не заявлялася. З вимогою про стягнення позивач звернувся у 2017 році тобто поза сплином строків, визначених ст.122 КАС України; ст.233 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовується, оскільки грошове забезпечення не є заробітної платою.

Представник позивача та позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечували, пославшись на те, що до вказаних відносин мають бути застосовані положення ст.233 КЗпП України

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі № 820/1765/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа Управління внутрішньої безпеки в Харківській бокасті департаменту внутрішньої безпеки національної поліції України про скасування наказу, поновлення на посаді задоволено у повному обсязі: скасовано наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27.01.2017 року № 19 о/с та поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу оперативного забезпечення Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 28.01.2017 року.

На виконання рішення суду відповідачем видано наказ № 319 о/с від 28.12.2017 року, яким позивача поновлено на посаді з 28.01.2017 року

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані, зокрема, ст.122 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що в зазначених спірних правовідносинах поряд зі спеціальними нормами повинні застосовуватись загальні приписи трудового законодавства

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного суду, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, ч. 2 цієї статті передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, ст. 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (ч. 1); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (ч. 3); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (ч. 5). Отже, положення ст. 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16.

Крім того, виходячи з аналізу приписів ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» , Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, суд приходить до висновку, що за своєю правою природою грошове забезпечення є різновидом оплати праці, а отже є тотожним поняттям заробітної плати

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року (№ 6-1395цс16) у якій визначено, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Суд також зауважує, що хоча положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак зазначене положення не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити оплату вимушеного прогулу у разі звільнення працівника без законної підстави, що мало місце при звільненні позивача.

На підставі вищенаведеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та залишення адміністративного позову без розгляду.

Керуючись ст.. 233 КЗПП України, ст..122, 123 КАС України, суд

ухвалив

Клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду залишити без задоволення

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на неї можуть бути включені включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

У повному обсязі ухвала виготовлена 02.04.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.