Decision № 72977640, 26.03.2018, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/259/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови № 015311 від 30.01.2018 року про застосування адміністративно-господарського штрафу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 015311 від 30.01.2018.

Свої вимоги мотивує тим, що застосування до нього постановою № 015311 від 30.01.2018 адміністративно-господарського штрафу, згідно зі ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" є протиправним, оскільки в розумінні ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" він не є перевізником. Також, позивач вказує, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт, в порушення вимог п.9 ч.2 ст. 2 КАС України, розглянута Чорноморським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки без урахування права ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття рішення, оскільки копію акта проведення перевірки та повідомлення про розгляд справи 23.01.2018 о 10:00 ним отримано лише 23.01.2018 о 16:27, що підтверджується конвертом поштового відправлення та роздруківкою про вручення поштової кореспонденції, а повідомлення про розгляд справи 30.01.2018, коли датована оскаржувана постанова, взагалі не отримано. Таким чином, за його переконанням, безспірно встановлено, що вина ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому порушення не доведена, оскільки зазначені у акті проведення перевірки № 000752 від 11.01.2018 обставини не відповідають фактичним обставинам справи, а докази, які взято до уваги посадовою особою Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки не можуть бути належними та допустимими.

Ухвалою суду від 12.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 12.03.2018 о 10:30. Крім того, ухвалою від 12.02.2018 витребувано у Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки матеріали справи по притягненню ОСОБА_1 до відповідальності за порушення транспортного законодавства, згідно акта № 000752 від 11.01.2018 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду відзив на позовну заяву. Також, попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк справа буде вирішена за наявними матеріалами. Відповідач отримав ухвалу 15.02.2018 року.

12.03.2018 судом оголошено перерву у засіданні до 26.03.2018 о 09:30.

Представник позивача надав 26.03.2018 заяву, в якій просив позовні вимоги розглядати в порядку письмового провадження.

Відповідач не скористався своїм правом щодо надання до суду відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів. Кодексом адміністративного судочинства України передбачено можливість вирішення справи, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, за наявними матеріалами.

Відповідно до положень частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - вантажного автомобілю марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - КАМАЗ), зареєстрованого за ним відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6, виданого 05.07.2001 РЕП ДАІ м. Херсона. Крім того, ОСОБА_1 є власником бортового причепу ГКБ, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого за ним відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого 27.05.2009 МРЕВ ДАІ м. Херсона.

11.01.2018 на автомобільній дорозі М-14 Одеса-Мелітопіль-Новоазовськ (203км + 500м) державними інспекторами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено перевірку транспортних засобів - КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 та бортового причепу ГКБ, реєстраційний номер НОМЕР_2, які належать ОСОБА_1 Під час згаданої перевірки встановлено факт здійснення надання послуг перевезення вантажів без оформлення індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_2, чим порушено вимоги наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 "Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів", за що передбачена відповідальність відповідно до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Посадовими особами відповідача складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 000752 від 11.01.2018, яким зафіксовано вищезгадане порушення.

Надалі, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт заступником начальника управління Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Стеценко В.І. прийнято постанову № 015311 від 30.01.2018 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.3 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

На думку позивача, постанова № 015311 від 30.01.2018 про застосування адміністративно-господарського штрафу складена контролюючим органом неправомірно, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та відповідність оскаржуваної позивачем постанови чинному законодавству, суд керувався наступним.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001, законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, Законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

За змістом ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" № 3353-XII від 30.06.1993 р. до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч.3 ст. 6 Закону "Про автомобільний транспорт", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. № 103 (далі - Положення), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування (п.п.2, 17 п.5 Положення).

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (п.8 Положення).

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачена відповідальність перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Оскільки ст. 39 Закону стосується пасажирських перевезень, а ст. 48 Закону - вантажних перевезень, то очевидно, що підставою для винесення постанови № 015311 від 30.01.2018 про застосування адміністративно-господарського штрафу стало порушення автомобільним перевізником вимог ст. 48 Закону "Про автомобільний транспорт". Ст. 48 Закону встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Таким чином, вирішальним при розгляді даної справи є встановлення факту чи є ОСОБА_1 перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Таким чином, системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст. 1 Правил дорожнього руху України.

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Крім того, ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

З наявних у справі доказів вбачається, що під час вчинення порушення водієм ОСОБА_2 на транспортних засобах - вантажному автомобілі марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6, виданого 05.07.2001 РЕП ДАІ м. Херсона та бортовому причепі ГКБ, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого за ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого 27.05.2009 МРЕВ ДАІ м. Херсона, здійснювалось транспортування вантажу - пшениці врожаю 2017 року, відповідно до товарно-транспортної накладної № б/н від 11.01.2018.

Вказана товарно-транспортна накладна є документом, який у розумінні ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт", підтверджує факт укладення договору перевезення вантажу між перевізником та відправником (вантажовідправником).

При цьому, згідно змісту товарно-транспортної накладної № б/н від 11.01.2018, перевізником вантажу є не позивач, а ФОП ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_3.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не є перевізником, у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", так як його транспортний засіб фактично використовувався іншою особою, у той час як за ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено виключно на автомобільного перевізника.

При цьому законність або незаконність використання іншою особою належного позивачу транспортного засобу для здійснення вантажних автомобільних перевезень не є підставою для визначення правового статусу позивача як перевізника у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" водій має право: керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування. Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п.п.1.10, 2.1, 2.2 затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - це фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції; на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Як слідує з наявних у справі копій свідоцтв про реєстрацію вантажного автомобілю марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 та бортового причепу ГКБ, реєстраційний номер НОМЕР_2, останні є приватною власністю ОСОБА_1, а тому вказана особа має законне право передавати керування цими транспортними засобами іншій фізичній особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційні документи на ці транспортні засоби. Проте, в даному випадку це жодним чином не зробило його учасником правовідносин, які витікають з договору перевезення вантажу, укладеного згідно товарно-транспортної накладної № б/н від 11.01.2018.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач у спірних правовідносинах не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому за встановлених обставин притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення вимог цього закону є протиправним.

Таким чином, відповідач у даному випадку діяв без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим відповідач не надав належних та допустимих доказів правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Виходячи з положень ч.1 ст. 139 КАС України, судові витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 139, 143, 242-246, 250, 255, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 015311 від 30 січня 2018 року.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (75000, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 3.7