Decision № 72909897, 01.03.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року Справа № 804/8793/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врони О.В., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 року форми «ф» №463-614/1, яким позивачу донараховано грошове зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 33 394,78 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він є власником квартири, яка, у відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, податковим органом не було враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення яких передбачені статтею 12 Податкового кодексу України. Застосування контролюючим органом положень рішень органів місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік вважає неправомірним та передчасним.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов (а.с.38-42), та повідомив, що прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим, оскільки позивач є власником об'єктів нерухомості, а тому зобов'язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. Наголошує, що Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 7/11 від 13.07.2016 року, відповідно до якого встановлено ставка на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб в розмірі 2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м. бази оподаткування. Додатково відзначив, що приписами пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VIII від 24.12.2015 року, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". За таких обставин, вважає, що спірне рішення винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, просив у задоволені позову відмовити.

Позивачем до суду надіслано відповідь на відзив контролюючого органу, в якому останній наполягає на обґрунтованості позовних вимог та вважає доводи відповідача безпідставними та протиправними. Зазначає, що прийняте податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням принципу стабільності, закріпленого Податковим кодексом України.

В судове засідання 01.03.2018 року сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Так, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою м.Дніпро, площа Шевченка 4, кв.28, загальною площею 304,6 кв.м.

На підставі даних отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30.06.2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №463614/1, яким ОСОБА_1 донараховано грошове зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 33 394,78 грн.

Не погодившись з рішенням позивач звернувся до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України N71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України, введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Кодексу визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, стали об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.

Відповідно до п. п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 ст. 266 ПК України визначено, зокрема, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно із п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове зобов'язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ч. "а" п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що 13 липня 2016 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 7/11 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста (зі змінами)".

Додатком № 1 до рішення міської ради від 13.07.2016 року № 7/11 Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлено відповідні ставки для об`єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м бази оподаткування.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 25 названого Закону встановлено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно із пунктом 24 частини 1 статті 26 названого Закону, виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень статті 10 названого Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

В пункті 7 «Прикінцеві положення" Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", який набув чинності з 01 січня 2016 року, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Крім того, слід зазначити, що вказаним Законом № 909-VIII не внесено зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Разом з тим, відповідач, виконуючи рекомендацію Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та приймаючи спірне рішення, зобов'язаний був дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма кореспондується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З викладеного слідує, що застосування з 01 січня 2016 року рішення Дніпропетровської міської ради від 13 липня 2016 № 90 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.01.2015 року № 1984 "Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядку їх справляння (зі змінами)", не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому, Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження сільських рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 № К/800/33547/16.

Таким чином, оскільки рішення Дніпропетровської міської ради № 7/11 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста (зі змінами)", прийняте 13.07.2016, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, в той час, як відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.06.2017 року №463614/1.

Частиною першою статті 136 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до норм ст. 136 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровської області.

Керуючись, ст.ст. 205, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.06.2017 року форми «ф» №463-614/1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_2