Decision № 72500129, 19.02.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2018 року 11:01 №826/3740/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., за участю секретаря судових засідань Огнивог Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті»

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від

07.12.2016 №6232615141, від 07.12.2016 №6242615141

за участю:

представника позивача - Виграненка С.П.

представника відповідача - Денисенка О.Е.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 лютого 2018 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141, від 07.12.2016 №6242615141.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166, прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141, від 07.12.2016 №6242615141.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 07.12.2016 №6232615141, від 07.12.2016 №6242615141.

Під час судового розгляду справи оголошувалась перерва у звязку із необхідністю отримання нових доказів у справі, витребуваних у сторін.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай» за лютий 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті»:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128 807,00 грн., в тому числі за перший квартал 2016 року на суму 128 807, 00 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161 009, 00 грн. за лютий 2016 року.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві було складено акт від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 07.12.2016 №6232615141, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 241 513, 00 грн., у тому числі: 161 009, 00 грн. - основний платіж, 80 504, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 07.12.2016 №6242615141, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 193 210, 00 грн., у тому числі: 128 807, 00 грн. - основний платіж, 64 403, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Користуючись своїм правом, передбаченим статтею 56 Податкового кодексу України, товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» оскаржило вище вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

За наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень від 07.12.2016 №6232615141 та від 07.12.2016 №6242615141, Державною фіскальню службою України було скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 07.12.2016 №6242615141 в частині визнначення грошового зобовязання за лютий 2016 року, а податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Розміри та порядок плати податку на прибуток, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння податку визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку - резидентами є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України»

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті» та товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай».

Так, відповідач дійшов висновку, що встановлені у процесі перевірки обставини свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей, позивачем створено штучну видимість здійснення господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай» шляхом формального складання первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій з контрагентом. Відпвідачем у акті перевірки також вказано на те, що документи укладені між позивачем та його контрагентом не відповідають умовам чинності правочину, а саме частині 3 статті 203 Цивільного кодексу україни.

Згідно з приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 вбачається, що видами діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» за КВЕД -2010 є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво інших текстильних виробів; виробництво одягу зі шкіри; виробництво робочого одягу; виробництво іншого верхнього одягу; виробництво спіднього одягу.

Як стверджує позивач по справі, між ним та товариством з обмежною відповідальністю «Панорама-Скай» у лютому 2016 року було укладено усний договір поставки, відповідно до якого, Постачальник (товариство з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай» взяв на себе зобов'язання на умовах, зазначених в рахунках фактурах поставити товари: тканину «Бондинг», фіксатори на шнур, кнопки, шнур-резинку, діагональ 3025, нитки, резинку та інше, а Покупець (товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті») зобов'язаний був прийняти та оплатити даний товар.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії податкових накладних, карток рахунку, рахунків-фактур, видаткових накладних, виписок по особовому рахунку, платіжних доручень.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Суд критично ставиться до посилань відповідача у акті перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 стосовно того, що документи укладені між позивачем та його контрагентом укладені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а тому не відповідають умовам чинності правочину.

Так, відповідачем не надано вироку суду, яким би були встановлені факти фіктивного підприємництва контрагента позивача, оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, підробки документів можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях щодо контрагента позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

При цьому, під час судового розгляду справи, на вимогу суду, відповідачем надано суду копію податкової декларації товариства з обмежною відповідальністю «Панорама-Скай» за лютий 2016 року, з якої вбачається, що контрагентом позивача декларувались податкові зобовязання по взаємовідносинам із товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті».

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Панорама-Скай»».

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень від 07.12.2016 №6232615141 та від 07.12.2016 №6242615141, Державною фіскальню службою України було скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 07.12.2016 №6242615141 за лютий 2016 року в частині.

Представником відповідача у судовому засіданні підтверджено, що податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 07.12.2016 №6242615141 скасовано у повному обсязі, оскільки вся перевірка позивача проводилась за податковий період - лютий 2016 року.

Згідно із приписами підпункту 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6242615141 вже скасовано відповідачем за процедурою адміністративного оскарження, нового податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 відповідачем не виносилось, відтак податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6242615141 є відкликаним в силу приписів Податкового кодексу України, а тому в суду не виникає обов'язку щодо скасування зазначеного повідомлення-рішення. Тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Суд також звертає увагу, що обидва податкових повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141 та від 07.12.2016 №6242615141 винесено контролюючим органом на підставі одного єпизода порушення, що мало місце на думку контролюючого органу і зафіксовано в акті перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166. Проте за наслідками процедури адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України, скасовано лише податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6242615141 з посиланням на те, що акт перевірки не містить чіткого обгрунтування і доказів порушення законодавства України.

Відтак, необгрунтованість висновків акту перевірки від 18.11.2016 №356/26-15-14-01-04/31111166 визнано на рівні Державної фіскальної служби України. Під час судового розгляду справи відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що податкове повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 07.12.2016 №6232615141 підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 07.12.2017 №6232615141.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» (код ЄДРПОУ 31111166, адреса: м. Київ, пров. Куренівський, буд. 17) здійснені ним та документально підтверджені судові витрати (пропорційно частині задоволених позовних вимог) у розмірі 3 622, 95 грн. (три тисячі шістсот двадцять дві гривні дев'яносто п'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.