Decision № 72435150, 26.02.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2018 року № 826/10470/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.06.2016 № 0002171306 і № 0002181306, а також визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 № ф 0002151306 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.06.2016 № 0002161306.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки акта документальної перевірки від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5, які покладені в основу оспорюваних рішень податкової інспекції, не відповідають фактичним обставинам справи та необґрунтовані належними документальними доказами. На думку позивача, відповідач в порушення норм Податкового кодексу України та затвердженого Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, не вказав в акті перевірки на підставі яких первинних та інших документів, аналізу господарських операцій чи аналізі яких саме розрахункових рахунків позивача виявлені факти заниження ним сум витрат і доходів. Натомість, як стверджує позивач, правомірність сформованих та задекларованих ним суми витрат і доходів за результатами здійснення підприємницької діяльності у період 2013 - 2015 років підтверджено всіма необхідними первинними і розрахунками документами та банківськими виписками.

У призначеному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю, а представник відповідача заперечував проти позову з підстав, наведених у тексті його заперечень. Зокрема, представник відповідача пояснив, що оспорювані рішення прийняті на підставі матеріалів документальної планової виїзної перевірки - акта від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5. В ході проведення такої перевірки встановлені випадки заниження позивачем сум доходу та витрат, що вплинули на правильність обчислення ним розміру чистого оподатковуваного доходу, та як наслідок призвели до виникнення обов'язку по сплаті податку на доходи фізичних осіб, військового збору і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у більших

розмірах. Висновки акта перевірки відповідач вважає обґрунтованими, а прийнятті на його підставі рішення - правомірними.

На підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції що діяла на час вчинення даної процесуальної дії, суд ухвалив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Працівниками ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання ним вимог чинного законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, додержання законодавства щодо оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог іншого законодавства, а також дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2015. За результатами такої перевірки складений акт від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5.

За висновками цього акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних норм податкового та іншого законодавства:

- п.п. 44.1 і 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням позивачем до податкової інспекції книги обліку доходів і витрат;

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що полягає у неправомірному заниженні позивачем доходу (виручки) за 2014 рік на загальну су 378 370,95 грн., у зв'язку із не включенням до складу доходу за вказаний період сум коштів, які фактично надійшли на розрахункові рахунки за реалізовані товари від покупців;

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 і 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що полягає у неправомірному завищенні позивачем показника витрат за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну сум 1 134 258,67 грн. (в т.ч. за 2013 рік у сумі 201 320,89 грн., за 2014 рік - 476 371,03 грн., за 2015 рік - 456 566,75 грн.), у зв'язку із включенням до їх складу витрат, не підтверджених відповідними платіжними документами, та не пов'язаних із провадженням підприємницької діяльності та безпосередньо з отриманим доходом;

- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України за фактом заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну суму 1 512 629,68 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 201 320,89 грн., за 2014 рік - 854 742,04 грн. за 2015 рік - 456 566,75 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 260 431,30 грн. (в т.ч. за 2013 рік - 31 991,49 грн., за 2014 рік - 142 751,70 грн., за 2015 рік - 85 688,11 грн.);

- п. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI за фактом заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну суму 230 727,19 грн. (в т.ч. за 2013 рік - 72 595,10 грн., за 2014 рік - 79 815,37 грн., за 2015 рік м- 78 316,72 грн.);

- пп. 1.2 і 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України за фактом заниження та не перерахування позивачем до бюджету військового збору за 2015 рік у сумі 6 848,50 грн. внаслідок заниження оподатковуваного доходу за 2015 рік у сумі 456 566,75 грн.

Відповідно до тексту вказаного акта від від 11.05.2016 в ході проведеної планової виїзної перевірки встановлено, що ОСОБА_1, зареєстрований як платник податку на додану вартість та перебуваючи на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, упродовж періоду з 01.01.2013 по 31.12.2015 здійснював підприємницьку діяльність з виробництва легких металевих паковань (кришок) та неспеціалізовану оптову торгівлю кришками, поліетиленовими пакетами та деревинним вугіллям.

Розрахунки в ході здійснення підприємницької діяльності проводилися ФОП ОСОБА_1 у безготівковій формі, без використання реєстратора розрахункових операцій.

Згідно поданих ОСОБА_1 до ДПІ податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013 - 2015 роки встановлено, що до річного оподатковуваного доходу включено дохід, отриманий від підприємницької діяльності. Зокрема, за підсумками:

- 2013 року позивач задекларував суму чистого оподаткованого доходу у розмірі 25 987,11 грн., як різницю між загальним оподатковуваним доходом у розмірі 1 346 210,42 грн. та витратами у розмірі 1 320 223,31 грн. Загальна сума податків, нарахованих до сплати за 2013 рік (в т.ч. податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок), за даними платника податків становить 27 821,59 грн.;

- 2014 року позивач задекларував суму чистого оподаткованого доходу у розмірі 18 456,33 грн., як різницю між загальним оподатковуваним доходом у розмірі 2 051 448,08 грн. та витратами у розмірі 2 032 991,75 грн. Загальна сума податків, нарахованих до сплати за 2014 рік (в т.ч. податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок), за даними платника податків становить 9 172,84 грн.;

- 2015 року позивач задекларував суму чистого оподаткованого доходу у розмірі 33 655,20 грн., як різницю між загальним оподатковуваним доходом у розмірі 2 925 480,18 грн. та витратами у розмірі 2891 824,98 грн. Загальна сума податків, нарахованих до сплати за 2015 рік (в т.ч. податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний соціальний внесок), за даними платника податків становить 151 396,51 грн.

В ході здійснення перевірки правильності визначення позивачем розміру оподаткованого доходу за перевіряємий період працівником ДПІ встановлено наступне. Дохід ФОП ОСОБА_1 за період 2013 - 2015 років формувався із сум коштів, які надходили на розрахункові рахунки у вигляді плати за реалізовані товари. Дослідивши рух коштів на розрахункових рахунках позивача за вказаний період та відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України, перевіряючі встановили факт не включення підприємцем до складу отриманого доходу (виручки) за 2014 рік сум коштів (всього у розмірі 378370,95 грн.), які надійшли на розрахункові рахунки за реалізовані товари від покупців. А саме за даними банківських виписок фактично надійшла сума коштів у розмірі 2 429 819,09 грн., в той час як позивач задекларував суму доходу у розмірі 2 051 448,08 грн. За наведених обставин контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем в порушення норм пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України доходу (виручки) за 2014 рік на суму 378 370,95 грн.

За даними поданих податкових декларацій за 2013 - 2015 роки позивач задекларував наступну структуру витрат: за 2013 рік - вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей у сумі 1 136 017,98 грн., інші витрати - 184 205,33 грн.; за 2014 рік - вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей у сумі 1 847245,15 грн. інші витрати - 185 746,60 грн.; за 2015 рік - вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей у сумі 2 724 381,01 грн., інші витрати - 167 443,97 грн.

Дослідивши банківські виписки по особових рахунках позивача перевіряючі встановили фактично понесені позивачем витрати та їх структуру (наведена у табл. 9 на стор. 9 - 10 акта перевірки). За даними контролюючого органу сума фактично понесених позивачем витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у 2013 році становила 934 697,09 грн., у 2014 році - 473 771,03 грн. та у 2015 році - 2 278 814,26 грн. При цьому, позивачем не було надано до перевірки книгу обліку доходів і витрат, в т.ч. на виконання запиту ДПІ від 11.04.2016 № 935/Д/26-57-130-01-25. За наведених обставин контролюючий орган дійшов висновку про завищення позивачем в порушення норм показників задекларованих витрат у 2013 році на суму 201 320,89 грн., у 2014 році на суму 473 771,03 грн., за 2015 рік на суму 445 566,75 грн.

Крім того, перевіряючі дійшли висновків про відсутність у позивача правових підстав для віднесення до складу витрат, що пов?язані із здійсненням підприємницької діяльності, наступних витрат: у 2014 році - витрат у сумі 2 600 грн. за договором від 28.10.2014 № 1931 щодо надання послуг з пошуку на тотожність і схожість ТЗ в Україні, укладеним з ФОП ОСОБА_2; у 2015 році - витрат на загальну сум 11 000 грн. за результатами наданих ТОВ «Юридична компанія «Віннерс Лекс» юридичних послуг (юридична консультація щодо відмови контрагента ТОВ «Епіцентр К» підписувати акт звірки). В останньому випадку, позивачем не було надано до перевірки документів, які б підтверджували проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «Епіцентр К».

З урахуванням сформованих висновків про заниження позивачем суми доходу за 2014 рік та завищення ним сум витрат за 2013 - 2015 роки перевіряючі вирахували йому суми чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік у розмірі 227308 грн., за 2014 рік - 873 198,37 грн., за 2015 рік - 490 221,95 грн. та відповідно донарахували податок на доходи фізичних осіб за вказаний період на загальну суму 260 431, 30 грн. (в т.ч. за 2013 рік - 31 991,49 грн., за 2014 рік - 142 751,70 грн., за 2015 рік - 85 688,11 грн.).

У взаємозв'язку з виявленням факту заниження чистого доходу за 2013 - 2015 роки перевіряючими було також встановлено заниження позивачем сум доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і військовий збір, та визначено до сплати єдиний внесок на загальну суму 230 727,19 грн. і військовий збір у сумі 6 848,50 грн. (за 2015 рік).

01.06.2016 за результатами розгляду заперечень ФОП ОСОБА_1 на висновки акта перевірки ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві у своєму листі від 01.06.2016 № 7180/Д/26-57-13-06 зазначила про залишення такого акта перевірки без змін.

На підставі цього акта перевірки ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла оспорювані у справі рішення:

- податкове повідомлення від 06.06.2016 № 0002171306, яким за порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 і 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 і 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, нарахувала ОСОБА_1 до сплати грошове зобов?язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 325 539,12 грн. (з них за податковим зобов?язанням - 260 431,30 грн., за штрафними санкціями - 65 107,82 грн.);

- податкове повідомлення від 06.06.2016 № 0002181306, яким за порушення позивачем пп. 1.2 і 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, нарахувала ОСОБА_1 до сплати грошове зобов?язання за платежем «військовий збір» у сумі 8 560,62 грн. (з них за податковим зобов?язанням - 6 848,50 грн., за штрафними санкціями - 1 712,12 грн.);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 № ф 0002151306, відповідно до якої за позивачем обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 230 727,19 грн.;

- рішення № 0002161306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.06.2016, яким на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування», за порушенням позивачем п. 4 ст. 4 цього ж Закону визначила ОСОБА_1 до сплати штраф у розмірі 26 702,47 грн.

Вважаючи зазначені вимогу та рішення від 06.06.2016 протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В тексті свого позову позивач заперечував факти заниження ним задекларованих показників доходу і витрат за 2013 - 2015 роки. Зокрема, позивач зазначив наступне:

- висновки відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 суми отриманого доходу (виручки) на 378 370,95 грн. за результатами підприємницької діяльності за 2014 рік позивач вважає такими, що спростовуються даними виписок банків по особовим рахункам ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у ПАТ «КБ «Приватбанк» та № НОМЕР_2 у ПАТ «Універсал Банк». За даними цих банківських виписок загальна сума надходжень на вказані розрахункові рахунки позивача за 2014 склала 2 508 150,75 грн. і 144 793 грн. (у розрізі по рахунках), з них: власні кошти позивача - 102 679 грн. і 54 800 грн., банківські комісії за розрахунково-касове обслуговування - 5,23 грн. і 0,01 грн., перенесення заборгованості перед банком - 1881,90 грн. (на р/р № НОМЕР_1); дохід від реалізації товарів - 2 403 584,62 грн. (в т.ч. сума доходу від реалізації товарів без урахування сум ПДВ - 2 002 987,18 грн.) та 89992,99 грн. (в т.ч. сума доходу від реалізації товарів без урахування сум ПДВ - 74994,16 грн.). Таким чином, позивач стверджує, що загальна виручка від реалізації товарів за 2014 рік (без ПДВ) становила 2 077 981,34 грн. Крім цього, на підставі акта звірки № 1 від 16.12.2014, платіжними дорученнями від 22.12.2014 № 221 та від 25.12.2014 № 222 відповідно позивачем була повернута ТОВ «Новус Україна» раніше отримана попередня оплата на загальну суму 31 486,19 грн., що без ПДВ складає суму в 26 538,49 грн. З урахуванням повернення цієї попередньої оплати, загальна сума доходу позивача за 2014 рік, без ПДВ, в дійсності склала 2 051 442,85 грн.;

- стосовно висновків відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 витрат за період 2013 - 2015 роки на загальну суму 1134258 грн. позивач зазначив, що за вказаний період собівартість реалізованих товарів (витрати позивача), без ПДВ, склали: у 2013 році - 1 096 325,38 грн., у 2014 pоці - 1 763 828,93 грн., у 2015 pоці - 2 394 617,53 грн. Дані обставини підтверджується видатковими та податковими накладними, виписаними постачальниками товарів, а також банківськими виписками про їх оплату, що засвідчують сплату позивачем вартість поставлених йому товарів. Крім цього, позивачем протягом періоду, що перевірявся, на підставі актів про зарахування зустрічних однорідних вимог було погашено зобов'язання перед наступними начальниками:

- в 2013 році зі сплати вартості поставлених товарів на загальну суму без ПДВ 70 418,67 грн. (в т.ч. перед ТОВ «Бердянські ковбаси» на суму в 18 440 грн. (з ПДВ) та перед ТОВ «Укртарастандарт» на суму 65 062,40 грн. (з ПДВ));

- в 2015 році перед ФОП ОСОБА_3 на суму в 222 751,00 грн. без ПДВ.

Всупереч вимог ст.ст. 86 та 138 Податкового кодексу України та Порядку, відповідач не врахував значені вище суми до витрат позивача у відповідних періодах 2013 та 2015 років;

- стосовно висновку відповідача про неправомірне врахування ФОП ОСОБА_1 у складі інших витрат за 2014 рік витрат у сумі 2 600 грн. по господарських операціях з ФОП ОСОБА_2, то останні спростовуються тим, що такі витрати позивачем до складу задекларованих за 2014 рік інших витрат не включалися;

- стосовно висновку відповідача про неправомірне включення ФОП ОСОБА_1 до складу інших витрат за 2015 рік витрат на загальну суму 11 000 грн. за надані ТОВ «Юридична компанія «Віннерс Лекс» юридичні послуги позивач зазначив, що такі витрати були безпосередньо пов?язанні із здійсненою ним підприємницькою діяльністю. А саме позивачем були оплачені отримані юридичні послуги на суму 1 000 грн. - у вигляді наданої письмової юридичної консультації з питань господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом-покупцем - ТОВ «Епіцентр К». Підстава для оплати послуг - договір про надання юридичних послуг від 28.04.2015. Також позивач сплатив вартість юридичних послуг у сумі 10 000 грн., пов?язаних із представництвом ТОВ «Юридична компанія «Віннерс Лекс» інтересів позивача у Київському апеляційному адміністративному суді та Вищому адміністративному суді України в ході розгляду судової справи № 826/4712/14 за позовом ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2014 № 0000981701. Підстава для оплати послуг - договори про надання юридичних послуг від 15.01.2015 та від 06.07.2015.

На підтвердження наведених обставин позивачем разом з позовом подані копії наступних документів: довідок ПАТ «КБ «Приватбанк» про обіг коштів на рахунках ОСОБА_1 НОМЕР_3 - з відомостями про відсутність обігу коштів на таких рахунках; копії виписок ПАТ «КБ «Приватбанк» по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 за період з 01.07.2013 по 31.12.2015; копії виписок ПАТ «Універсал Банк» по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, платіжних доручень ОСОБА_1 № 221 від 22.12.2014, № 222 від 25.12.2014; прибуткових касових ордерів ОСОБА_1 від 03.04.2014, 09.04.2014 та 14.04.2014 про внесення власних заощаджень; платіжних доручень ОСОБА_1 № 84 від 11.07.2014 і № 87 від 15.07.2014 про повернення власних коштів на свій рахунок; угоди та акти про зарахування зустрічних однорідних вимог між позивачем та його контрагентами (ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Укртарастандарт» і ТОВ «Бердянські ковбаси») у 2013 і 2015 роках.

Додатково, у судовому засіданні 13.11.2017 представником позивача надані суду копії договорів про надання юридичних послуг від 15.01.2015, 28.04.2015 і 06.07.2015, укладених між ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Юридична компанія «Віннерс Лекс», актів прийому-передачі наданих послуг, складених на виконання цих договорів, письмову юридичну консультацію, платіжних доручень ОСОБА_1 про сплату за юридичні послуги та рішень судів апеляційної та касаційної інстанції у справі 826/4712/14.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено у ст. 177 розд. IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, в розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній до 1 січня 2015 року) «витратами» є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пункт 177.4 ст. 177 ПК України (у редакції чинній до 1 січня 2015 року) передбачав, що до переліку витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

У свою чергу, згідно зі ст. 138 п. 138.1 розд. III «Податок на прибуток підприємств» ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлювалось, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Також норми ст.138 п. 138.2. ПК України визначають, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу припису норми пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, сформованого за результатами аналізу наведених вище норм ПК України (постанова від 27.10.2015 № 21-1539а15 (справа № 826/661/14)), фізичній особі-підприємцю дозволено формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Починаючи з 1 січня 2015 року набули чинності зміни внесені до норм Кодексу Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, в тому числі зміни внесені до ст. 177 ПК України.

Зокрема, п. 177.4 ст. 177 ПК України викладений у новій редакції встановлював перелік витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів. До яких належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З контексту наведених норм п. 177.2 і 177.4 ст. 177 ПК України можна дійти правового висновку про те, що для врахування фізичною особою-підприємцем витрат (в тому числі витрат на юридичну допомогу) при обчисленні об?єкта оподаткування необхідно доведення безпосередньо зв?язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов?язковість ведення і зберігання яких передбачена законодавством.

При цьому, у силу приписів п. 177.3 ст. 177 ПК України (у редакції чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.10 ст. 177 ПК України також передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Дослідивши та проаналізувавши тексти акта перевірки, листа ДПІ від 01.06.2016 № 7180/Д/26-57-13-06 (відповідь на заперечення), а також інші матеріали справи у сукупності, суд встановив, що підставами для висновків контролюючого органу про заниження позивачем показника доходу (виручки) за 2014 рік та завищення показників витрат за 2013 - 2015 роки були виключно дані виписок банків по розрахунковим рахункам ОСОБА_1 № НОМЕР_4 і № НОМЕР_2 за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

При цьому, як вбачається з тексту акта перевірки, матеріали документальної планової виїзної перевірки позивача всупереч вимог п. 1.3 розд. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, не містять належним чином оформлених опису про факт виявлених правопорушень та посилань на конкретні первинні та інші документи обліку результатів діяльності платника податку, де зафіксований зазначений факт.

Судом не виявлено в тексті акта перевірки відомостей про детальний і достовірний (повний) перелік (опис) первинних та інших документів ФОП ОСОБА_1 за період господарської діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2015, наданих останнім до перевірки на підтвердження правомірності формування доходів і витрат за 2013 - 2015 роки.

В акті перевірки не зазначено про ненадання позивачем під час проведення перевірки конкретних первинних документів (за виключенням документів, що підтверджують зв?язок отриманих від контрагента ФОП ОСОБА_2 послуг з підприємницькою діяльністю позивача та документів, що підтверджують претензійно-позовної роботи з ТОВ «Епіцентр К»).

Наведені в акті перевірки обставини щодо вручення позивачу під час проведення перевірки письмового запиту від 11.04.2016 № 935/Д/26-57-13-01-25 про надання документів та відмови останнього у надані до перевірки тих чи інших документів відповідач в ході розгляду справи належними документальними доказами не підтвердив (а саме: не надав суду оригінали та/або засвідчені копії запиту ДПІ від 11.04.2016 № 935/Д/26-57-13-01-25, оформленого у відповідності до вимог чинного законодавства, з розпискою ОСОБА_1 про його отримання, актів, складених працівниками ДПІ в порядку п. 86.5 ст. 86 ПК України, за фактом відмови ОСОБА_1 у наданні до перевірки запитуваних первинних і розрахункових документів) та причини відсутності таких суду не пояснив.

Таким чином, зі змісту акта перевірки та наданих сторонами документів не вбачається за можливе встановити дійсний обсяг поданих платником (позивачем) до перевірки первинних та інших документів, та перевірити обставини правомірності врахування/відхилення контролюючим органом тих чи інших документів при обрахунку сум витрат.

Що стосується обґрунтованості висновків перевіряючих про заниження позивачем виручки за 2014 рік на загальну суму 378 тис. грн., сформованих на підставі банківських виписок по розрахункових рахунках позивача, то останні не в повній мірі відповідають даним таких виписок банків (копії яких подані разом з позовом). Зокрема, суд встановив, що відповідачем у складі сум отриманої позивачем виручки за 2014 рік були враховані суми поповнення ОСОБА_1 обігових коштів на такому рахунку № НОМЕР_4 (всього 65 679 грн.).

Між тим, у силу норм п. 83.1 ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до п. 1.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12.04.2013 № 607/23139), міститься загальне поняття терміну «акт перевірки» згідно якого акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення (визначення даного терміну наведене у пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу) приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, з контексту наведених норм слідує, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу про нарахування суми грошового зобов'язання (в т.ч. фінансової санкції). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі № 21-237а13.

За змістом положень ст. 72, ч. 1, 2 і 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормами ч. 2 і 4 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

З огляду на приписи наведених норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку про не здійснення перевіряючими детального аналізу первинних та інших документів, наданих позивачем до перевірки, а також документального засвідчення факту ненадання позивачем до перевірки конкретних первинних та розрахункових документів на підтвердження правомірності формування витрат, а тому критично ставиться до обставин та висновків, що зафіксовані в акті від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5 в частині епізодів про завищення підприємцем показників доходів і витрат, та відповідно до правомірності проведення контролюючим органом розрахунку суми заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки.

Крім того, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Юридична компанія «Віннерс Лекс», суд дійшов висновку, що доводи відповідача про відсутність зв?язку між здійснюваною позивачем підприємницькою діяльністю та витратами на оплату юридичних послуг названому товариству у 2015 році (а саме: за надання юридичної консультації, представництво інтересів як сторони у суді у справі № 826/4712/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення) спростовуються наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що у відповідача в даному випадку були відсутні законні підстави для донарахування позивачу сум податку з доходів фізичних осіб за 2013 - 2015 роки за фактом невстановленого податкового правопорушення.

Стосовно правомірності висновків акта перевірки про заниження позивачем сум нарахованих та сплачених військового збору та єдиного соціального внеску за 2013 - 2015 роки, то суд зазначає наступне.

Підпунктом 1.1 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, платниками якого є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (зокрема, такими згідно з п. 162.1 ст. 162 ПК є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи).

Відповідно до пп. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПК України об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України).

Згідно з пп. 1.4 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу. За ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (пп. 1.5 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України).

Відповідно до пп. 1.6 п. 161 підрозд. 10 розді. ХХ ПК України платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон ) платниками єдиного внеску є: в тому числі, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

У силу норм ч. 2 ст. 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Частиною 11 ст. 8 Закону передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюються у розмірі 34,7 відсотках визначеної пунктами 2, 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Частиною третьої ст. 7 Закону передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно ч. 2 - 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

При цьому, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Поряд з цим, згідно з п. 3 ч. 11 ст. 25 цього Закону за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки, що, у свою чергу, стало підставою для перерахунку відповідачем бази оподаткування військовим збором і єдиним соціальним внеском, документально не підтверджуються. А тому за встановлених обставин, висновки контролюючого органу про необхідність збільшення позивачу суми військового збору та донарахування сум єдиного соціального внеску, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за таке донарахування, суд також вважає необґрунтованими, що свідчить про неправомірність прийнятих відповідачем оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 06.06.2016 за № 0002171306 і № 0002181306.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 № ф 0002151306.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 0002161306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.06.2016.

5. Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5, місце проживання: 03179, АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 8 880,61 грн. (вісім тисяч вісімсот вісімдесят грн. 61 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39513550, адреса: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 9).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок