Decision № 72402163, 13.02.2018, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року м. Херсон Справа № 923/953/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (вул.Гвардійська,103, м. Олешки, Херсонська область, 75101, код ЄДРПОУ 38045226)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Сінтекс", ЛТД (вул.Ладичука,68-Б, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 22740909)

про стягнення 188040 грн.08 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник, довіреність від 06.05.2017;

від відповідача - ОСОБА_2, адвокат, посвідчення, №449 від 25.06.2009;

свідок гр. ОСОБА_3, НОМЕР_1, виданий Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області від 26.11.1999.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Сінтекс", ЛТД (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 188040 грн. 08 коп., яка складається з: заборгованості за поставлений товар - 172 300 грн.; пені за порушення термінів оплати за поставлений товар - 13905 грн. 93 коп.; 3% річних - 1 668 грн. 71 коп.; інфляційних нарахувань - 165 грн. 44 коп.

В ході розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги з урахуванням часткової опати відповідачем боргу на суму 4000 грн. 04.10.2017 та у заяві від 21.11.2017 просив стягнути заборгованість за поставлений товар у сумі 168 300 грн. пеню за порушення термінів оплати за поставлений товар - 13905 грн. 93 коп.; 3% річних - 1 668 грн. 71 коп.; інфляційних нарахувань - 165 грн. 44 коп.

Відповідач позовні вимоги не визнав та зазначив, що, дійсно, 29 серпня 2016 року між сторонами по справі було укладено договір поставки № ТА001321-16.

Відповідач пояснював, що відповідно до специфікації №1 до Договору від 09 червня 2016 року серед іншого, ціна 1 тисячі одиниць Товару складає 12 558,33 грн. (без ПДВ).

Відповідач доводить, що на виконання умов Договору, 19 червня 2016 року було здійснено відвантаження Товару за видатковою накладною № 5032 на суму 165769,96 грн., виходячи з вказаної у специфікації №1 вартості одиниці товару - 12 558,33 грн. Вказана накладна містить підпис керівника відповідача.

Відповідач доводить, що вартість отриманого товару він сплатив платіжними дорученнями № 193 від 07 липня 2017 року на суму 48 300 грн., №201 від 14 липня 2017 року на суму 40 000,00 грн., № 222 від 28 липня 2017 року на суму 27 469 грн., № 267 від 31 серпня 2017 року на суму 14 000грн., № 276 від 05 вересня 2017 року на суму 16 000,00 грн., № 285 від 11 вересня 2017 року на суму 8 000,00 грн., № 296 від 15 вересня 2017 року на суму 3 000,00 грн., № 304 від 19 вересня 2017 року на суму 5 000,00 грн., та № 325 від 04 жовтня 2017 року на суму 4 000,00 грн., а загалом на суму 165 769,96 грн.

За даними відповідача заборгованість за договором № ТА001321-16 від 29.08.2016 у нього перед позивачем відсутня.

Відносно обов'язку оплатити Товар вказаною накладною № 4983 від 17 червня 2017 року відповідач звернув увагу, що вказана накладна не містить підпису особи з боку отримувача Товару, тому не може бути підтвердженням його отримання.

Вартість товару визначена у розмірі 12750,00 грн за 1 тис. одиниць, яку ніякими специфікаціями між сторонами узгоджено не було.

Про зміну вартості Товару в порушення п.2.3. Договору, відповідача ніхто не повідомляв.

Ніяких Заявок-Замовлень та погодження Листів узгодження відповідачем не здійснювалось та на адресу позивача не направлялось.

В якості свідка за правилами ст.ст. 66, 87 ГПК України ОСОБА_3 - директор ТОВ "Сінтекс, ЛТД" надав показання.

Судом задоволено клопотання відповідача про виклик для надання правдивих показань ОСОБА_4 - працівника ТОВ "Торгівельна компанія "Сінтекс ЛТД та ОСОБА_5 - працівника ТОВ "Дунапак Таврія", про що прийнято судом ухвали від 25.01.2018.

В судове засіданні згадані особи не прибули, ОСОБА_5 направила заяву свідка.

Представником відповідача - адвокатом ОСОБА_2О заявлено до включення до складу судових витрат надані правничі послуги у сумі 9202 грн. та надані підтверджуючі документи.

Провадження у справі було порушено ухвалою від 06.10.2017 за нормами Господарського процесуального кодексу України, проте у зв'язку з набуттям кодексу нової редакції розгляд справи за ухвалою від 20.12.17 продовжено зі стадії підготовчого провадження за нормами ГПК у новій редакції.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.3 ст.4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), ст.ст. 216, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснив розгляд справи 923/953/17 у розумні строки, з урахуванням приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини).

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після завершення розгляду справи.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 222 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

29 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» (надалі за текстом «Позивач», «Постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія «Сінтекс», ЛТД (надалі за текстом «Відповідач», «Покупець») був укладений Договір поставки №ТА 001321-16.

Відповідно до пункту 1.1. Договору поставки Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця гофрокартонну продукцію, надалі «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити Товар на умовах, визначених цим Договором.

08.06.2017 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки, відповідно до якої змінено пункт 3.2. Договору поставки, щодо порядку сплати вартості придбаного товару.

Порядок сплати вартості придбаного Товару врегульовано розділом №3 «Умови розрахунків» Договору поставки. Так пунктом 3.2. Договору поставки (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 08.06.2017) встановлено, що Покупець зобов'язаний здійснити післяплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання Товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок «Постачальника».

Позивач, звертаючись до суду доводить, що він свій обов'язок по поставці та передачі у власність покупця (Відповідача) Товару виконав в повному обсязі, що підтверджує:

Видатковою накладною №4983 від 17.06.2017, товарно-транспортною накладною №4983 від 17.06.2017 відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 168 300,00 гривень;

Видатковою накладною №5032 від 19.06.2017, товарно-транспортною накладною №5032 від 19.06.2017 відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 165 769,96 гривень;

Загальна вартість поставленого товару, за його даними, складає 334 069,96 гривень.

Відповідно до п. 3.2. Договору поставки відповідач зобов'язаний здійснити післяплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання Товару, а саме:

за видатковою накладною №4983 від 17.06.2017 в строк до 26.06.2017; за видатковою накладною №5032 від 19.06.2017 в строк до 26.06.2017.

Однак, за даними позивача, відповідач в порушення умов Договору поставки не оплатив своєчасно та у повному обсязі вартість отриманої продукції.

Позивач доводить, що станом на 21.09.2017 за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в сумі 172 300 грн., а на день винесення рішення 168 000 грн. зазначену суму позивач заявляє до стягнення та просить стягнути з відповідача нараховані пеню за порушення термінів оплати за поставлений товар - 13905 грн. 93 коп.; 3% річних - 1 668 грн. 71 коп.; інфляційних нарахувань - 165 грн. 44 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.173-175 та ч.1 ст.193 ГК України, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, ст.ст. 526, 625, ч.1 ст.692 ЦК України.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.5 Господарського-процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.74 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відносини, що виникли між сторонами на підставі Договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, тому згідно зі ст. 173 -175 та ч.1. ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1. ч.2. ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Із огляду на умови договору № ТА001321-16 суд дійшов до висновку, що за своєю природою він є договором поставки.

Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог відповідне до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або, інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України також передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В ході дослідження доказів виконання позивачем договірних зобов'язань суд прийшов до наступного.

В ході розгляду справи сторони на вимогу суду провели акт звірки взаєморозрахунків.

Згідно акту звірки за даними позивача обліковується заборгованість у сумі 168 300 грн., яка склалась як різниця між поставками на суму 334 069 грн. 96 коп. (продаж від 17.06.2017 на суму 168 300 грн. та продаж 19.06.2017 на суму 165 769 грн.96 коп.). За даними відповідача обліковується тільки одна накладна № 5032 від 19.06.2017 на суму 165 769 грн. 96 коп. Зазначена сума відповідачем і була перерахована позивачу у повному обсязі.

В ході розгляду справи відповідач підтвердив, що ним продукція за видатковою накладною № 5032 від 19.06.2017 на суму 165 769 грн. 96 коп. була отримана і за нею він розрахувався у повному обсязі.

Відповідач не визнав факту отримання продукції за накладною № 4983 від 17.06.2017, звернувши увагу суду, що на ній відсутній підпис представника, який мав би діяти за довіреністю про отримання продукції.

Судом встановлено, що на супровідному документі - товарно-транспортній накладній № 4983 від 17.06.2017 міститься підпис у графі "прийняв", який завірений печаткою підприємства відповідача, що можна розцінювати як дата отримування товару за умовами п.3.1 договору, де передбачено, що датою отримання товару є дата підписання товаротранспортної накладної та/або видаткової накладної Покупцем (уповноваженою особою).

Відповідач доводив, що згідно згаданої ТТН № 4983 пункт розвантаження - с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області, де у компанії відсутні підрозділи та будь-які партнери, тому ним за цією адресою продукція не могла б відправлятися.

Директор ТОВ "Торгівельна компанія "Сінтекс, ЛТД ОСОБА_3, у відповідності до ст.87 ГПК України, був допитаний в ході розгляду справи та надав показання, що з позивачем у нього був укладений тільки один договір , за яким він отримав одну погоджену партію продукції , за яку розрахувався. Про погодження отримання партії г/лотків овощний 17.06.2017 у кількості 11 тис. шт. по ціні 12750 грн. пункт розвантаження - с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області йому нічого невідомо, він підтвердив, що підрозділів за вказаною адресою немає, тому потреби туди направляти продукцію у нього не було. Також пояснив, що 17.06.2017 він нікого не уповноважував отримувати товар, довіреність не видав. Пояснив, що компанія має дві печатки: - одна в офісі за юридичною адресою в м. Херсоні, інша у підрозділі в м. Нова Каховка. Вони відрізняються за відбитком. На ТТН № 4983 можливо міститься відбиток печатки, яка знаходиться у підрозділі. Вважає, що на ТТН № 4983 відбиток печатки міг бути поставлений помилково при засвідченні печаткою ряду інших документів.

Позивач вважає, що видаткова накладна № 4983 від 17.06.2017 в сукупності з ТТН №4983 від 17.06.2017 є належним доказом, що підтверджує факт поставки продукції.

Суд оглянув умови приймання-передачі продукції за договором та встановив, що в п.6.4 передбачено приймання-передачу товару згідно кількості та якості/комплектності здійснюється на місці постачання та оформлюється шляхом підписання видаткових накладних в двох оригінальних примірниках. Один примірник такої накладної протягом 10 робочих днів повертається Покупцем Постачальнику разом із оформленою довіреністю. За п.6.5 договору сторони погодили, що довіреність може не видаватись, якщо Покупець надав Постачальнику Повідомлення, що містить перелік осіб, які уповноважені приймати Товар і засвідчують своїм підписом прийняття товару на накладних, зазначення їх посад, взірці їх підпису, взірець печатки, якою матеріально-відповідальна особа, що приймає товар, посвідчує свій підпис про прийняття товару на накладних. Таке повідомлення є обов'язковим додатком до договору.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме таким вимогам і відповідає накладна №1104, що засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відтак, у відповідача виник обов’язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Відповідно до п.2.4 наказу Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 "про затвердження Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", зареєстрованого у Мінюсті України 05.06.1995 № 168/704 первинні документи на паперових машиносчитувальних носіях інформації для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити:

назва установи підприємства від імені якого складений документ, назва документу, код форми, дата та місце його складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища, підписи відповідальних осіб за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.

За п.2.1 наказу первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозвіл адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 16.05.96 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Суд із огляду наведеного законодавства прийшов до висновку, що видаткова накладна № 4983 від 17.06.2017 на якій відсутній підпис отримувача продукції при відсутності довіреності не може бути належним доказом поставку продукції. Сторони не надали докази, що Покупець направляв Постачальнику повідомлення про осіб, які він уповноважив приймати продукцію без видачі відповідної довіреності.

Судом також вивчено умови договору із якого (п.1.5) товар виготовляється тільки після надання покупцем Заявок - Замовлень та погодження Листів узгоджень. За додатком № 1 від 08.06.2017 сторони погоджували порядок поставки товару та післяоплату 100% протягом 7 календарних днів з моменту оплати товару. За специфікацією від 09.06.2017 сторони погодили вартість 10тис. г/лотків овощних у сумі 12 558 грн.33 коп.

Позивач надав копію специфікації № 2 до договору поставки від 29.08.2016 про погодження іншої ціни, однак суд її до уваги не приймає, оскільки на ній відсутній підпис Постачальника. Крім того, позивач не зміг надати оригінал специфікації, а відповідач заперечує її дійсність.

Позивач також надав переписку сторін в електронному вигляді про підтвердження замовлення на виготовлення партії г/лотків овощних. Із згаданої переписки витікає, що сторони погодили дві комерційні пропозиції № 60384 та № 60383, за якої підлягає виготовленню та поставці дві партії продукції по 11 тис. грн., однак за ними не погоджена дата поставки та зазначено, що вони дійсні протягом 3 днів.

Пунктом 11.4. Договору поставки сторони узгодили порядок обміну документами, а саме: Сторони погодили, що документи (Лист узгодження, Специфікації, рахунки-Фактури, окладні, тощо), передані шляхом факсимільного або електронного зв'язку однією із сторін іншій Стороні, мають юридичну силу нарівні з оригіналами до моменту надання оригіналів документів Сторони зобов'язуються здійснити обмін оригіналами документів протягом десяти робочих днів з моменту оформлення таких документів.

Таким чином у відповідності до умов договору сторони узгодили кількість, вартість виготовленої продукції та місце її доставки.

Однак, сторони не обмінялись оригіналами документів, що приводить до сумнівності юридичної сили зазначених погоджень. Крім того, суд звернув увагу, що погоджена Заяка-Замовлення є підставою для виготовлення продукції. Строки поставки, у відповідності до умов п.6.2 договору від 29.09.2016, мають бути погоджені сторонами також за заявкою.

Як видано із наданих погоджених комерційних пропозицій (Заявок-Замовлень), сторони не погодили дати поставки.

У зв'язку з тим, що відповідно до істотних умов договорів поставок, визначених ст. 265 ГК України зумовлені строки поставки продукції є саме такими умовами.

Відповідно до норм ст.ст. 180, 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним.

У зв'язку з цим, суд констатує, що у договорі № ТА001321-16 сторони домовили за п.6.2, що строки поставки мають погоджуватися у Заявці-Замовленні.

Таким чином, сам згаданий договір слід вважати укладеним.

Однак, правочини щодо поставки 11 тис. шт. г/лотків, які вказані у комерційних пропозиціях № 60384 та 60383 є неукладеними, оскільки в них відсутні погодження строків проведення поставки.

Неукладені правочини не породжують юридичних господарських обов'язків у сторін.

Встановлені факти щодо неукладеності правочину щодо поставки 11 тис. шт. г/лотків, відсутність належно оформлених первинних документів (відсутність довіреності на отримання товару та підпису уповноваженої особи на видатковій накладній № 4983 від 17.06.2017) не підтверджують факту отримання відповідачем продукції (г/лоток овощний 130), тому у суду відсутні підстави для задоволенні позовних вимог.

Судом оглянуті платіжні доручення, які надані відповідачем у підтвердження проведених оплат за договором № ТА 001321-16 від 29.08.2016 на загальну сумі 165 769 грн.96 коп., що відображено у акті звірки станом на 11.12.2017 та встановлено, що у призначені платіжних доручень вказано: "за гофоролоток, відповідно до договору № ТА 001321-16 від 29.08.2016", тобто будь-яка погоджена поставка продукції в межах умов згаданого договору може вважатися оплаченою за цими платіжними документами.

Відповідач визнає, що він отримав продукцію 19.06.2017 за видатковою накладною № 5032 саме на суму 165769 грн.96 коп., тому доводить, що саме вказаними платіжними документами сплатив вартість отриманої продукції.

Суд приймає зазначені доводи до уваги.

При таких обставинах суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу.

Щодо проведених нарахованої пені за умовами договору у сумі 13 905 грн.93 коп., трьох відсотків річних у сумі 1668 грн. 71 коп. та інфляційних втрат у сумі 165 грн.44 коп., то суд в цій частині позовних вимог також відмовляє, оскільки факт поставки продукції за накладною № 4983 від 17.06.2017 в ході розгляду справи не доведений, поставка ж за накладною № 5032 від 19.06.2017 мала місце, але за іншим правочином, який можливо укладався сторонами в межах договору № ТА001321-16 від 29.08.2016, однак, докази укладення якого позивач не надав до матеріалів справи та не посилався в якості обґрунтування у позовній заяві.

Суд не прийняв до уваги заяву свідка ОСОБА_5, оскільки, по-перше, вона не з'явилась особисто та їх не надала. По-друге, подана заява свідка в порушення ст. 88 ГПК України нотаріально не посвідчена. По-третє, її пояснення стосуються погодження замовлення, а не свідчать про спірну поставку г/лотків.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою несуть сторони, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом розглянуто клопотання адвоката ОСОБА_2 про покладення на позивача судових витрат відповідача, які пов'язанні з наданням правничої допомоги у сумі 9202 грн. До клопотання адвокат додав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер серія ХС № 56479 від 25.10.2017, договір про надання правової допомоги, додаткова угода № 1, згідно якої сторони домовились, що на надані правничі послуги в межах цієї справи Клієнт сплачує Адвокату 9202 грн., квитанція прибуткового касового оренду про сплату відповідачем адвокату суму 9202 грн., опис затрат часу на надання послуг.

Із огляду на надані докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та можливість його задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати окрім судового збору, суд покладає на позивача у випадку відмови у позові.

При таких обставинах суд покладає судові витрати, пов'язані з наданням правничих послуг на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 252, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (вул.Гвардійська,103, м. Олешки, Херсонська область, 75101, код ЄДРПОУ 38045226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Сінтекс", ЛТД (вул.Ладичука,68-Б, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 22740909) в рахунок відшкодування судових витрат за надані професійні правничі витрати адвокатом у сумі 9202 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

4. Копію рішення, відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, рекомендованим листом з повідомленням про вручення направити на адреси сторін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повне судове рішення складено 22.02.2018.

Суддя Л.М. Немченко