Sentence № 71428607, 03.01.2018, Zinkiv District Court of Poltava Oblast

Справа № 530/1653/17

Номер провадження 1-кп/530/27/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" січня 2018 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., з участю прокурора Шарайкіна О.В., потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілого ОСОБА_2 розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170170000321 від 10.07.2017 року, відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 громадянина України, українця, раніше не судимого, розлученого, освіта середня, непрацюючого, має на утриманні одну неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 10.07.2017 року близько 14 год, 00 хв., керував легковим автомобілем «ВАЗ-21053» з реєстраційним номером НОМЕР_2, рухаючись автодорогою Суми-Полтава у напрямку від с. Миківка, Котелевського району, Полтавської області до с.Заїченці, Зіньківського району Полтавської області. У салоні автомобіля у цей час також перебував пасажир: неповнолітній ОСОБА_1. Під час руху, на відрізку «138км.» зазначеної автодороги поблизу с. Карабазівка, Зіньківського району, Полтавської області, ОСОБА_3 не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням транспортного засобу, внаслідок чого допустив його занос за межі проїзної частини дороги в правий кювет по ходу його руху, тим самим допустивши дорожньо-транспортну пригоду.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої, проникаючої черепно-мозкової травми, з переломом щелепно-лицевого комплексу зі зміщенням та переходом на основу черепа, забиття головного мозку тяжкого ступеню, пневмоцефалії, післятравматичного субарахнаідального крововиливу, гематосинусу (кровотечі в придаточні пазухи), назальної ліквореї (витікання спинно-мозкової рідини через ніс), правобічного посттравматичного отиту, отоліквореї (витікання спинномозкової рідини через слуховий прохід внаслідок перелому основи черепу), які за висновком судово-медичного експерта №169 від 31.10.2017 кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки в момент їх спричинення.

Згідно висновку судової-автотехнічної експертизи №514 від 24.10.2017 року, в заданій дорожній обстановці, в діях водія автомобіля «ВАЗ-21053» з реєстраційним номером НОМЕР_2, ОСОБА_3, вбачаються невідповідності вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В заданій дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ-21053» з реєстраційним номером НОМЕР_2 ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог п.12.1 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру.

П.12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Таким чином, своїми умисними діями, що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, громадянин ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даних кримінальних правопорушень, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національнимі європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді, допитаний обвинувачений, ОСОБА_3 показав, що свою вину визнає повністю, а саме, що в результаті його порушення правил безпеки дорожнього руху особою, було заподіяло потерпілому, а саме його брату ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження. Просить суворо не карати, так як у нього є одна неповнолітня дитина та застосувати амністію.

Потерпілий, ОСОБА_1 суду підтвердив факт отримання тіленсих ушкоджень та обставни при яких це відбулося. Міру покарання просить вибрати не позбавляючи волі брата. Проти застосування амністії не заперечував.

Представник потерпілого, ОСОБА_2 підтвердила факт отримання тілених ушкоджень ОСОБА_1.Міру покарання просить вибрати не позбавляючи волі сина, ОСОБА_3 Проти застосування амністії не заперечувала.

Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, потерпілого та представника потерпілого а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_3. Докази по справі не досліджувалися, в зв'язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_3 кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Відповідно до абзацу 17 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_3, достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він вину визнає повністю і щиро кається в здійсненому, активно сприяв розкриттю злочину, його майновий стан, має на утриманні 1 дитину і вважає ці обставини, такими що пом'якшують покарання.

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_3, - відсутні.

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, та того, що ОСОБА_3, раніше не судимий, скоїв злочин передбачений ст. 286 ч 2 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину; вчиненого злочину, характеру і розміру завданих збитків, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_3, думки потерпілого та представника потерпілого, суд вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Дискреційні повноваження суду визнаються Європейським судом з прав людини, який у пункті 77 рішення в справі "Довженко проти України" від 12 квітня 2012 року зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

З огляду на юридичну суть та зміст положень ст.ст.50,65 КК України, суд також вважає, що захід примусу відносно ОСОБА_3, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить його додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення.

Згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьком записано ОСОБА_3.

Як зазначено в ст. 85 КК України, на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Згідно ст. 86 КК України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідност. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році» виконання цього Закону покладається на суди.

Вимогами пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено: «Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не повязаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: які не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році", особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

ОСОБА_3 відповідно до Закону України " Про амністію у 2016 році" не позбавлений батьківських прав і має на утриманні неповнолітню дитину, визнається винним у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст..12 КК України

Згідно медичного висновку ОСОБА_3 обмежено працездатний.

Речові докази по справі: Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, посвідчення водія НОМЕР_5, поліс обов'язкового страхування № АК/0154486, свідоцтво про загальнообов'язкове соціальне страхування № НОМЕР_1, талон НОМЕР_6 - визнано речовими доказами та приєднано в якості речових доказів до матеріалів кримінального провадження № 12017170170000321; Банківська картка банку «Приватбанк» та «Укрсиббанк», картку оператора мобільного зв'язку «Лайфсел» та гаманець - визнано речовими доказами та приєднано в якості речових доказів до матеріалів кримінального провадження № 12017170170000321 та передано на зберігання ОСОБА_2 під розписку до вирішення питання по суті. Автомобіль марки ВАЗ - 21053 д.н.з. НОМЕР_2 - визнано речовим доказом та приєднано в якості речового доказу до кримінального провадження № 12017170170000321 та поміщено на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області.

Цивільний позов по справі заявлено прокурором 21 574 грн. 44 коп на користь держави.

Статтею 127 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Стаття 128 КПК України передбачає, що цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором.

Відповідно до ст.1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Статтею 18 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я» визначено, що фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигнованих на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993.

Вказаним Порядком передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання. Кошти, які підлягають стягненню, залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному ліку ванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

Полтавська обласна клінічна лікарня ім.М.В. Скліфасовського (ГІОКЛ) є комплексним лікувально-профілактичним закладом, що забезпечує надання висококваліфікованої стаціонарної і консультативної поліклінічної допомоги населенню Полтавської області, фінансування лікарні здійснюється за рахунок Полтавського обласного бюджету.

«Положенням департаменту фінансів Полтавської ОДА» визначено, що департамент відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, готує пропозиції щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку в межах області, забезпечує у межах своїх повноважень захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, забезпечує захист фінансових інтересів держави.

Враховуючи, що департаментом фінансів Полтавської обласної державної адміністрації самостійно не були реалізовані повноваження щодо відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, даний позов пред'явлено прокурором на захист інтересів держави, оскільки невідшкодування шкоди, заподіяної департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації на лікування особи, потерпілої від злочину, тягне за собою негативні наслідки у вигляді відсутності грошових коштів, необхідних для придбання медичних препаратів, які потрібні для лікування.

Судові витрати - 790 гривень 96 копійок за проведення судово-автотехнічної експертизи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_5 звільнити від відбуття покарання з іспитовим строком 3 роки.

ОСОБА_6 звільнити від покарання призначеного вироком Зіньківського районного суду Полтавської області на підставі ст. 1 пункту «в» Закону України «Про амністію в 2016 році».

Підстав для обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 непрацюючого, карта платника податків № НОМЕР_7 на користьдержави в особі департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації м.Полтава, вул.. Соборності 45, р/р 31551201131527 , МФО 831019, кодЄДРПОУ 01999106- 21574 (двадцять одну тисячу п'ятсот сімдесят чотири) грн. 44 коп., витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 непрацюючого, карта платника податків № НОМЕР_7 на користьдержави 790 гривень 96 копійок за проведення судово-автотехнічної експертизи.

Речові докази по справі: Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, посвідчення водія НОМЕР_5, поліс обов'язкового страхування № АК/0154486, свідоцтво про загальнообов'язкове соціальне страхування № НОМЕР_1, талон НОМЕР_6 - повернути ОСОБА_3; Банківська картка банку «Приватбанк» та «Укрсиббанк», картку оператора мобільного зв'язку «Лайфсел» та гаманець, які передано на зберігання ОСОБА_2 - залишити у її власності. Автомобіль марки ВАЗ - 21053 д.н.з. НОМЕР_2 - який поміщено на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області - повернути власнику.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко