№ 70948821, 11.12.2017, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/4358/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства Південна Генеруюча Компанія до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень та вимоги про сплату недоїмки,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось приватне акціонерне товариство Південна Генеруюча Компанія до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просить:

- скасувати повністю з моменту видання податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № НОМЕР_1 від 09.08.2017р. щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) на суму 510 грн.;

- скасувати повністю з моменту видання податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 00335811307 від 09.08.2017р. щодо збільшення суми грошового зобовязання за платежем військовий збір на суму 462,85 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 191,47 грн.;

- скасувати повністю з моменту видання податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № НОМЕР_2 від 09.08.2017р. щодо збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 6 314,81 грн. та за штрафними фінансовими санкціями на суму 2 687,24 грн.;

скасувати повністю з моменту видання Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Одеській області від 09.08.2017р. щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на загальну суму 8 749,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Незаконне, необгрунтоване та протиправне твердження ГУ ДФС в Одеській області щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6314,79 грн., не відображення інших заохочувальних та компенсаційних виплат за ознакою « 101» по робітникам підприємства у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за III кв. 2015 року, III кв. 2016 року, нарахування єдиного внеску у сумі 8749,34 грн., донарахування військового збору у розмірі 462,85 грн.

Витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують звязок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця, та наявності розпорядних документів платника податку.

Суми наданих грошових коштів гр. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11В та проведених по субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами» є забезпеченням громадян коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження та їх відшкодування, а не є фондом інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представники відповідача проти позову заперечували. В обґрунтування заявленої правової позиції зокрема, зазначили, що підприємство у перевіряємому періоді проводило нарахування (виплату) доходу на користь найманих працівників: ОСОБА_5., ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, що відображено по рахунку 37 «Розрахунки з покупцями та замовниками» субрахунок 372 «Розрахунки з підзвітними особами» по авансовим звітам відряджених з м. Києва до м. Одеси.

Також, перевіркою встановлено відсутність відкритих філій, представництв або інших відокремлених підрозділів.

Оскільки місце роботи вказаних працівників є м. Одеса, виплачені їм кошти на відрядження до м. Одеси не можна вважати такими. Виплачені кошти слід вважати іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами (пп. 14.1.48, 14.1.54, п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДФС в Одеській області проведено документальну

планову виїзну перевірку податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року Приватного акціонерного товариства «Південна Генеруюча Компанія»

(далі - ПРАТ «ПГК»).

За результатами документальної планової виїзної перевірки складено ОСОБА_6 від 21.07.2017 року № 887/15-32-14-03/34801918, яким встановлено порушення:

п.138.2 ст. 138 пп.138.10.4 п.138.10 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджену Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, ст.1, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 273480 грн. в т.ч. по періодах:

- за 2015 рік в сумі 43257 грн.,

- за 1 квартал 2016 року на суму 22582 грн.,

- півріччя 2016 року на суму 64993 грн.,

- три квартали 2016 року на суму 122024 грн.,

- 2016 рік на суму 168941 грн.,

- за 1 квартал 2017 року на суму 61282 грн.,

та завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2017 року на суму 172540 грн.;

п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21), за березень 2017 року на 9583 грн.;

пп. 14.1.48 п.14.1 ст.14, п.167.1 ст.167, п.164.5 ст.164, пп.168.1.1, пп.168.1.4 п.168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України донараховано і податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6 314,79грн.;

ст. 51, п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України, Наказу МФ України від 13.01.2015 № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" (зареєстрованого в Мінюсті України 30 січня 2015р. за № 111/26556), а саме: підприємством до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за ІІІ кв. 2015 року, ІІІ кв. 2016 року не відображено інші заохочувальні та компенсаційні виплати за ознакою « 101» по робітникам підприємства;

п.5 , п. 7 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне старування» із змінами та доповненням, в наслідок чого нараховано єдиного внеску 8 749, 34грн.;

пп.1.3, пп.1.4, пп.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу XX, ст.163, п.164.2 ст.164, пп.168.1.1, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, ст. 171.2 ст.171 Податкового кодексу України донараховано військового збору у розмірі 462,85грн.;

пп.134.1.3 п.134.1. ст.134, пп.141.4.2 п.141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, нерезидента в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1212,70 грн., у тому числі на суму 1212,70 грн. за 2015 рік.;

пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.103.9 ст. 103 Податкового кодексу України - ПРАТ «ПГК» не надано звіт про виплачені доходи нерезидентам та утриманий з них податок (додаток ПН) за 2015 рік на користь нерезидента «Шелтерок Інвестментс Лімітед» (Республіка Кіпр).

ГУ ДФС в Одеській області 07.08.2017 р. листом за № 7464/10/15-32-14-03-08 «Про результати розгляду заперечень» залишило без змін висновки та встановлені у ОСОБА_6 порушення(а/с. 65-80).

27 липня 2017 року ПРАТ «ПГК» подано до Головного управління ДФС в

Одеській області заперечення на ОСОБА_6 від 21.07.2017 року № 887/15-32-14-03/34801918.

18 серпня 2017 року Приватним акціонерним товариством «Південна Генеруюча Компанія» було отримано наступні повідомлення-рішення:

№ 00335811307 від 09.08.2017р. щодо збільшення суми грошового зобовязання за платежем військовий збір на суму 462, 85 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 191, 47 грн.;

№ НОМЕР_1 від 09.08.2017р. щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510 грн.;

№ НОМЕР_2 від 09.08.2017р. щодо збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 6 314, 81 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2 687, 24 грн.;

та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2017р. щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на суму 8749,34 грн.

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Приписами ст. 67 Конституції України встановлено: „Кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.

Дане положення Конституції є основоположним для а) будь-якого закону, що регулює державні витрати в Україні; б) принцип справедливого оподаткування означає єдині правові умови стягнення податку та єдині вимоги до податкових законів. Оподаткування повинне бути однаковим для кожного виду податків по всій території держави. На основі цього принципу формується єдина податкова система держави; в) податок може встановлюватися, змінюватися чи скасовуватися лише шляхом прийняття Закону.

Цей принцип прямо звязаний з принципом недоторканості приватної власності і принципом свободи особи, оскільки оподаткування це відчуження приватної власності особи, яке в демократичному суспільстві може здійснюватися лише зі згоди особи, вираженої у даному випадку через представництво її інтересів у парламенті.

Щодо цього, ще у XVIII ст. під час дебатів у Палаті лордів (1766 р.) лорд Камден (Lord Camden) сказав наступне: „Оподаткування і представництво нероздільні… яким би не було добро (майно) людини, це абсолютно її добро; ніхто не має права забрати його у людини без її згоди… хто б не був, хто це робить, вчиняє грабіж; він зневажає і руйнує різницю між свободою і рабством.

Конституція України прямо вказує на законодавчу форму встановлення податку, зокрема ст. 92 ч. 2 п. 1 зазначає, що тільки законами України встановлюються система оподаткування, податків і зборів.

Відповідно до ст. 6 Конвеції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ст. 2 передбачає «Рішення є обовязковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції».

При цьому варто визначити предмет розгляду справ Європейського суду. ЄСПЛ відзначає, що податкові спори виходять за межі цивільних прав і обовязків, незважаючи на матеріальні наслідки. Таким чином, тривалий час гарантії, передбачені ст. 6 «Право на справедливий суд» Конвенції, не поширювались на спори у сфері оподаткування, проте згодом позиція змінилась, і ЄСПЛ було підтримано, уточнено та розвинуто практику застосування ст. 6 Конвенції до податкових спорів.

За відсутності у самому тексті Конвенції згадки про податки остання зявилась у ст. 1 «Захист власності» протоколу № 1 до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У національному законодавстві відносини, що виникають у сфері справлення податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. ПКУ визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України складається, зокрема, з Конституції України, Податкового кодексу України та нормативно правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього кодексу (ст. 3 ПКУ).

У відповідності до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у звязку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Дохід з джерелом їх походження з України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору (пп. 14.1.54).

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, обовязкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Інструкцією зі статистики заробітної плат, затвердженою наказом Державного

комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі - Інструкція № 5), визначено перепік

видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших

заохочувальних і компенсаційних виплат. Згідно з 2.3.4 пункту 2.3 Інструкції № 5 виплати

соціального характеру у грошовій і натуральній формі, виплати, що мають індивідуальний

характер належать до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та

компенсаційних виплат.

Відповідно пп. 162.1.3 п. 162.1 ст.162 ПКУ «Платниками податку є: податковий агент.» Згідно з п.167.1 ст.167 ПКУ ставка податку становить 15 (17) відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. 167.2 - 167.6 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних витрат або інших витрат і винагород, які нараховуються (виточуються, надаються) платнику у звязку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно п.164.5 ст.164 ПКУ: під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексам, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за татю формулою: К = 100: (100-Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

У такому самому порядку визначаються обєкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не

повернутих у встановлені законодавствам строки.

Відповідно до пп.пп. 168.1.1, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно п. 168.3 ст. 168 ПК розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).

Статтею 103 ПК визначено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику(103.9.).

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску (Стаття 9 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»)

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Приписами ч. 5 ст. 8 Закону встановлено, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - № Закон 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996 бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат.

Так, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

У відповідності до п. 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Згідно з Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, рахунок 68 "Розрахунки за іншими операціями" має такі субрахунки, зокрема, 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками". На субрахунку 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками" ведеться облік нарахованих відсотків за: використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; використання майна, отриманого в користування (орендні, лізингові операції тощо); іншими операціями.

По суті досліджених правовідносин, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 23.06.2015 р. наказом по особовому складу № 9 громадяни ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були прийняті на посади в ПАТ «Південна Генеруюча Компанія» в порядку переведення з ТОВ «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна» (а/с. 127).

Відповідно до бази даних АІС «Податковий блок» встановлено, що ПРАТ «ПГК» (код ЄДРПОУ 34801918)на вищезазначених найманих працівників надав протягом 2015 року «Повідомлення про прийняття працівників на роботи» до ПРАТ «ПГК» за своїм основним місцем обліку, а саме в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, що підтверджує прийняття працівників на роботу до ПРАТ «ПГК» за адресою основного місця обліку: 65098, м. Одеса, вул.. Новікова, 13. Тобто, місце постійної роботи найманих працівників: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 вважається ПРАТ «ПГК». Суми податку на доходи, нараховані на користь фізичних осіб, за звітні періоди перераховувались до відповідного бюджету за місцезнаходженням ПРАТ «ПГК».

Згідно з Наказами ПРАТ «ПГК» № 24 від 24.09.2015 року, № 30 від 14.10.2015 року, № 41 від 12.10.2016 року наймані працівники були відряджені до м. Одеси до ПАТ «Одесаобленерго» для обстеження електричних мереж компанії щодо проходження ОЗМ та для участі у роботі технічної ради згідно договору № 05/10/07-15 від 10.067.2015 року.

Направлення працівників підприємства у відрядження здійснено генеральним директором ПРАТ «ПГК» ОСОБА_12

Твердження ГУ ДФС в Одеській області щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6314,79 грн., не відображення інших заохочувальних та компенсаційних виплат за ознакою « 101» по робітникам підприємства у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за III кв. 2015 року, III кв. 2016 року, нарахування єдиного внеску у сумі 8749,34 грн., донарахування військового збору у розмірі 462,85 грн. Позивач вважає незаконним, необґрунтованим та протиправним, з огляду на наступне.

При визначенні доходу, нарахованого працівникам, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним внеском ПАТ «ПГК» керувалося наступним:

Згідно п. 165.1. ст. 165 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

п. 165.1.11. кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження;

Відповідно п. 170.9. ст. 170 ПК України оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

Відповідно до пп. 170.9.1. п. 170.9. ст. 170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп.170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на вїзд (віз), обовязкове страхування, інші документально оформлені витрати, повязані з правилами вїзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у звязку із здійсненням таких витрат.

До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у звязку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен, календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

Сума добових визначається в разі відрядження:

у межах України та країн, вїзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на вїзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують звязок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

Згідно п. 4 Положення про службові відрядження ПАТ «ПГК» від 01.07.2015 року:

«Вважати службовим відрядженням поїздки в інші населенні пункти співробітників компанії фактичне місто роботи, яких м. Київ.»

Тобто Податковим кодексом України не встановлено інших обмежень ніж ті, що встановлено статтею п. 170.9 ст. 170 ПК України, а Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку взагалі не встановлено жодних обмежень стосовно витрат на відрядження.

Положенням про службові відрядження обумовлено, що поїздка до м. Одеси ПАТ «Одесаобленерго» для робітників фактичне місце роботи, яких м. Київ - є службовим відрядженням.

Тобто витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують звязок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця, та наявності розпорядних документів платника податку.

Суд вважає вказані вище доводи позивача такими, що не ґрунтуються на приписах чинного національного законодавства виходячи з наступного.

Положення про службові відрядження ПРАТ «ПГК» від 01.07.2015 року, на яке посилається позивач, містить визначення терміну «службове відрядження». Згідно «Положення про службові відрядження ПРАТ «ПГК», службовим відрядження вважається, поїздки в інші населені пункти співробітників компанії, фактичне місце роботи яких місто ОСОБА_12.

Як встановлено судом фактичне місце роботи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 є м. Одеса, вул. Новікова, 13.

При цьому, суд критично ставиться до твердження представників позивача щодо фактичного місця роботи вказаних працівників у м. Києві, надаючи при цьому Договір № 69/0/13-15 від 01.07.2015 року між ТОВ «Служба технічного контролю» та ПРАТ «ПГК» про суборенду приміщення за адресою: 01601, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, 4-а, для розміщення офісу. Вказаний договір підтверджує господарську операцію щодо суборенди приміщення, але при цьому не підтверджує факту здійснення господарської діяльності ПРАТ «ПГК» а саме: працівниками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 за адресою: 01601, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, 4-а.

Разом з цим, факт виконання службових обовязків працівниками підприємства підтверджується Табелями обліку робочого часу, які є підставою для нарахування заробітної плати та утримання відповідних податків. Вказаних доказів представниками позивача не надано.

Витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують звязок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця, та наявності розпорядних документів платника податку.

Крім того, посилання представників позивача на реєстрацію місця проживання працівників: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у м. Києві, не є беззаперечним доказом працевлаштування їх у місці Києві.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами представників відповідача викладеними в ОСОБА_6 перевірки, так як вони не спростовані під час розгляду справи у судовому засіданні.

Досліджені в судовому засіданні письмові докази не встановлюють причинно наслідкового звязку між працевлаштуванням ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у м. Одесі та відрядженням цих же осіб для виконання робіт у місті ОСОБА_8, а тому суд приходить до висновку, що кошти які виплачені позивачем не є забезпеченням працівників коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження, а є фондом інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, суд не вважає протиправним посилання відповідача на «Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої Наказом Мінфіна України 13.03.1998 року за № 59, зареєстровано у Мінюсті України за № 218/2658 від 31.03.1998 року, оскільки вона застосована тільки в частині визначення поняття «службове відрядження», яке цілком співпадає з Положенням підприємства.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись ст. ст. 6-8, 11, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

11 грудня 2017 року.