Court ruling № 70866735, 08.12.2017, Supreme Court (until 15.12.2027 - Supreme Court of Ukraine)

У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8 червня 2017 року, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованості за договором позики в сумі 4 млн. 26 тис. 743 грн 85 коп. та понесені судові витрати в розмірі 6 тис. 890 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8 червня 2017 року залишено без змін.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 355 ЦПК України підстави - невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 192, 533, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13), від 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), від 16 вересня (справа № 6-190цс15) та 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15) та від 18 січня 2017 року (справа № 6-2789цс16), в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів та встановлених фактичних обставин у справі, установивши, що відповідач отримав в позику грошові кошти в доларах США, при цьому на підтвердження своїх доводів про отримання в позику грошових коштів саме в ямайських доларах позивач будь-яких доказів не надав, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за договором позики грошових коштів в гривнях за офіційним курсом долара США на дату ухвалення судового рішення відповідно до статей 533, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

У наданій для порівняння постанові від 2 липня 2014 року (справа № 6-79 цс 14) Верховний Суд України, виходячи з положень статті 99 Конституції України, статей 192, 533, 1046-1048, 526, 527 ЦК України, дійшов висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу є національна валюта України - гривня, відповідно, у національній валюті України підлягають обчислення і стягнення і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені статтею 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13) міститься висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У наданій для порівняння постанові від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967 цс 15) Верховний Суд України, виходячи з положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України дійшов висновку про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-190 цс 15) Верховний Суд України, посилаючись на положення статей, 192, 533, 1054 ЦК України, статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дійшов висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, порівняння наведених судових рішень не дає підстав вважати, що висновок, викладений у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суперечить висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук